Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 106. Президент України:

- 1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснюєкерівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництвУкраїни в інших державах і при міжнародних організаціях; приймаєвірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних
держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції
України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України устроки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
9) призначає за згодою Верховної РадиУкраїни Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;
10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членівКабінету Міністрів України, керівників інших центральних органіввиконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністраційта припиняє їхні повноваження на цих посадах;
11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;
12) призначає половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою ВерховноїРади України Голову Антимонопольного комітету України, ГоловуФонду державного майна України, Голову Державного комітетутелебачення і радіомовлення України;
15) утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утриманняорганів виконавчої влади;
16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Радиміністрів Автономної Республіки Крим;
17) Розділ V. Стаття є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України-призначає на посади та звільняє з посад вище командування Зброй.них Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництвоу сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошеннястану війни та приймає рішення про використання Збройних СилУкраїни у разі збройної агресії проти України;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україніабо в окремих ЇЇ місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цихрішень Верховною Радою України;
22) призначає третину складу Конституційного Суду Украши;
23) утворює суди у визначеному законом порядку;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги таінші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України таприпинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні,дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою Українизаконів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.Президент України не може передавати свої повноваження
іншим особам або органам.
Президент України на основі та на виконання Конституції ізаконів України видає укази і розпорядження, які є обов 'язковими довиконання на території України. шжвї
Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 14, 15, 17, 18, 21, 22, 23, 24 цієї статті, скріплюються підписами Прем'єр-міністра Украши і міністра, відповідального за акт та його виконання.
Коментована стаття деталізує загальний статус Президента України, встановлений у ст. 102 Конституції, шляхом визначення його основних функцій, повноважень та порядку їх реалізації. Вона складається з чотирьох частин, логічно поєднаних між собою: у частині першій перелічуються основні повноваження глави Української держави, у частині другій підкреслюється їх персоніфікований характер, частина третя визначає види правових актів, якими оформлюються рішення, прийняті Президентом України в межах його компетенції, а в четвертій частині визначаються особливості реалізації деяких президентських повноважень.
Пункти 1,17-21 ч. 1ст. 106 Конституції України окреслюють функції та повноваження Президента Украши у сферах національної безпеки і оборони України. За змістом п. 17 Президент України є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України, а тому функція забезпечення державної незалежності та національної безпеки держави є одним з пріоритетних напрямків його діяльності. Це підтверджується широкими повноваженнями глави держави в цій сфері, які в загальних рисах окреслені у ст. 106 Конституції і деталізовані в чинному законодавстві.
За Конституцією Президент України здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Це означає, що саме йому підпорядковані військові формування, органи, які забезпечують недоторканність державного кордону Украши і безпеку органів державної влади та посадових осіб, підрозділи, що здійснюють розвідувальну і контррозвідувальну діяльність тощо. За посадою Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України, формує її персональний склад, головує на її засіданнях і оформлює своїми указами рішення, прийняті на цих засіданнях. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» та ч. 1 ст. 11 Закону від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Служба безпеки України та Управління державної охорони підпорядковані Президенту України і підконтрольні Верховній Раді України. і;ііиі ibfmiw,,,;. "v. -
Конституція України
Розділ V. Стаття І Глава держави визначає організаційну структуру СБУ, затверджує Положення про колегію Служби безпеки України, встановлює форми і розміри грошового забезпечення її військовослужбовців. Крім того, Президент України як особисто, так і через уповноважені ним органи здійснює контроль за діяльністю СБУ. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів СБУ, а також контроль за відповідністю виданих СБУ положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок Конституції і законам України здійснюється спеціально призначеними Президентом України посадовими особами, повноваження та правові гарантії діяльності яких визначаються Положенням, що затверджується Президентом України. СБУ регулярно в порядку, визначеному Президентом України, інформує главу держави, членів Ради національної безпеки України і посадових осіб, спеціально призначених Президентом, з основних питань своєї діяльності, про випадки порушення законодавства, а також на їх вимогу подає інші необхідні відомості. Голова СБУ щорічно подає Президенту письмовий звіт про діяльність Служби безпеки України і несе персональну відповідальність за своєчасність, об'єктивність і повноту поданої інформації. Глава держави також визначає порядок контролю за адміністративно-господарською і фінансовою діяльністю СБУ.
