Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 123. Організація і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.

Закон України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру» визначає організацію, повноваження та порядок діяльності органів прокуратури.
Деякі повноваження прокуратури регулюються також галузевим процесуальним законодавством.
Відповідно до Конституції України (ст. 123) та Закону України «Про прокуратуру» (ст. 6) органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.
Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, об-
ластей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури. Таким чином, систему органів прокуратури становлять територіальні та спеціалізовані прокуратури. Територіальні прокуратури створені та функціонують відповідно до адміністративно-територіального устрою України, а спеціалізовані - за предметно-галузевим принципом і функціонують в окремих сферах життєдіяльності. На сучасному етапі система органів прокуратури включає такі спеціалізовані прокуратури: військові, природоохоронні та прокуратури з нагляду за виконанням кримінально-виконавчого законодавства.
Закон України «Про прокуратуру» (ст. 46) передбачає, що прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України. Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту (ч. 1 ст. 46і Закону «Про прокуратуру»). Особи, які вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури. Процедура її прийняття визначається Генеральним прокурором України.
Особливі вимоги (віковий ценз, наявність певного стажу роботи) ставляться до осіб, які призначаються на посади керівників прокуратур. Прокурором Автономної Республіки Крим, прокурорами областей та прирівняних до них, прокурорами міст Києва та Севастополя призначаються особи не молодше ЗО років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років.
Міськими, районними і прирівняними до них прокурорами призначаються особи не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років. Це дозволяє уникнути випадків призначення на керівні посади осіб без достатніх знань, практичних навичок та життєвого досвіду.
Територіальні, а також інші зазначені вище прокуратури у своїй сукупності становлять злагоджену триланкову систему органів прокуратури. На чолі прокурорської системи стоїть Генеральна прокуратура України. Другу ланку системи органів прокуратури утворюють прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а також прирівняні до них спеціалізовані прокуратури (наприклад, військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Чорноморського флоту і Вій-ськово-Морських Сил України). Третю ланку прокурорської системи становлять міські, районні, міжрайонні, районні у містах та інші прирівняні до них прокуратури (наприклад, військові прокуратури гарнізонів).
Очолює систему органів прокуратури з притаманними тільки йому повноваженнями Генеральний прокурор України, який призначається на посаду Президентом України за згодою Верховної Ради України. Він очолює також і Генеральну прокуратуру
України.
Оскільки Генеральна прокуратура не лише здійснює керівництво підпорядкованими прокуратурами, а й безпосередньо виконує особливо важливі завдання щодо здійснення нагляду за додержанням законів, вона являє собою складну державну структуру, яка організує свою діяльність за територіальним та предметно-галузевим принципами.
Генеральний прокурор України, який затверджує відповідно до чинного законодавства структуру Генеральної прокуратури України, має першого заступника і заступників.
У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія як дорадчий орган при Генеральному прокуророві України у складі Генерального прокурора України (голова колегії), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Верховною Радою України за поданням Генерального прокурора України.
У Генеральній прокуратурі є управління і відділи, які створюються з урахуванням як традиційних, сталих, так і нових, але не менш пріоритетних напрямів діяльності. Генеральний прокурор має можливість залежно від конкретних завдань корегувати структуру Генеральної прокуратури або її окремих управлінь і відділів.
Керівники управлінь і відділів призначаються на посади Генеральним прокурором України. Одночасно вони є його старшими помічниками та помічниками. Генеральний прокурор має також старших помічників та помічників з особливих доручень.
Генеральна прокуратура спільно з Міністерством внутрішніх справ та іншими заінтересованими міністерствами і відомствами за погодженням з Міністерством статистики України розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розслідування і розкриття злочинів.
Прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняні до них прокуратури є прокуратурами другої ланки. Особливість їх діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вони здійснюють функції, які покладені Законом на органи прокуратури у межах компетенції обласної прокуратури, а з другого - здійснюють керівництво підпорядкованими прокуратурами.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України строком на п'ять років. Вони мають першого заступника і заступників, які також призначаються на посади Генеральним прокурором України, але без обмеження строку. Структурно прокуратури цього рівня також складаються з управлінь і відділів, начальники яких призначаються на посади і звільняються з посад прокурорами, які очолюють ці прокуратури, за узгодженням з першим заступником, заступниками, начальниками управлінь і відділів Генеральної прокуратури.
У визначенні функціональних обов'язків структурних підрозділів цих прокуратур використовуються три принципи: галузевий, міжгалузевий, предметний.
