Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Статтею 152 Конституції України визначаються підстави для визнання неконституційними повністю чи в окремій частині законів та інших правових актів.
Однією з таких підстав є невідповідність Конституції України змісту цих правових актів. Аналіз рішень Конституційного Суду свідчить, що, вирішуючи питання щодо конституційності правового акта, Суд виходить не лише з буквального змісту приписів Основного Закону, а також з його духу, розкриваючи зміст окремих понять, принципів тощо. Так, з'ясування змісту визначення України як соціальної, правової держави стало однією з підстав визнання неконституційними положень Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про Державний бюджет України на 2001 рік»
та інших законів щодо зупинення дії положень деяких законодавчих актів у частині надання пільг, компенсацій і гарантій для певних категорій громадян (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2001р.).
Конституцією України (ст. 27), наприклад, проголошено невід'ємне право кожної людини на життя. У цьому контексті та виходячи з того, що Україна є соціальною, демократичною, правовою державою, в якій життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини визнані найвищою соціальною цінністю, Конституційний Суд України своїм Рішенням від 29 грудня 1999 р. визнав неконституційним положення чинного на той час Кримінального кодексу України в частині, що передбачала смертну кару як вид покарання.
Другою підставою для визнання неконституційними законів та інших правових актів є порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Для характеристики цієї підстави слід звернутися до Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 p., в якому Конституційний Суд, надаючи офіційне тлумачення положень частин 2 і 3 ст. 84 Конституції України, окреслив окремі складові такої процедури щодо парламенту: закони, постанови, інші акти Верховної Ради України приймаються лише на її пленарному засіданні за умови особистої участі народних депутатів України в голосуванні та набрання встановленої Конституцією України, законом про регламент Верховної Ради України необхідної кількості голосів на їх підтримку; на засіданнях Верховної Ради України народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України.
Порушення такої процедури ухвалення Верховною Радою України правових актів є підставою для визнання їх неконституційними, наголосив Конституційний Суд України в Рішенні.
Ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або їх окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення. Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчило б про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України. Визнання законів, інших правових актів або їх окремих положень неконституційними є підставою для скасування в установленому порядку положень правових актів, які грунтуються на актах, визнаних неконституційними. Такий підхід відповідає закріпленим у чинній Конституції України принципам правової держави, а також ієрархії джерел (форм) права. Не можуть також виконуватись і рішення правозастосовчих органів, що були прийняті відповідно до правового акта, визнаного пізніше неконституційним, а якщо виконання було розпочато, воно повинно бути
припинено.
Важливим для врегулювання відповідних правовідносин є положення ст. 74 Закону України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України», згідно з яким Конституційний Суд може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Водночас незалежно від такої вказівки відповідно до ст. 3472 Цивільного процесуального кодексу України визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи, є підставою для перегляду рішень і ухвал судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Конституційний Суд України за всієї юридичної сили своїх рішень та висновків не наділений правовими механізмами, здатними змусити у необхідних випадках виконувати їх. Безумовне виконання зазначених актів повинно ґрунтуватися на високому і непохитному авторитеті Суду, твердій позиції органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб щодо неухильного додержання Конституції України, а також на належному рівні виконавської дисципліни, правової
культури.
Частиною 3 статті, що коментується, передбачається відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами чи діями, визнаними неконституційними. Відшкодування повинно здійснюватися в порядку, встановленому законом. Це можуть бути спеціальний закон або, скажімо, окремі положення Цивільного, Цивільного процесуального кодексів України, які ще належить прийняти.
До їх прийняття відшкодування шкоди, завданої, наприклад, фізичній особі, може здійснюватися в загальному, зокрема судовому порядку, адже ст. 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Це право може бути реалізовано шляхом звернення до суду загальної юрисдикції з позовом про відшкодування відповідної шкоди, який відповідно до ч. З ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України може застосувати закон, що регулює подібні відносини.
Конституційний Суд України, даючи в Рішенні від 25 листопада 1997 р. у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г. П. офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, зазначив, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дію чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують його права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 152. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності."