Відповідно до Конституції та Закону від 22 березня 2001 р. «Про розвідувальні органи України» Президент здійснює загальне керівництво розвідувальними органами України, затверджує положення про відповідні розвідувальні органи, а також координує їх діяльність через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України, визначає порядок координації їх діяльності в особливий період. Розвідувальні органи України доповідають Президентові і звітують перед ним з питань та в порядку, що визначаються главою держави.
Пункт 17 коментованої статті передбачає повноваження Президента України призначати на посади та звільняти з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань. Відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 р. «Про оборону України» військове формування - це сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборо-нИ України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності в разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
До військового командування належать Генеральний штаб Збройних Сил України, командування видів Збройних Сил, оперативні командування, командування військових об'єднань, з'єднань, частин Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Конкретний перелік посад керівного складу військових формувань, призначення на які здійснює Президент, передбачений чинним законодавством. Так, Президент здійснює призначення Міністра оборони України (за поданням Прем'єр-міністра України) та припиняє його повноваження на цій посаді. Президент також призначає на посади та звільняє з посад заступників Міністра оборони України, командувачів видами Збройних Сил України (Головнокомандувача Сухопутних військ, Головнокомандувача Військово-Повітряних сил, Головнокомандувача Військ Протиповітряної оборони і Головнокомандувача Військово-Морських Сил), командувачів військ оперативних командувань, окремих армій, а також вище командування інших військових формувань.
Згідно з положенням ч. 4 ст. 11 Закону України від 4 березня 1998 р. «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» Президент призначає на посаду і звільняє з посади Начальника Управління державної охорони і його заступників.
Положенням про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженим Указом Президента України від 4 серпня 2003 p., передбачено, що Президент призначає на посаду і звільняє з посади Голову Державної прикордонної служби та
його заступників.
Призов громадян на строкову військову службу, за Законом України від 18 червня 1999 р. «Про загальний військовий обов'язок та військову службу», проводиться у встановлені строки на підставі Указу Президента України. Його Указом визначаються також порядок та строки звільнення у зв'язку з демобілізацією.
Згідно з Законом України від 6 грудня 1991 р. «Про Збройні Сили України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України здійснює керівництво Збройними Силами в межах, передбачених Конституцією України. В особливий
Конституція України
Розділ V. Стаття період керівництво військовими формуваннями Президент може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача, її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту і вводяться в дію його Указом.
Чисельність Збройних Сил України затверджується Верховною Радою України за поданням Президента. План їх дислокації розробляється Генеральним штабом, узгоджується з Міністерством оборони і Кабінетом Міністрів України і затверджується Президентом.
За поданням Кабінету Міністрів глава держави затверджує військово-адміністративний поділ території України, Положення про Міністерство оборони України, Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України. Основні завдання, заходи щодо підготовки та ведення територіальної оборони, повноваження відповідних органів та військових формувань визначаються Положенням про територіальну оборону України, яке затверджується Президентом.
За Законом «Про оборону України» в разі збройної агресії або загрози нападу на Україну Президент приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Ці рішення набувають чинності після затвердження їх Верховною Радою України. Згідно з п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України укази Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану, про загальну або часткову мобілізацію мають бути затверджені парламентом протягом двох днів з моменту звернення глави держави.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, іі територіальній цілісності і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвер-нення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Згідно зі ст. 5 Закону України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента, який підлягає затвердженню Верховною Радою України. Президентським указом здійснюється скасування воєнного стану.
Пункт 21 коментованої статті Конституції передбачає, що в разі необхідності Президент приймає рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації. Зміст правового режиму надзвичайного стану, порядок його введення та припинення дії, особливості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах надзвичайного стану, додержання прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб та відповідальність за порушення вимог або невиконання заходів правового режиму надзвичайного стану визначаються Законом України від 16 березня 2000 р. «Про правовий режим надзвичайного стану». Пропозиції щодо введення надзвичайного стану в Україні або в окремих ЇЇ місцевостях Президентові подає Рада національної безпеки і оборони України.
