| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
29.1. Правові основи управління агропромисловим комплексом |
||
|
Державно-правове регулювання сільського господарства являє собою сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління в аграрній сфері, прийняттю і виконанню аграрно-правових актів, закріпленню певних повноважень цих органів. В аграрній сфері вживаються такі поняття як «управління» і «регулювання». Різниця між цими поняттями полягає в широті впливу на певні види суспільних відносин. Регулювання безпосередньо не пов'язане з підпорядкуванням, але припускає управлінський вплив. Використання в законодавстві термінів «управління», «регулювання» свідчить про ширині і глибині вторгнення державних органів у певну сферу. Якщо основу державного управління агропромисловим комплексом складає вплив на розвиток виробництва, то регулювання - це такий цілеспрямований вплив суб'єктів на об'єкт, при якому визначається напрям, рамки функціонування об'єкта, встановлюються глобальні стратегічні цілі, головні завдання, способи їх вирішення. Державне регулювання відрізняється від державного управління специфікою методів і форм впливу, а також суб'єктами. Аналіз чинного законодавства свідчить про те, що регулювання передбачає напрямок діяльності декількох систем галузевих органів, постановку загальних питань, а управління забезпечує безпосередній вплив на підприємства і установи, тобто такий вплив, коли між суб'єктом і об'єктом управління немає проміжних ланок. Управління, яке не має безпосереднього характеру, перетворюється в регулювання. Виділяються такі характерні ознаки державного регулювання відносин в аграрній сфері: йому притаманний державно-правовий характер регулювання; в ньому проявляється внутрішня функція держави; його змістом є1: підтримка в певному режимі грошово-фінансової системи; регулювання витрат держави і життєвого рівня населення; регулювання соціальної інфраструктури ; регулювання зовнішньоекономічних зв'язків; регулювання на макрорівні структури виробництва; розробка організаційно-економічних заходів з охорони навколишнього середовища і т. д. Державне регулювання має на меті досягнення сільським господарством максимальної ефективності для задоволення попиту населення в продуктах харчування , сировини і продовольстві рослинного і тваринного походження. Завданням державного регулювання є координація та розвиток міжгалузевих та внутрішньогалузевих зв'язків. Вищесказане дає підставу визначити державне регулювання як економіко-правові заходи, спрямовані на встановлення ринкових відносин, роздержавлення, приватизацію, підприємництво, розвиток села і різних форм господарювання, з метою поліпшення організації виробництва і доведення до споживача продукції сільського господарства2. Суб'єктами державного управління агропромисловим комплексом виступають державні органи, які здійснюють державно-правове управління сільським господарством, забезпечують дотримання аграрного законодавства, управління підлеглими структурами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю сільськогосподарських товаровиробників. Об'єктами державного управління виступають матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробництва3. До головних з них необхідно віднести: землі сільськогосподарського призначення, які виступають як головний засіб сільськогосподарського виробництва і як просторово-операційний базис; всі галузі та підгалузі сільськогоспо- 1 Крупич А. Державне регулювання АПК в умовах ринку / / АПК: економіка, управління. - 1992. - № 2. - С. 43. 2 Аграрне право України. - К.: Юрінком, 1996. - С. 391. 3 Там же. - С. 191. Ного виробництва (рослинництво, тваринництво, садівництво, городництво); відносини ветеринарного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і громадян-власників худоби і птиці. У порядку державно-правового регулювання агропромислового комплексу приймаються і виконуються відповідні законодавчі акти: «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» в редакції Закону від 15 травня 1992 р.1, «Про фермерське господарство »від 19 червня 2003 р.2,« Про особисте селянське господарство »від 15 травня 2003 р.3,« Про сільськогосподарську кооперацію »від 17 липня 1997 р.4,« Про насіння і садивний матеріал »від 26 грудня 2002 р .5, «Про охорону прав на сорти рослин» в редакції Закону від 17 січня 2002 г.6, «Про карантин рослин» від 30 червня 1993 г.7, «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 г.8, « Про племінну справу у тваринництві »в редакції Закону від 21 грудня 1999 г.9,« Про ветеринарну медицину »в редакції Закону від 15 листопада 2001 р.10, Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. Перехід України до ринкової економіки передбачає: формування системи економічних інститутів державного управління; розробку й узгодження стратегії економічної, соціальної та науково-технічної політики; зміцнення умов функціонування ринкових відносин; регулювання пропозицій та попиту на товари; перерозподіл доходів населення і суб'єктів господарювання; стимулювання виробництва нової продукції; бюджетного фінансування регіональної політики; збереження навколишнього природного середовища. З метою досягнення зазначених завдань концепція Національної програми відродження села на 1995-2005 гг.12 вимагає: проведення аграрної реформи; створення економічного механізму ринкового типу; формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі; вдосконалення структури виробництва в агропромисловому комплексі; відновлення родючості землі; раціонального використання природних 1 Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 32. - Ст. 453. 2 Урядовий кур'єр. - 2003. - 28 серпня. 3 Офіційний вісник України. - 2003. - № 23. - Ст. 1014. 4 Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 39. - Ст. 261. 5 Там же. - 2003. - № 13. - Ст. 92. 6 Там же. - 2002. - № 23. - Ст. 163. 7 Там же. - 1993. - № 34. - Ст. 352. 8 Там же. - 1995. - № 14. - Ст. 91. 9 Там же. - 2000. - № 6 - 7. - Ст. 37. 10 Там же. - 2002. - № 8. - Ст. 62. 11 Там же. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27. 12 Там же. - 1994. - № 23. - Ст. 163. Ресурсів; розробки системи законодавчих і нормативних актів; відпрацювання державної структури управління розвитком села, виходячи з міжгалузевого характеру проблем, та ін У цьому зв'язку можна говорити про наявність відповідних принципів державного регулювання сільського господарства, які, як правило, відображені в діючій правовій системі: одні з них безпосередньо зафіксовані в правовій нормі; інші необхідно виводити із загального напрямку правового регулювання взаємовідносин суб'єктів; третій закріплені в локальному законодавстві; четверті хоча і не знайшли конкретного відображення в законодавстві, але є ідеями, що проходять через систему законів і норм. Одним з таких принципів є створення рівних умов для розвитку всіх форм власності. Законодавством встановлюється як рівність суб'єктів права власності, так і паритет форм господарювання, організованих на базі різних форм власності. Усі суб'єкти сільськогосподарського виробництва вправі здійснювати різні види виробничої діяльності для отримання прибутку, що формує принцип свободи підприємницької діяльності. Однак свобода підприємницької діяльності передбачає не тільки незалежну практичну реалізацію цілей сільськогосподарських товаровиробників, але й встановлення певних прав та обов'язків цих виробників, а також визначення статусу органів влади та управління у сфері сільськогосподарської діяльності. Крім зазначених, велике значення мають принципи: законності, поєднання галузевого та територіального розвитку, єдності та диференціації в підході до суб'єктів сільськогосподарської діяльності, взаємодії та узгодженості діяльності всіх підприємств агропромислового комплексу, принцип досягнення кінцевих результатів у сільськогосподарському виробництві. Необхідно пам'ятати, що зазначені принципи не є вичерпними у зв'язку з розвитком як аграрного сектора економіки в цілому, так і самої системи державного регулювання сільського господарства, зокрема. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 29.1. Правові основи управління агропромисловим комплексом " |
||
|
||