У зазначених прокуратурах є посади заступників начальників, старших прокурорів, прокурорів управлінь і відділів, старших слідчих з особливо важливих справ, слідчих з особливо важливих справ і старших слідчих, спеціалістів та інших співробітників, які призначаються та звільняються керівником відповідної прокуратури.
Розподіл обов'язків між працівниками структурного підрозділу здійснюється на підставі зонального та предметного прин-ципів. Зональний принцип означає, що за кожним прокурором структурного підрозділу закріплено кілька прокуратур адміністративних районів, міст. Кількість зон повинна відповідати кількості працівників управлінь, відділу. Зональний прокурор здійснює як контрольні та інші функції управління щодо міських, районних і міжрайонних прокуратур, що діють на закріпленій за ним території, так і у межах компетенції обласної та прирівняної до неї прокуратури - наглядові та інші функції прокуратури. Предметний принцип розподілу обов'язків означає, що за кожним прокурором управління, відділу залежно від його професійної підготовки та інших особистих якостей закріплюються окремі, найбільш важливі сфери правових відносин.
На практиці розподіл обов'язків між працівниками структурних підрозділів здійснюється на підставі поєднання обох зазначених принципів.
У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокуратурах утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегій затверджується Генеральним прокурором України.
Колегії прокуратур є дорадчими органами і розглядають найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, виконання наказів Генерального прокурора України, кадрові питання, заслуховують звіти підпорядкованих прокурорів, начальників структурних підрозділів та інших працівників прокуратури. Таким чином, єдиноначальність у роботі органів прокуратури поєднується з колегіальністю під час розгляду найважливіших проблем прокурорсько-слідчої діяльності.
Порядок роботи колегії визначається регламентом. Рішення її доводяться до відома працівників органів прокуратури. Контроль за виконанням рішень колегій забезпечується прокурорами чи їх заступниками відповідно до розподілу обов'язків. Копії протоколів засідань колегій обласних і прирівняних до них прокуратур надсилаються до Генеральної прокуратури після їх підписання, але не пізніше десятиденного терміну з дня засідання колегії.
У разі розбіжностей між прокурором і колегією прокурор втілює у життя своє рішення. Про такі розбіжності Генеральний прокурор доповідає Голові Верховної Ради України, а інші прокурори - Генеральному прокуророві України. Члени колегії Генеральної прокуратури можуть повідомити свою особисту думку Голові Верховної Ради України, а члени колегій інших прокуратур - Генеральному прокуророві України.
Міські, районні, міжрайонні і прирівняні до них спеціалізовані прокуратури утворюють основну ланку прокурорської системи, діючи на всій території України.
Міжрайонні прокуратури охоплюють своєю діяльністю або два сусідні райони, або місто і прилеглий район.
Зі статусом міських районних прокуратур на території України створені і функціонують прокуратури з нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, природоохоронні і деякі інші спеціалізовані прокуратури.
Прокуратури міст, районів, прирівняні до них прокуратури очолюють відповідні прокурори, які призначаються на посади Генеральним прокурором України. У цих прокуратурах існують посади заступника прокурора, старшого помічника прокурора, помічників прокурора, слідчих, у тому числі старших слідчих. Вони призначаються прокурором області або прирівняними до нього прокурорами.
Спеціалізовані прокуратури будуються за загальними для всіх органів прокуратури принципами; вони керуються тими ж законами, що й територіальні прокуратури; перед ними стоять загальні для всіх органів прокуратури завдання; вони використовують ті ж засоби прокурорського реагування на виявлені порушення закону. Однак в їх системно-структурній будові, а також в об'єктах щодо здійснення нагляду є певні особливості.
До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських). Ці прокуратури здійснюють нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України. На органи військової прокуратури покладено здійснення нагляду за виконанням законів у процесі проваджен-
ня дізнання та досудового слідства, яке здійснюється у цих установах і формуваннях. Вони також розслідують усі злочини, що вчиняються військовослужбовцями та службовцями військових установ і закладів.
На органи військової прокуратури покладений обов'язок у підтримання державного обвинувачення у військових судах, участь у межах своїх повноважень у розгляді судами цивільних та господарських справ, а також внесення подань у касаційному або протестів у наглядовому порядку на вироки, рішення, постанови та ухвали військових судів.
Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять службу відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Природоохоронні прокуратури створені за принципом міжрайонних прокуратур; контроль і керівництво щодо них покладено на прокурорів Автономної Республіки Крим і областей.
Природоохоронні прокуратури забезпечують нагляд за додержанням і правильним застосуванням природоохоронного законодавства Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами та відомствами, іншими органами державного та господарського управління, урядом Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів, військовими частинами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами. Зокрема, першорядним завданням цих прокуратур є нагляд за додержанням законодавства, спрямованого на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, безпечну експлуатацію діючих на території України АЕС, і такого, що регулює утилізацію, знищення та поховання радіоактивних, токсичних, промислових та побутових відходів.