Пункт другий ч. 1 ст. 106 закріплює, що Президент України як одноосібний орган, що уособлює державу в цілому, звертається з посланнями до народу та з щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. З метою визначення ролі та місця послань Президента України в реалізації його конституційних повноважень, порядку їх підготовки і реалізації передбачених в них заходів, 9 квітня 1997 року було видано Указ «Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України». Цим Указом встановлено, що передбачені п. 2 ст. 106 Конституції України щорічні послання Президента України до Верховної Ради України є офіційними документами глави держави, у яких на основі аналізу внутрішнього і зовнішнього становища України визначаються найважливіші напрями економічного, політичного і соціально-
Розділ V. Стаття го розвитку, передбачаються заходи щодо неухильного забезпечення прав і свобод людини І громадянина, вдосконалення нормативних механізмів регулювання суспільних відносин. Одночасно з посланням Президента України до Верховної Ради України вноситься Кабінетом Міністрів України щорічна доповідь про економічний і соціальний розвиток України.
Текст послання, направлений до Верховної Ради України або виголошений Президентом України, набуває сили офіційного документа і має враховуватися в роботі Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій.
Пункти 3-5 ч. 1 ст. 106 Конституції України окреслюють повноваження глави держави у сфері міжнародних відносин. Президент України представляє державу у цих відносинах, виступаючи від імені не якоїсь окремої гілки влади, а від Української держави в цілому. Він відвідує з офіційними і неофіційними візитами зарубіжні країни, бере участь у роботі міжнародних форумів, у нарадах і зустрічах глав держав (самітах) тощо, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України.
Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень. Інші посадові особи мають право на такі дії тільки за наявності спеціального повноваження. При цьому повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів, які укладаються від імені України, надаються тільки Президентом України. Делегація чи представник України, наділені відповідними повноваженнями згідно із Законом від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України», зобов'язані вести переговори чи здійснювати інші дії відповідно до наданих їм повноважень та з урахуванням рекомендацій Міністерства закордонних справ України. Делегація чи представник України, які отримали повноваження від Президента, за погодженням з Міністерством закордонних справ України подають главі держави звіт про виконання даних їм рекомендацій. Звіт повинен містити висновки щодо наступних дій України стосовно укладення міжнародного договору. Президент розглядає пропозиції Міністерства закордонних справ щодо схвалення міжнародних договорів, що укладаються від імені України, і приймає відповідні рішення про подання їх Верховної Ради України на ратифікацію. Затвердження міжнародних договорів України, які укладаються від імені України і не потребують ратифікації, але потребують затвердження, здійснюється Президентом України. Рішення Президента про затвердження міжнародного договору України або приєднання до нього приймається у формі указу.
Президент України і Уряд України вживають заходів щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України. У разі неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе за міжнародними договорами Українською Стороною, Міністерство закордонних справ України інформує про це Президента України або уряд України для вжиття необхідних заходів.
Згідно з п. 4 ст. 106 Конституції України Президент України приймає рішення про визнання іноземних держав. Пропозиції щодо визнання іноземних держав, встановлення дипломатичних зносин з іноземними державами розробляє і вносить Президентові Міністерство закордонних справ України.
Пункт 5 коментованої статті закріплює повноваження Президента призначати та звільняти глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях. За Законом України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» дипломатичні представництва та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України, основними завданнями яких є представництво України в державі перебування і підтримання офіційних міждержавних відносин, захист інтересів України, прав та інтересів її громадян і юридичних осіб за кордоном. Статус, завдання та функції дипломатичного представництва України за кордоном, постійного представництва України при міжнародній організації визначаються Законом «Про дипломатичну службу», а також Положенням про дипломатичне Представництво України в іншій державі, Положенням про постійне представництво України при міжнародній організації, які затверджуються Президентом України. Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади і звільняються з посад Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України. Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем'єр-міністра України та Міністра закордонних справ України. Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур про призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла Украї, ни, Постійного представника України при міжнародній організації після консультацій в Комітеті Верховної Ради України в закордонних справах щодо кандидатур на ці посади. Призначення на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до чинного законодавства.
Президент України приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Вірча грамота надсилається главою іноземної держави Президентові України і засвідчує офіційний статус глави дипломатичного представництва. Цей документ видається главам представництв у ранзі надзвичайних і повноважних послів чи посланників. Дипломатичний представник вважається таким, що приступив до виконання своєї місії, з моменту вручення вірчої грамоти. Надходження відкличної грамоти означає припинення повноважень зазначеного в ній дипломатичного представника.
Чинна Конституція наділила Президента повноваженнями у сфері здійснення безпосереднього народовладдя. Так, глава держави володіє прерогативою призначати всеукраїнський референдум. У випадку, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради України не можуть розпочатися, Президент уповноважений припинити повноваження парламенту і призначити позачергові парламентські вибори. Розпуск парламенту України в цьому випадку є не демонстрацією амбіцій Президента, його незгоди з рішеннями парламенту, а вимушеним кроком, спрямованим на відновлення дієздатного парламенту, на забезпечення безперервності законодавчої діяльності. Згідно з положенням ч. 1 ст. 77 Конституції України позачергові вибори народних депутатів України мають бути проведені в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення глави держави про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Порядок проведення дострокових (позачергових) виборів до парламенту регламентується Законом України від 18 жовтня 2001 р-«Про вибори народних депутатів України».
Пункти 9-14 коментованої статті закріплюють номінаційні повноваження Президента України. До цієї групи належать повноваження щодо формування персонального складу органів дер-Розділ V. Стаття вНОї влади, які полягають у підборі кандидатур, призначенні на посади та звільнення з посад в органах виконавчої та судової влади- Загалом Президент України, використовуючи вказані повноваження, безпосередньо призначає кількасот посадових осіб, що займають ключові посади в державному апараті, і таким чином здатен відігравати провідну роль у формуванні й реалізації кадрової політики. Формуючи весь склад уряду, призначаючи керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, Президент фактично формує всю «виконавчу вертикаль» і має змогу контролювати стан виконавської дисципліни в державі. До номінаційних слід віднести і повноваження Президента України призначати третину суддів Конституційного Суду України, а також призначати на перший п'ятирічний термін суддів загальних судів (п. 22 ст. 106, ч. 1 ст. 128 Конституції України).
Пункти 15 і 23 ст. 106 Конституції України визначають установчі повноваження Президента України, які полягають у можливості внесення змін до державного механізму шляхом прийняття рішень щодо створення, реорганізації чи ліквідації певних органів державної виконавчої та судової влади. Згідно з положенням п. 15 коментованої статті міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Однак зазначені зміни можуть здійснюватись виключно в межах коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання органів виконавчої влади. При цьому слід мати на увазі, що існування деяких центральних органів виконавчої влади передбачено безпосередньо в Конституції (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України) і є обов'язковим, а прийняття рішення про створення чи ліквідацію інших є прерогативою глави держави. Тому Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 січня 2003 р. зазначив, що положення п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України необхідно розуміти так, що Президент України може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів і їх основного цільового призначення, що випливає з назви.
Конституція України
Розділ V. Стаття За відсутності відповідної законодавчої бази нині система будова і порядок формування центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією України та Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. (з наступними змінами). Згідноз названим Указом до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Загальний перелік центральних органів виконавчої влади України визначається Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» (з наступними змінами). У додатку до цього Указу міститься Схема організації та взаємодії цих органів.
Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України затверджене Указом Президента України від 12 березня 1996 р.
Пункт 23 коментованої статті Конституції закріплює повноваження Президента України утворювати суди у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 20 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до цього Закону за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду. Місцезнаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації.
Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим із Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду, з урахуванням обсягу роботи суду та в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.
Пункт 16 коментованої статті наділяє Президента України повноваженням скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У Конституції не деталізовано, з яких підстав можуть бути скасовані зазначені акти. Однак у ч. 2 ст. 137 Конституції України записано, що акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть бути зупи-нені Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України, а в ч. 8 ст. 118 Конституції України зазначається, що рішення місцевих державних адміністрацій можуть бути скасовані главою держави, якщо вони суперечать Конституції та законам України або іншим актам законодавства України. За даних умов систематичне тлумачення п. 16 ст. 106 дає можливість зробити цілком певний висновок, що Президент України може скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим тільки у випадку їх невідповідності Конституції та законам України.
Пункт 24 ст. 106 Конституції України закріплює повноваження Президента присвоювати вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші виші спеціальні звання і класні чини. Зокрема, згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 18 вересня 1991 р. «Про тимчасовий порядок присвоєння військових звань в Збройних Силах України» присвоєння військових звань офіцерам Збройних Сил до капітана включно здійснюється командувачами армій, від майора до полковника - Міністром оборони України, а генеральські звання від генерал-майора і вище - особисто Президентом України.
Порядок присвоєння дипломатичних рангів деталізований у Законі України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу». Згідно зі ст. 17 названого Закону Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України присвоюються дипломатичні ранги Надзвичайного і Повноважного Посла, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу. Особам, яким присвоєно ці дипломатичні ранги, видається відповідна грамота, що засвідчує їх статус, за підписом Президента України. Порядок присвоєння класних чинів співробітникам прокуратури визначається Законом України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Згідно з ч. З ст. 47 цього Закону Президентом присвоюються класні чини державного радника юстиції України, Державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.
Пунктом 25 коментованої статті до повноважень Президента України віднесено нагородження державними нагородами та президентськими відзнаками. Перелік державних нагород і порядок нагородження ними встановлено Законом України від 16 березня 2000 р. «Про державні нагороди України». За Законом дер-
Конституція України
Розділ V. Стаття жавні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних праві свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. Державними нагородами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.
Президент України затверджує: статут - для звання Герой України та кожного ордену; положення - для інших державних нагород. Статути і положення про державні нагороди визначають підстави для нагородження, містять опис державної нагороди, а також встановлюють порядок нагородження, вручення, носіння державних нагород та інші правила. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею.
Пункт 26 коментованої статті передбачає повноваження Президента приймати рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України. Це повноваження глави держави відтворене й у ст. 22 Закону України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство». Крім того, за Законом Президент визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень, а також затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи (стосовно осіб, що проживають в Україні) або Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України (стосовно осіб, які проживають за кордоном) готують також подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства. Комісія розглядає подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо їх задоволення. Президент приймає остаточне рішення, видає указ, який надсилається для виконання відповідно спеціально уповноваженому центрально-
, органу виконавчої влади з питань громадянства чи Міністер-сТву закордонних справ України. Контроль за виконанням пре-зиЯЄнтських указів з питань громадянства здійснює Комісія при Президентові з питань громадянства.
Пунктом 26 коментованої статті крім суттєвих повноважень Президента України щодо вирішення питань громадянства передбачено також його право приймати рішення про надання притулку в Україні. У міжнародному праві прийнято розрізняти територіальний і дипломатичний притулок. Перший означає надання державою певній особі можливості сховатися від переслідувань політичного характеру на своїй території; другий - надання державою такої ж можливості, але в межах дипломатичного представництва, консульської установи або на військовому судні, яке знаходиться на території іншої держави. Згідно із загальним міжнародним правом недоторканність приміщення дипломатичного представництва чи консульської установи та екстериторіальність іноземного військового судна не дають права надавати їх як притулок особам, які переслідуються органами влади держави перебування за правопорушення політичного характеру. Тому в пункті 26 ст. 106 Конституції України йдеться про надання саме територіального притулку. При цьому надання притулку слід відрізняти від надання статусу біженця. Надання притулку не обмежене часом і обумовлене виключно політичними переслідуваннями особи, а статус біженця є тимчасовим і обумовлюється не тільки політичними переслідуваннями, але й переслідуваннями за ознакою раси, кольору шкіри, ставлення до релігії тощо. Рішення про надання статусу біженця приймають органи міграційної служби.
Важливим елементом компетенції Президента України є його право здійснювати помилування осіб, засуджених судами за вчинення злочину, передбачене п. 27 ст. 106 Конституції України. Помилування являє собою акт індивідуального милосердя до особи, засудженої судом за вчинення якогось (звичайно тяжкого) злочину. З точки зору конституційного права помилування є актом вищого органу державної влади, який повністю або частково звільняє засудженого від покарання або замінює призначене судом покарання на більш м'яке. Помилування може передбачати також зняття судимості з осіб, які раніше відбули покарання. Нині право глави держави на помилування регламентоване Положенням про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України, яке затверджене Указом Президента України від І 2 квітня 2000 р. Згідно з цим актом Президент здійснює помилування шляхом: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Пункт 28 коментованої статті надає право Президентові України створювати в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. Нині апарат глави Української держави становить Адміністрація Президента та близько п'ятдесяти інших допоміжних органів, з яких тільки два (Представництво Президента в Автономній Республіці Крим і Рада національної безпеки та оборони) безпосередньо передбачені Конституцією, інші ж створені й функціонують згідно з указами самого Президента України.
Провідне місце серед органів, що становлять апарат глави держави, посідає Адміністрація Президента України, яка за своїм статусом є постійно діючим органом, що утворюється главою держави відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень. Адміністрація не є органом державної влади, оскільки не має власних владних повноважень; це - адміністративний апарат Президента, який вступає у правовідносини з іншими органами тільки за дорученням глави держави. Основними завданнями Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності глави держави. Статус Адміністрації Президента України визначений Положенням, затвердженим Указом Президента від 19 лютого 1997 р. (з наступними змінами), а її структура - Указом від 20 серпня 2002 р. «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України» (з наступними змінами).
Суттєва роль Президента України у законодавчому процесі відображена у пп. 29-30 коментованої статті. Глава держави підписує закони, прийняті Верховною Радою України, а також володіє правом відкладального вето. Нині діючий Регламент Верховної Ради України (ст. 6.10.1.) передбачає, що тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформ-
люються ЇЇ Секретаріатом, у п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради, після чого передаються на підпис Президентові. Глава держави, отримавши закон, протягом п'ятнадцяти днів має підписати його, взявши до виконання, або ж, у разі незгоди, повернути Верховній Раді України разом зі своїми вмотивованими і сформульованими зауваженнями для повторного розгляду. Підписаний Президентом закон не пізніше двадцяти чотирьох годин має бути направлений до Верховної Ради України для реєстрації й опублікування.
Якщо Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону не повернув його для повторного розгляду, закон вважається схваленим і має бути підписаний та офіційно
оприлюднений.
Пункт 31 коментованої статті проголошує, що Президент України виконує не тільки повноваження, передбачені ст. 106, але й інші повноваження, визначені Конституцією України. Мається на увазі, зокрема, передбачене ст. 93 Конституції право Президента на законодавчу ініціативу та право визначати певні законопроекти як невідкладні, передбачене ст. 128 Конституції право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді тощо. Однак положення п. 31 ст. 106 Конституції зовсім не означає, що в Основному Законі перелічені всі повноваження Президента України. Обмежений обсяг Конституції робить неможливим закріплення в ній повного і вичерпного переліку повноважень глави держави. Тому в Конституції зазначаються найбільш суттєві повноваження Президента України, інші ж формулюються в ній загальним чином, а потім деталізуються в законах. Це яскраво видно на прикладі повноважень Президента як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, про які йшлося вище. Головне, що конкретні повноваження Президента України, закріплені в законах, мають чітко узгоджуватися з тими його функціями і повноваженнями, які отримали конституційне оформлення. Адже положення ч. 2 ст. 19 Конституції, за яким органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, повністю поширюється і на главу держави.
Частина 2 коментованої статті проголошує невідчужуваність президентських повноважень. Це означає, що особа, яка перебу ває на посаді Президента України, не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Йдеться як про окремі повноваження глави держави, так і про всі його повноваження в цілому. Повноваження Президента України не можуть бути делеговані, перерозподілені, їх виконання не може бути доручене іншим особам чи органам. Це є юридичною гарантією належної реалізації повноважень Президента України і водночас гарантією конституційного ладу України від протиправних посягань, зокрема від спроб нелегітимного приходу до влади. Президент України виконує свої повноваження в повному обсязі до моменту складення присяги новообраним главою держави або до моменту дострокового припинення своїх повноважень з підстав і в порядку, що передбачені статтями 108- 111 Конституції України. І лише у випадку дострокового припинення повноважень Президента України виконання обов'язків Президента (та й то з обмеженнями, передбаченими ст. 112 Конституції) на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.
Частина 3 коментованої статті визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Такими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові для виконання на всій території України.
Більш детальна характеристика актів глави Української держави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з п. 1 цього Положення указами Президента України оформлюються: нормативні акти глави держави, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Президента щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України,
надання притулку; помилування; тлумачення прийнятих Президентом актів. Розпорядженнями Президента оформлюються доручення Кабінету Міністрів України, центральним органам державної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента; призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента для представлення його інтересів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента.
При цьому слід мати на увазі, що ч. З ст. 106 Конституції містить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Президент уповноважений видавати як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України. Так, згідно з положенням ч. 2 ст. 6 Закону «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в межах повноважень, визначених Конституцією, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони. Про директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. З п. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України мають, як правило, секретний характер і офіційно не публікуються.
Частина 4 коментованої статті передбачає необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і налівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.
Обов'язковій контрасигнації піддягають акти Президента, видані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про Дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призначення та звільнення членів Кабінету Міністрів Украї-
Конституція України
Розділ V. Стаття ни, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади-про призначення на посади та звільнення з посад за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройних Сил України, інших військових формувань; щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони; з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України; про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів.
Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України і особисто Прем'єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем'єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конститу-ційність, обгрунтованість і результативність.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 106. Президент України:"
  1. Стаття 67. Звільнення від митного огляду
    Митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їхніх сімей, які
  2. Стаття 306. Спеціальна митна статистика
    Для забезпечення завдань, покладених на митні органи Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, митними органами формується, узагальнюється та аналізується спеціальна митна статистика. Порядок ведення спеціальної митної статистики визначається
  3. Стаття 35. Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи
    Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи, може здійснюватися спеціально уповноваженим центральним
  4. Стаття 480. Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження
    1. Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно: 1) народного депутата України; 2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президенти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 5) Голови Рахункової палати, його першого заступника,
  5. Стаття 13. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи
    Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання
  6. Стаття 481. Повідомлення про підозру
    1. Письмове повідомлення про підозру здійснюється: 1) адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва або Севастополя в межах його повноважень; 2) народному депутату України, кандидату у Президенти України,
  7. Стаття 154. Загальні положення відсторонення від посади
    статті 158 цього Кодексу. 3. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі клопотання прокурора в порядку, встановленому законодавством. Відсторонення судді від посади здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України в порядку,
  8. Стаття 1. Кримінальне процесуальне законодавство України
    1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. 2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів
  9. Стаття 5. Митна територія України
    Територія України, зайнята сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні України, на які поширюється виключна юрисдикція України, становлять єдину митну територію України. Території спеціальних митних зон, розташованих в Україні, вважаються такими, що знаходяться поза межами
  10. Стаття 247. Порядок переміщення громадянами товарів через митний кордон України
    Громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших законів України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законом України встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної
  11. Стаття 12.
    ( Статтю 12 виключено на підставі Закону N 258/95-ВР від 05.07.95 ) Розпорядження Антимонопольного комітету України Антимонопольний комітет України і його територіальні управління в межах своїх повноважень приймають обов'язкові для виконання
  12. Стаття 295. Надання митних пільг посадовим особам представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні
    статтями 287 - 290, 292 - 294 цього Кодексу, користується ними у разі прямування в Україну для зайняття відповідної посади з моменту перетину митного кордону України, а у разі знаходження на території України - з того часу, коли ця посадова особа офіційно приступила до виконання своїх обов'язків. Члени сімей посадових осіб, зазначених у частині першій цієї статті, якщо вони не є громадянами
  13. Стаття 237. Поняття митного режиму переробки за межами митної території України
    Переробка за межами митної території України - митний режим, відповідно до якого товари, що перебувають у вільному обігу на митній території України, вивозяться без застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання з метою їх переробки за межами митної території України та наступного повернення в
  14. Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
    стаття регулює випадки усиновлення на території України дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства, усиновлювачем, який також є іноземцем або особою без громадянства. Такі випадки зустрічаються не часто. Такого роду усиновлення здійснюються відповідно до законів України. Тобто застосуванню підлягає Глава 18 Сімейного кодексу України, а також норми Цивільного процесуального кодексу