Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.
Норми цієї статті присвячені гарантіям забезпечення незалежності суддів, але на відміну від гарантій, закріплених у ст. 126, вони визначають фінансові, матеріальні і організаційні аспекти забезпечення незалежності судів і суддів, що випливають із їх статусу.
Незалежність і самостійність судової влади - якості, необхідні для здійснення правосуддя, діяльності суддів, які у своїх рішеннях, вироках, постановах можуть визнавати дії посадових осіб неправомірними, акти органів державної влади і місцевого самоврядування - незаконними, виконання зобов'язань - неналежним, у діях осіб - ознаки складу злочину, доводи позивача або відповідача - необгрунтованими тощо. Іноді зацікавлені особи шукають різні шляхи впливу на суд з намаганням прийняття рішення на свою користь. Тому розроблені механізми протидії таким проявам, які закріплені в ряді міжнародних документів, зокрема, в Основних принципах незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 p., у Рекомендаціях № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухвалених Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів 13 жовтня 1994 р.
Наявність механізмів протидії важлива не тільки щодо процесуальної діяльності суду, процедури здійснення правосуддя, а й стосовно організації судової влади, оскільки від вирішення
організаційних питань залежить належне судочинство. Тому в цих документах містяться, поряд з іншими, вимоги до держав-членів щодо надання судовим органам відповідних засобів, які б давали змогу їм належним чином виконувати свої обов'язки (ст. 7 Основних принципів); забезпечували відповідність статусу і винагороди суддів гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, а також надавали необхідний персонал і обладнання, зокрема засоби діловодства і зв'язку, щоб судді могли діяти ефективно та без невиправданих помилок (пункти b, d Принципу III Рекомендацій). Серед механізмів, націлених на охорону суддівських інтересів і збереження судової незалежності, міжнародною спільнотою визнаються і органи суддівського самоврядування (п. 9 Основних принципів, Принцип IV Рекомендацій). Ці механізми гарантують захист суддівського корпусу від зовнішнього впливу на відправлення правосуддя шляхом створення необхідного організаційного забезпечення суду як установи і належного забезпечення суддів як носіїв судової влади.
З урахуванням важливості організаційного забезпечення незалежності суддів при здійсненні правосуддя на конституційному рівні у ст. 130 закріплені такі гарантії:
- забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів покладається на державу. У Державному бюджеті задля реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів;
- внутрішня діяльність судів вирішується через органи суддівського самоврядування.
Організаційне забезпечення діяльності судів становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, наукового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя. Раніше виконання цих заходів (крім Верховного Суду України, Конституційного Суду України та господарських судів) щодо усіх судів покладалося на Міністерство юстиції України і його обласні та районні управління як основне завдання.
Нині в Україні створена єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду, яку створюють кілька суб'єктів.
Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів. Вказані суди також виконують функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.
Організаційне забезпечення усіх, окрім перелічених, судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи здійснює Державна судова адміністрація України. Вона є головним розпорядником коштів для фінансового забезпечення діяльності цих судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій судів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації (статті 120,125 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України»).
Державна судова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 3 березня 2003 р. № 182/2003). Спільно з територіальними управліннями вона утворює систему органів державної судової адміністрації, яку очолює. Посадові особи державної судової адміністрації є державними службовцями.
Таким чином, незважаючи на єдність та моноцентризм новоутвореної судової системи, Україна не пішла шляхом покладання на судову владу організаційного забезпечення діяльності суддів у повному обсязі, а зберегла у дещо зміненому вигляді змішану систему, поділивши здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади. Однак зміст діяльності цього органу виконавчої влади з вказаного питання не є тотожним змісту діяльності Міністерства юстиції України. Окрім того, судова влада має кілька важелів впливу на державну судову адміністрацію для забезпечення своєї незалежності та самостійності:
а) кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі певних нормативів. Ці нормативи державна судова адміністрація розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України. Вони є єдиними для фінансового забезпечення усіх судів загальної юрисдикції, котрі є юридичними особами, мають самостійний баланс і рахунки в установах банку. Відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію, контроль за якою з цього питання здійснює Рада суддів України;
б) для уникнення суб'єктивізму і протекціонізму у розподілікоштів видатки на утримання суддів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по Верховному Суду України, Конституційному Суду України, по загальних і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військовихсудах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційномусуду України і по кожному вищому апеляційному суду. Ці витратине можуть бути скасовані в поточному фінансовому році;
в) разом з Радою суддів України визначаються нормативинавантаження суддів у судах усіх рівнів та виробляються пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;
г) Рада суддів України як вищий орган суддівського самоврядування у період між з'їздами суддів України наділена повноваженнями по здійсненню контролю за діяльністю державної судовоїадміністрації, заслуховує інформацію посадових осіб державноїсудової адміністрації про їх діяльність. При призначенні на посаду Голови Державної судової адміністрації України, якій призначається і звільняється в порядку, встановленому для призначеннякерівників центральних органів виконавчої влади, його кандидатура має бути узгоджена з Радою суддів України. Таке погодженнячи згода потрібні і при призначенні Головою Державної судовоїадміністрації начальників територіальних управлінь Державноїсудової адміністрації або своїх заступників. У разі коли суддівськаспільнота буде незадоволена якістю виконання Головою державної судової адміністрації України своїх повноважень, за рекомендацією з'їзду суддів України він може бути звільнений з посади.
Реалізоване в Законі «Про судоустрій України», у Бюджетному кодексі України та в інших нормативних актах інституціональ-не вирішення організаційного забезпечення діяльності судів створило лише механізми незалежного та неупередженого забезпечення діяльності суду і суддів. Між тим конституційна норма вимагає від держави покладання на себе не просто усіх витрат на функціонування судової влади, а витрат у такому обсязі, який би забезпечував належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Належне функціонування суду і суддів включає багато параметрів, зокрема:
- достойні судової влади приміщення для здійснення правосуддя, кошти на їх ремонт, переобладнання та утримання;
- витрати на суб'єктне і інформаційне забезпечення судовогопроцесу: виклик свідків, експертів, перекладачів; винагорода народним засідателям; придбання сучасних технічних засобівфіксування судового процесу; своєчасне відправлення кореспонденції; оплата поштових послуг.
Слід виокремити витрати, які забезпечують належні умови діяльності суддів як носіїв судової влади і націлені на задоволення професійних, матеріальних, соціальних потреб суддів. Міжнародна спільнота, враховуючи, що на суддів покладається обов'язок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов'язків і власності громадян, вимагає від держав забезпечення того, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхній професії та відповідальності, яку вони беруть на себе, і гарантувалися законом (ст. 11 Основних принципів незалежності судових органів, п. b Принципу III Рекомендацій № (94)12). Між тим Закон України «Про судоустрій України» визначився з розміром заробітної плати (грошового забезпечення) суддів лише принципово, зазначив, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) суддів:
- повинен забезпечувати його фінансову незалежність;
- визначатися відповідно до Закону від 15 грудня 1992 р.«Про статус суддів» та інших нормативно-правових актів щодоумов оплати праці суддів;
- не може бути зменшений (ст. 123 Закону).
Однак Закон України «Про статус суддів» теж не вирішує питань щодо заробітної плати (грошового забезпечення) суддів, оскільки ст. 44 Закону регулює структуру заробітної плати і її відсоткову кореляцію з посадовими окладами Голови Верховного Суду України і голови суду, де працює суддя. Тобто йдеться про співвідношення заробітної плати усередині суддівського корпусу. І хоча суттєва диспропорція у посадових окладах суддів судів різних рівнів є недемократичною, такою, що порушує принцип єдності статусу суддів усіх рівнів, суперечить традиціям і практиці сучасних демократичних правових держав, вона все ж врегульована законом. Отже, жоден закон не визнає, який саме розмір заробітної плати відповідає конституційним вимогам щодо створення належних умов діяльності суддів. Можливі кілька варіантів вирішення цього питання на законодавчому рівні: або закріплення певної суми у цифровому значенні з щорічними або необхідними
поправками з урахуванням процесів інфляції, або з вказівкою певного коефіцієнту від суми мінімальної заробітної платні, або в кореляції до заробітної платні вищих посадових осіб держави чи народних депутатів. Саме останньому варіанту має бути віддана перевага як найбільш поширеному в демократичних державах.
Міжнародні акти щодо незалежності судових органів визнають створення суддівських об'єднань як одну з гарантій забезпечення незалежності й охорони інтересів суддів. Конституція визначає, що в Україні для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне вирішення зазначених яитань професійними суддями. Закон до внутрішньої діяльності відносить питання організаційного забезпечення судів та діяльності судців, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, що безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя.
Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи.
Збори суддів місцевого суду, апеляційного суду, Апеляційного та Касаційного судів України, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України - це зібрання суддів відповідного суду, на якому вони обговорюють питання, що стосуються внутрішньої діяльності суду чи роботи конкретних суддів або працівників апарату суду, та приймають з цих питань колективні рішення, котрі є обов'язковими для суддів цього суду. Збори суддів заслуховують звіти суддів, які обіймають адміністративні посади в суді, та керівників структурних підрозділів апарата суду. Виконання рішень зборів суддів місцевого суду покладається на голову відповідного суду, а виконання рішень зборів суддів у судах, де діють президії суду, - на президії.
Збори суддів місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судів обирають делегатів на відповідні конференції суддів, а збори суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, Верховного Суду України - делегатів на з'їзд суддів України.
Конференція суддів - це зібрання представників суддів (делегатів) відповідних судів, яке (має повноваження:
- обговорювати і вирішувати питання, що стосуються фінансування та організаційного забезпечення діяльності відповідних судів;
- заслуховувати звіти виконавчих органів конференції, інформацію відповідних управлінь державної судової адміністрації;
- визначати кількісний склад ради суддів (виконавчого органу конференції суддів) та обирати її членів;
- обирати членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів;
- обирати делегатів на з'їзд суддів.
Конференції суддів скликаються, як правило, не рідше ніж один раз на рік. У період між конференціями функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів. Вона обирає зі свого складу голову, його заступника і секретаря ради суддів. При цьому заборонено бути головою ради суддів головам апеляційних і вищих спеціалізованих судів та їх заступникам, головам військових палат Апеляційного та Касаційного судів України.
Найвищим органом суддівського самоврядування є з'їзд суддів України. Відповідно до Конституції України, законів «Про судоустрій України», «Про Конституційний Суд України», «Про Вищу раду юстиції» з'їзд суддів наділений повноваженнями:
- визначати кількісний склад та обирати Раду суддів України і відповідно заслуховувати її звіт про виконання завданьорганів суддівського самоврядування щодо забезпечення незалежності судів і суддів, стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів;
- обирати членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів та заслуховувати інформацію про її діяльність;
- заслуховувати інформацію Голови Державної судової адміністрації України про її діяльність, може виразити йому недовіру;
- призначати та звільняти суддів Конституційного СудуУкраїни;
- призначати членів Вищої ради юстиції та приймати рішення про припинення їх повноважень тощо.
З'їзд суддів приймає рішення, що є обов'язковими для всіх професійних суддів. Черговий з'їзд суддів скликається один раз на три роки, тому у період між з'їздами вищим органом суддівського самоврядування є Рада суддів України, яка обирається з'їздом суддів. До її складу повинні бути обрані: не менш як половина від загальної кількості Ради суддів представники загальних місцевих та апеляційних судів і не менш як по одному представнику від суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України, конференції суддів військових судів, конференції суддів
відповідних спеціалізованих судів, суддів Верховного Суду України, а також суддів Конституційного Суду України.
Члени Ради суддів України обирають із свого складу голову, його заступника та секретаря, а також президію Ради. До її повноважень окрім виконання та контролю рішень з'їзду належать, зокрема, такі:
- розробка та організація виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і судців, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;
- здійснення контролю за діяльністю Державної судової адміністрації, заслуховування інформації посадових осіб Державноїсудової адміністрації про їх діяльність;
- вирішення питань про призначення суддів на адміністративні посади в судах тощо.
Забезпечення роботи усіх органів суддівського самоврядування та рад суддів здійснюється Державною судовою адміністрацією за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закріплені в Законі «Про судоустрій України» повноваження органів суддівського самоврядування та їх виконавчих органів за своїм юридичним змістом мають характер рекомендаційний або погоджувальний. Вони не є остаточною інстанцією у вирішенні питань обіймання суддями адміністративних посад у суді, просування по щаблям суддівської кар'єри, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, усунення з суддівської посади тощо, тобто усіх тих повноважень, які охоплюються поняттям самоуправління. А це вимагає подальшого розвитку та посилення елементів самоуправління суддівської спільноти з метою реалізації конституційного принципу у його точному розумінні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 130. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів."
  1. Стаття 390. Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
    1. Рішення іноземного суду визнається та виконується в Україні, якщо його визнання та виконання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої мас виконуватися в Україні. 1. Згідно зі ст. 81 Закону України № 2709-1V від 23.06.2005 року «Про міжнародне
  2. Стаття 415. Виконання судових доручень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іноземних судів
    1. Суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли: 1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України; 2) виконання доручення
  3. 5.1. Ст. 42 Конституції України
    Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна
  4. Стаття 114. Службові приміщення митних органів у портах, міжнародних аеропортах і на прикордонних залізничних станціях
    Адміністрація морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій на договірних засадах забезпечує митні органи необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює належні умови для здійснення ними митних процедур. Перелік приміщень та вимоги до них визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі
  5. § 1. Поняття, сутність і принципи державної регулятивної діяльності в сільському господарстві
    Світовий досвід економічного розвитку свідчить про те, що відмінність у суспільних устроях обумовлюється передусім ступенем впливу на нього держави. Коли держава зовсім не втручається в економіку, то це модель класичного (дикого) капіталізму, суспільні відносини якого засновані на приватній власності. Втручання держави в економіку, в усі її інфраструктури характерне для тоталітарної системи,
  6. Стаття 399. Умови визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
    1. Рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності за домовленістю ad hoc з іноземною державою, рішення суду якої мас виконуватися в Україні. 1. Глава 2 розділу VIII ЦПК регулює процедуру визнання рішень іноземного
  7. Стаття 291. Суди апеляційної інстанції
    1. Апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. 1. Глава 1 розділу V ЦПК встановлює процесуальну форму апеляційного провадження. Коментована стаття визначає суд апеляційної інстанції: апеляційною інстанцією у цивільних
  8. Стаття 599. Порядок і умови передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави
    1. Клопотання слідчого, погоджене з прокурором, прокурора або суду про передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави розглядаються уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження. 2. Незакінчене кримінальне провадження може бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної
  9. Стаття 5. Державна охорона сім'ї
    1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. 2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. 3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. 4. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і
  10. Стаття 421. Фінансування підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України
    Фінансування підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників митної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету
  11. Стаття 413. Позови до іноземних держав та міжнародних організацій. Дипломатичний імунітет
    Пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на манно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або законом України. 2. Акредитовані в Україні дипломатичні
  12. § 3. Договори і державні контракти - правові основи господарської діяльності аграрних товаровиробників
    Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами (організаціями, установами) і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається чинним законодавством. Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у
  13. Стаття 570. Прикордонне переслідування
    1. У разі проведення компетентними органами України прикордонного переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через державний кордон України, проводиться розслідування її незаконної діяльності на території України згідно з вимогами цього Кодексу. 2. Матеріали кримінального провадження щодо документування незаконної діяльності зазначеної особи на території України згідно з
  14. Стаття 602. Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав
    1. Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. 2. У разі відсутності міжнародного договору положення цієї глави можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої особи для подальшого відбування покарання. 3. Запит про
  15. Стаття 24. Майно, фінансування та матеріально-технічне забезпечення митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій
    Майно митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій є державною власністю. Управління цим майном здійснює Кабінет Міністрів України в порядку, встановленому законом. Фінансування, матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури митної служби України здійснюються за рахунок Державного бюджету
  16. Запитання для самоконтролю
    1. Чи існують особливі умови процесуальної діяльності як професії? 2. Що таке професіограма? 3. У чому полягає роль людини у пізнанні злочину? 4. Які види розумових завдань вирішуються у судово-слідчій діяльності? 5. Які види слідчої (судової) діяльності Вам відомі? 6. Як співвідноситься логічне та інтуїтивне в судово-слідчому
  17. Стаття 219. Вимоги до спеціальних митних зон
    Митний орган, у зоні діяльності якого знаходиться спеціальна митна зона, з метою належної організації митного контролю може вимагати від органів управління цієї зони вжиття таких заходів: 1) спорудження огорожі по периметру зони; 2) встановлення обмежень щодо порядку доступу в зону у певні години роботи; 3) застосування інших заходів, що не перешкоджають нормальному функціонуванню зони
  18. Стаття 2. Митна політика
    Митна політика - це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої
  19. Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
    Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із