За порушення Закону, неналежне виконання службових обов'язків або вчинення ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Верховною Радою України. «Працівники прокуратур, - зазначається у ст. 2 Дисциплінарного статуту, - повинні володіти високими моральними якостями, бути принциповими і не-
примиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особливо суворо дотримуватись вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства».
Стаття 50 Закону України «Про прокуратуру» закріплює засоби правового та соціального захисту працівників прокуратури і підкреслює, що прокурор і слідчий прокуратури знаходяться під захистом закону. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури або його близького родича, а також знищення їх майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням прокурором або слідчим прокуратури своїх службових обов'язків тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.
Робота із зверненнями (заявами та скаргами) громадян та юридичних осіб посідає значне місце у багатоаспектній діяльності прокуратури. Це випливає із ст. 40 Конституції України, а також закріплено в п. 2 ст. 4 Закону «Про прокуратуру» - завданням прокуратури є захист гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. При цьому слід враховувати, що захист у межах прокурорської компетенції прав і свобод громадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національного та соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак розглядається як один із принципів організації і діяльності прокуратури (п. З ч. 1 ст. 6 Закону).
Ця діяльність прокуратури складається із двох частин: а) розгляд заяв та скарг безпосередньо в органах прокуратури різного рівня; б) нагляд за додержанням встановленого порядку розгляду звернень усіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону «Про прокуратуру» прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.
Органи прокуратури, їх керівники та інші посадові особи у межах своїх повноважень зобов'язані:
- скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усуватипричини та умови, що сприяли виникненню порушень;
- забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих за заявою чи скаргою рішень;
- у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
- не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скаргіншим органам тощо.
Виходячи з положень, що містяться у ч. 1 ст. 19 Закону «Про прокуратуру», прокурор здійснює нагляд за:
- відповідністю актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами Конституції України та чинним законам;
- додержанням законів про недоторканність особи, громадянські, політичні, економічні, соціальні і культурні права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;
- додержанням законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього природного середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.
Для виконання прокурорами покладених на них наглядових завдань їм надані необхідні повноваження, які за своїм змістом та призначенням можуть бути розділені на три основні групи:
1. Повноваження у виявленні порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють.
2. Повноваження, спрямовані на усунення порушень законів,причин та умов, що їм сприяють.
3. Повноваження у притягненні порушників закону до відповідальності.
До першої групи належать:
- безперешкодний доступ за посвідченнями у приміщеннядержавних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднаньгромадян, підприємств, установ та організацій незалежно відформ власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірок, у тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання до прокуратури для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону); доступ у місця тримання затриманих, опитування осіб, які в них перебувають, ознайомлення з документами, на підставі яких особи затримані, заарештовані або до них застосовані заходи примусового впливу (п. 1 ч. 2 ст. 44 Закону); витребування для перевірки рішень, розпоряджень, інструкцій, наказів та інших актів і документів, одержання інформації про стан законності і заходи щодо її забезпечення (п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);
- вимога від керівників та колегіальних органів проведенняперевірок, ревізій діяльності підпорядкованих та підконтрольнихпідприємств, установ, організацій та інших структур незалежновід форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих та позавідомчих експертиз (п. з ч. 1 ст. 20Закону);
- виклик посадових осіб і громадян для витребування від нихусних або письмових пояснень щодо порушень закону (п. 4 ч. 1ст. 20 Закону, п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);
- перевірка виконання законів переліченими у ст. 1 Закону«Про прокуратуру» органами, підприємствами, установами таорганізаціями (ч. 2 ст. 19 Закону);
- перевірка законності адміністративного затримання громадян та застосування відповідними органами та посадовими особами заходів впливу за адміністративні правопорушення (п. 1 ч.2 ст. 44 Закону про прокуратуру);
- розгляд заяв, скарг про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, віднесенихдо компетенції суду (ч. 1 ст. 12Закону), особистий прийом громадян (ч. З ст. 12 Закону);
- участь у засіданнях органів державної влади (ст. 9 Закону).До другої групи повноважень прокурора належать:
- опротестування актів Прем'єр-міністра України, КабінетуМіністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, мі-
ністерств, державних комітетів та відомств, інших органів державної влади та місцевого самоврядування;
- опротестування або скасування наказів, розпоряджень адміністрації місць тримання затриманих (п. 2 ч. 2 ст. 44 Закону);
- звільнення особи, яка незаконно перебуває у місцях тримання затриманих (п. З ч. 2 ст. 44 Закону);
- внесення подання або протесту на рішення місцевих рад(п. 2 ч. 2 ст. 20 Закону);
- внесення припису про усунення очевидних порушень закону (п. 4 ч. 2 ст. 20 Закону);
- внесення подання до державних органів, громадськихорганізацій та посадовим особам про усунення порушень законута умов, що їм сприяли (п. 5 ч. 2 ст. 20 Закону);
- звернення до суду або господарського суду із заявами прозахист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб (п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону).