  1. Стаття 459. Підстави для здійснення кримінального провадження за нововиявленими обставинами
    статті, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку - підтверджені матеріалами розслідування. 4. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не
  2. Матеріали судової практики
    суду України / Уклад. Д. Притика. - К.: Ін-Юре, 2003. - 304с. 2. Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2002 / Відп. ред. П.Б. Євграфов. - К.: Юрінком Інтер, 2001-2002. - У 3-х кн. 3. Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду у господарських справах. Вип. 1. - К.: Ін-Юре, 2003. - 176с. 4. Постанови Верховного Суду України та Вищого господарського суду у
  3. Стаття 458. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду України
    статті 455 і частині другій статті 456 цього Кодексу, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України. 2. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. 3. Рішення Верховного Суду України, ухвалені за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з
  4. Стаття 67. Звільнення від митного огляду
    Митному огляду не підлягає ручна поклажа та супроводжуваний багаж Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Міністра закордонних справ України, Генерального прокурора України та членів їхніх сімей, які
  5. Стаття 317. Проголошення рішення та ухвали апеляційним судом
    статтею 218 цього Кодексу. 1. Коментована стаття встановлює, що рішення та ухвала апеляційного суду проголошуються за правилами ст. 218 ЦПК. 2. Рішення суду апеляційної інстанції та його ухвали (підсумкові) проголошуються негайно після закінченого судового розгля-358 ду, крім випадків, встановлених ЦПК (див. коментар до ст. 6 цього Кодексу). Головуючий роз'яснює зміст рішення чи ухвали,
  6. Стаття 390. Умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню
    стаття і розділ VIII ЦПК встановлюють порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. Визнання рішення іноземного суду - це поширення його законної сили на територію України, а його виконання - застосування засобів примусового рішення іноземного суду в Україні на підставі відповідного рішення національного суду. 3. Дана стаття встановлює дві альтернативні умови, які визначають
  7. Стаття 399. Умови визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
    стаття встановлює умови визнання рішень іноземних судів, що не підлягають примусовому виконанню. Таких умов дві, причому вони альтернативні. Першою умовою є визнання рішення судом України, якщо таке визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Друга умова базується на принципі взаємності між державами за
  8. Стаття 9. Законність
    статті 7 цього
  9. Стаття 354. Підстави оскарження у зв'язку з винятковими обставинами
    стаття визначає підстави оскарження рішень судів у зв'язку з винятковими обставинами. Таких підстав дві. 2. Першою підставою є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону. Така ситуація може виникнути за неоднакового тлумачення і застосування одного й того самого положення одного й того ж закону касаційним судом або різними касаційними судами
  10. § 5. Роль судової практики в удосконаленні, тлумаченні та застосуванні цивільного законодавства
    законодавства при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони віддзеркалюють стан застосування судами України законодавства і публікуються у відповідних збірниках. Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях з цивільних справ, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ зобов'язують лише учасників спорів, і у разі набрання ними законної сили є
  11. Стаття 360. Законна сила рішень і ухвал Верховного Суду України
    стаття встановлює порядок набрання законної сили рішеннями і ухвалами Верховного Суду України, які ухвалюються і постановляються за підсумками перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами. У зв'язку з тим, що цей перегляд є винятковим, ухвалені судом рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення й оскарженню не
  12. Стаття 90. Значення рішень інших судів у питаннях допустимості доказів
    законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість
  13. Стаття 608. Повідомлення про зміну або скасування вироку суду України щодо громадянина іноземної держави
    інші необхідні для цього
  14. Стаття 393. Порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду
    стаття визначає порядок подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду: воно подається до суду, встановленого попередньою статтею, або у порядку, встановленому міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. 2. Міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, може бути, передбачено
  15. Стаття 455. Ухвала Верховного Суду України про задоволення заяви
    статті 445 цього Кодексу. 2. Якщо Верховний Суд України встановить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю чи частково, змінює його і ухвалює нове судове рішення або направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. У мотивувальній частині ухвали має
  16. Стаття 349. Законна сила рішення і ухвали суду касаційної інстанції
    стаття встановлює правила про законну силу рішень і ухвал суду касаційної інстанції та рішень і ухвал, які оскаржені у касаційному порядку. 2. Частина 1 статті зазначає, що рішення або ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. Це правило є обґрунтованим і логічним. З деякими випадками (див. коментар до глави 3 цього розділу ЦПК) підсумкові процесуальні