До третьої групи повноважень прокурора належать:
- притягнення правопорушників у встановленому закономпорядку до кримінальної відповідальності; порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративнеправопорушення, передача матеріалів на розгляд громадськихорганізацій (п. З ч. 2 ст. 20 Закону).
Повноваження прокурорів за умови їх повного та правильного застосування забезпечують ефективність загального нагляду, своєчасність виявлення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, запобігання їм, притягнення винних до відповідальності.
Реалізація прокурором загальнонаглядових повноважень здійснюється у формі відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують прокурорсько-наглядові правовідносини між прокурором, з одного боку, і відповідними посадовими особами, колегіальними органами підприємств, установ та організацій (а у ряді випадків - і з громадянами) - з другого.
Встановлені законом повноваження прокурора у виявленні порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, усунення порушень закону, поновлення порушених прав громадян та юридичних осіб, притягнення порушників закону до відповідальності реалізуються у формі актів, які містять вимоги прокурора.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 123. Організація і порядок діяльності прокуратури України визначаються законом."
  1. Стаття 153. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом.
    організації і діяльності Конституційного Суду України, процедуру розгляду ним справ, є Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон). У цьому Законі закріплено завдання, основні принципи та організацію діяльності Конституційного Суду України, конкретизовано конституційний порядок призначення суддів Конституційного Суду України, вступу судді на посаду, виборів
  2. Стаття 294. Митні пільги для міжнародних організацій, представництв іноземних держав при них, а також для їх персоналу
    організацій та представництв іноземних держав при них, а також для персоналу цих організацій і представництв та членів сімей персоналу визначаються відповідними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом
  3. Стаття 417. Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України
    організацій; 4) підвищення кваліфікації працівників митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій; 5) стажування молодих спеціалістів, новоприйнятих працівників, кадрового резерву; 6) самостійне навчання посадових осіб митної служби України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи здійснює підготовку, перепідготовку та
  4. 5.1. Ст. 42 Конституції України
    організацій
  5. Глава 2. Структура та організація діяльності митної служби України
    організація діяльності митної служби
  6. Стаття 314. Надання зразків товарів під час здійснення класифікації товарів
    порядок проведення експертизи, а також порядок розпорядження зразками та документацією визначаються Кабінетом Міністрів
  7. Стаття 247. Порядок переміщення громадянами товарів через митний кордон України
    діяльності.
  8. Стаття 543. Законодавство, що регулює міжнародне співробітництво під час кримінального провадження
    порядок розгляду уповноваженим (центральним) органом України запиту іншої держави або міжнародної судової установи про таку допомогу і порядок виконання такого запиту визначаються цим Кодексом і чинними міжнародними договорами
  9. Стаття 148. Порядок здійснення митного контролю товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі
    визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок та строки митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються трубопровідним транспортом та лініями електропередачі, визначаються Кабінетом Міністрів України виходячи з особливостей їх переміщення через митний кордон
  10. Стаття 297. Декларування товарів представництв іноземних держав та міжнародних організацій в Україні
    організацій, підлягають декларуванню митним органам та пропускаються в Україну в режимі імпорту. (У редакції Закону України від 01.07.2004 р. N
  11. Стаття 412. Прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій
    організацій приймаються громадяни України, які досягли 18-річного віку і здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я виконувати завдання, покладені на митну службу України. З прийняттям на службу може бути встановлено випробування строком до шести місяців. Не можуть бути прийняті на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій
  12. Стаття 157. Маршрути транзитних перевезень
    визначаються перевізниками на власний розсуд, виходячи з міркувань економічної доцільності за умови додержання вимог, що визначаються відповідно до цього Кодексу. Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися обмеження щодо використання окремих шляхів та напрямків транзиту на території України, визначатися шляхи чи напрямки руху для певних видів транспорту чи товарів, що переміщуються
  13. Стаття 178. Ліцензування діяльності митного брокера
    діяльності митного брокера здійснюється відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської
  14. Стаття 183. Ліцензування діяльності митного перевізника
    діяльності митного перевізника здійснюється відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської