| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Дієздатність громадян |
||
|
Дієздатність громадянина. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК УРСР). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. У визначенні дієздатності громадянина, наведеного в ч. 1 ст. 11 ЦК УРСР, не йдеться про здатність громадянина самостійно здійснювати належні йому права та обов'язки. Однак, це положення випливає з закону. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його. Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правовиконавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (право-розпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. Зазначимо, що за ст. ЗО нового ЦК визнається, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. За цією статтею цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Категорії праводієздатності, маючи спільні риси, водночас є різними правовими категоріями. Якщо одна з них окреслює коло того, що можна мати, то інша - перш за все що може створити для себе своїми діями суб'єкт права. Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, мож- на зробити висновок, що дієздатність - це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. Дієздатність, як і правоздатність, - юридична категорія. Щодо дієздатності закон встановлює її невідчужуваність і неможливість обмеження за волею громадянина. Що стосується примусового обмеження дієздатності, то згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України ніхто не може бути обмежений у дієздатності інакше, як у випадках і в порядку, передбачених законом. Прикладом може слугувати норма ст. 15 ЦК УРСР, що передбачає обмеження дієздатності громадян, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Припис про те, що обсяг цивільної дієздатності може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом, міститься у п. 2 ст. ЗО ЦК України. Різновиди дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку громадян, стану психічного здоров'я. Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) мінімальна; 4) обмежена; 5) визнання громадянина недієздатним. Повна дієздатність - це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки, тобто реалізовувати належну йому правоздатність у повному обсязі. Така дієздатність виникає з віком, причому межу цього віку визначає закон. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК УРСР цивільна дієздатність виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку. Законодавство знає один виняток з цього правила: у випадках коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18-річного віку, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження (ч. 2 ст. 11 ЦК УРСР). Ця норма спрямована на забезпечення рівноправності подружжя і сприяє охороні батьківських прав та інших прав осіб, які одружуються до досягнення 18 років. За ст. 34 нового ЦК повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). Так само у ньому зберігається положення про те, що у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При цьому уточнено, що у разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Зберігається повна цивільна дієздатність за такою особою і у разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою особи. Стаття 35 ЦК України передбачає, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновителів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність може бути також надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновителів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця. При цьому у разі припинення трудового договору чи припинення підприємницької діяльності надана повна цивільна дієздатність за такою особою зберігається. Встановлено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки. Часткова дієздатність неповнолітніх. Такою дієздатністю наділені неповнолітні у віці від 15 до 18 років. Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом. Стаття 13 ЦК УРСР регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. У ЦК України цим питанням присвячена ст. 31. Проте, слід звернути увагу на те, що згадана стаття визначає обсяг дієздатності фізичних осіб віком від 14 до 18 років, тобто нижня вікова межа часткової дієздатності збільшується на рік. Враховуючи стан їх розумового і психічного розвитку та деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які породжують правові наслідки. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи: - право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Чинне законодавство, на жаль, не визначає ознак такої угоди. Практика ж застосування ст. 13 ЦК УРСР виходить з того, що для дрібної побутової угоди характерною є незначна вартість набутих речей. Разом з тим ст. 33 ЦК України встановлює, що правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, який має невисоку вартість, та відповідає її фізичному, духовному та соціальному розвиткові; - право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипен дією. Слід згадати, що за ст. 32 нового ЦК фізична особа віком від 14 до 18 років має право розпоряджатися не лише своїм заробітком, стипендією, а й іншими до ходами. Заробітна плата - це винагорода за працю, яка виплачується за трудо вим договором. Заробіток - винагорода за результати праці, встановлюється, як правило, за згодою сторін у цивільно-правовому договорі. Винагорода за відкрит тя, винаходи, раціоналізаторські пропозиції не є заробітною платою і її розмір ви значається залежно від економічного ефекту та інших обставин. Право розпоря джатися заробітною платою (заробітком) або стипендією підлягає обмежувальному тлумаченню. Підліток може лише один раз розпорядитися за робітком або стипендією. Речами, набутими внаслідок укладення угод за раху нок заробітку або стипендії, підліток має право розпорядитися (наприклад, ук ласти договір купівлі-продажу) тільки за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальників. Варто зазначити також, що новим ЦК прямо встановлено, що неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновителів) або піклувальників. У ЦК УРСР передбачено, що органи опіки і піклування за наявності достатніх підстав (використанні грошей на шкоду собі та іншим особам, наприклад, придбання спиртних напоїв, наркотичних речовин тощо) можуть обмежити під- літків у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією (ч. 2 ст. 13 ЦК УРСР). Йдеться про обмеження зазначеного права на певний строк. За ст. 32 нового ЦК передбачено, що за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновителів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Суд має право скасувати своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття; - самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав, прав на відкриття, починаючи від оформлення винаходу, раціоналізатор ської пропозиції, відкриття, укладення авторських договорів і закінчуючи одер жанням авторської винагороди і розпорядженням нею. За ЦК України фізична особа віком від 14 до 18 років отримує право самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; - право самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. У цьому разі не має значення, з якого джерела одержано кошти, що їх вкладає неповнолітня особа до кредитної установи. Розпорядження коштами, що внесені іншими особами на їхнє ім'я, здійснюється неповнолітнім за згодою бать ків (усиновителів) або піклувальників. Згідно з новим ЦК фізична особа віком від 14 до 18 років зможе самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку); - обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ни ми іншим особам (ст. 447 ЦК УРСР), тобто неповнолітні віком від 15 до 18 років є деліктоздатними. Поведінка дитини, яка досягла 15-річного віку, може бути ви знана протиправною, а вона сама притягнута до цивільної відповідальності. У ра зі відсутності у неповнолітнього майна, якого було б достатньо для відшкодуван ня шкоди, на батьків (усиновителів) або піклувальників покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини. У новому ЦК питання відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, розглядаються у ст. 1198. За цією статтею неповнолітня особа у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неї майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, ця шкода відшкодовується у частині, якою не вистачає, або у повному обсязі її батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом виконує щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частині, якої не вистачає, або у повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини. При цьому обов'язок батьків (усиновителів), піклувальника, закладу, який виконує функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди. Крім того, за ст. 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до зако- 94ну. Вона також особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновителів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновителі) або піклувальник; права з володіння, користування і розпорядження майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств (статті 17 і 18 Закону України "Про власність"); право бути засновниками і членами громадських об'єднань - молодіжних організацій (ст. 12 Закону України "Про об'єднання громадян"). Мінімальна дієздатність. Такою дієздатністю відповідно до ст. 14 ЦК УРСР наділені неповнолітні, які не досягли 15 років, а за ст.'31 нового ЦК - неповнолітні, які не досягли 14 років. Зазначимо, що вказані особи, їх ще іменують малолітніми особами, мають дуже невеликий обсяг дієздатності. Мінімальна дієздатність складається з таких елементів: - права вчиняти дрібні побутові угоди. Інші угоди укладають батьки (усино вителі) або опікуни від імені неповнолітніх. Останні є цілком неделіктоздатними, і, отже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його бать ки (усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини (ч. 1 ст. 446 ЦК УРСР). Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, запо діє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, ці заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, як що не доведуть, що ця шкода виникла не з їхньої вини (ч. 2 ст. 446 ЦК УРСР). У ст. 31 нового ЦК прямо визнається, що малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. В свою чергу, ст. 1197 встановлює, що шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Обов'язок цих осіб відшкодовувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється при досягненні нею повноліття. Разом з тим малолітня особа після досягнення повноліття може бути зобов'язана судом частково або у повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до 14 років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які відшкодовували цю шкоду за малолітню особу, стали неплатоспроможними або померли. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, якщо не доведе, шо шкоди було завдано не з його вини. Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновителів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновителі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодовувати шкоду у частині, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду; - права самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Неповнолітній (до 15 років), який сам вніс на своє ім'я вклад до банку, розпоряджається ним самостійно. Вкладами, внесеними на його ім'я, розпоряджаються до досягнення ним 15-річного віку батьки та інші законні представники. У ст. 31 ЦК України це право за малолітніми особами не передбачено. Натомість за ними на рівні кодексу закріплюється право здійснювати особисті немай-нові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Обмежена дієздатність. Обмеження у дієздатності можливе лише у випадках і в порядку, передбачених законом (ч. 1 ст. 12 чинного ЦК, ч. 2 ст. ЗО нового ЦК). Воно полягає в тому, що громадянин позбавляється здатності своїми діями набувати певні цивільні права і створювати певні цивільні обов'язки, які він міг набувати і створювати. Таким чином, йдеться про зменшення обсягу дієздатності, який мала особа. Обмеженою у дієздатності може бути як особа, що має часткову дієздатність, так і особа, що має повну дієздатність. Стаття 15 ЦК УРСР визначає умови обмеження дієздатності громадян: зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; як наслідок цього - тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї. Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). Щодо другої умови, то дослівно обмеження дієздатності можливе за наявності в алкоголіка чи наркомана сім'ї, тобто тоді, коли він своїми зловживаннями ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе. По суті справи зазначена норма виключає обмеження у дієздатності громадянина, якщо він ставить у тяжке матеріальне становище тільки себе. Цей недолік усунутий у п. 2 ст. 36 нового ЦК, за яким суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичним речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. За своєю метою, як наголошується у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" від 28 березня 1972 р. (із змінами, внесеними постановами Пленуму від 29 листопада 1974 p., від 24 квітня 1981 p., від ЗО березня 1984 p., від 25 грудня 1992 р. та від 25 травня 1998 p.), обмеження у дієздатності громадянина внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами і має велике значення для запобігання порушенням громадського порядку та виховання громадян у дусі свідомого ставлення до праці, сім'ї, додержання правил співжиття. Слід звернути увагу, що у ЦК України вводиться ще одна підстава визнання фізичної особи обмежено дієздатною. За п. 1 ст. 36 передбачається, що може бути обмежена цивільна дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Обмеження у дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою: членів сім'ї громадянина, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки та піклування, психіатричного лікувального закладу (ст. 256 ЦПК України). При підготовці справи до судового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції, громадських організацій та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також те, що громадянин ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Справа розглядається з обов'язковою участю представників органів опіки та піклування (ст. 259 ЦПК України). У резолютивній частині рішення слід зазначити лише висновок суду про визнання громадянина обмежено дієздатним або про відмову в задоволенні заявлених про це вимог. Як роз'яснює Пленум Верховного Суду України, до компетенції суду не належить вирішення інших питань, 'у тому числі щодо призначення піклувальника (п. 6 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 p.). Суд має надіслати копію рішення, яке набрало законної сили, органові опіки та піклування для призначення піклувальника. У разі потреби копія рішення відсилається за місцем роботи чи проживання особи, визнаної обмежено дієздатною, для організації і здійснення контролю за її поведінкою. Правовими наслідками обмеження цивільної дієздатності громадянина є те, що обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може: укладати угоди з розпорядження майном (купівлі-продажу, позики, дару вання, комісії тощо); одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджа тися ними, за винятком дрібних побутових угод. Обмеження у дієздатності сто сується лише цивільно-правової дієздатності, за винятком тих випадків, коли у відповідній галузі законодавства на це є пряма вказівка. Так, обмежено дієздат ний має право самостійно укладати трудовий договір, брати шлюб тощо. Але особи, обмежені судом у дієздатності, не мають права усиновлювати дітей і не можуть бути призначені опікунами або піклувальниками над іншими особами. Батьки, обмежені у дієздатності, не можуть укладати угоди з розпорядження майном від імені своїх дітей чи давати згоду на укладення ними угод. Стаття 37 ЦК України передбачає, що над фізичною особою цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини ж щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника. Проте відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особою з обмеженою цивільною дієздатністю та розпорядження ними здійснюються піклувальником. Останній може письмово дозволити особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Обмеження у дієздатності за ст. 15 ЦК УРСР не викликає обмеження делік-тоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами (статті 440 і 450 ЦК УРСР). Правило про те, що особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі, закріплено і у ст. 37 нового ЦК. Обмеження у дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями аби наркотичними засобами. Статтею 38 нового ЦК також передбачено, що суд поновлює цивільну дієздатність у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо та у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Такі справи розглядаються у судовому порядку з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст. 256 ЦПК України, піклувальника, самого обмежено дієздатного громадянина, а також за власною ініціативою суду. Визнання громадянина недієздатним. Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними (ст. 16 ЦК УРСР). За ст. 39 нового ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Вказане правило свідчить про те, що громадянин може бути позбавлений цивільної дієздатності з урахуванням його психічного стану і неможливості розсудливо вести свої справи. Інші обставини, зокрема сліпоглухонімота, параліч тощо, не спричинюють настання такого наслідку. Визнання громадянина недієздатним можливе в судовому порядку. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоч і очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального закладу, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Лише наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Повнолітній громадянин визнається недієздатним, якщо він не має повноцінної психіки, а тому нездатний розсудливо вести свої справи. Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст. 256 ЦПК України. Оскільки визнання громадянина недієздатним, у першу чергу, має на меті захистити його інтереси, то уявляється, що немає підстав обмежено тлумачити коло членів сім'ї, уповноважених на звернення із заявою про визнання громадянина недієздатним, тобто заявником може бути його дружина (чоловік) чи інша особа, пов'язана з ним родинними або прирівняними до них відносинами, хоч і така, що проживає окремо від хворого. Підготовка справи до судового розгляду здійснюється відповідно до ст. 143 ЦПК України. Пленум Верховного Суду України щодо цього питання вказує, що від заявника мають бути витребувані дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров'я, виписка з історії хвороби та інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами (п. З вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 p.). Суддя за наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу (ч. 1 ст. 258 ЦПК України). В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі запитання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу? чи розуміє він значення своїх дій та чи може керувати ними? За відсутності доказів повної нездатності громадянина розуміти значення своїх дій чи керувати ними суд зобов'язаний відмовити у визнанні громадянина недієздатним. Це він повинен зробити незалежно від того, що особа є душевнохворою або недоумкуватою. Якщо громадянин, здійснюючи ті чи інші юридичні дії (угоди), внаслідок тимчасового психічного розладу не розумів їх значення, суд визнає недійсними лише ці угоди (ст. 55 ЦК УРСР), не визнаючи цю особу недієздатною. Застосування ст. 16 ЦК УРСР можливе лише тоді, коли громадянин страждає не тимчасовим розладом психічної діяльності, а хворіє на душевну хворобу. На практиці суди в цілому правильно вирішують справи цієї категорії. Так, Печерський районний суд м. Києва цілком правильно задовольнив заяву О. А. Дубинського про визнання його бабусі Л. М. Дубинської недієздатною за станом її здоров'я (суду були надані медична картка, витяг з історії хвороби, довідка ЛТЕК). Відповідно до акта судово-психіатричної експертизи експертна комісія визнала, що Л. М. Дубинська виявляє ознаки церебрального атеросклерозу з недоумством і внаслідок цього діагнозу за своїм психічним станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, заява О. А. Дубинського згідно зі ст. 16 ЦК УРСР підлягає задоволенню1. За загальним правилом, громадянин вважається недієздатним з часу набрання сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Разом з тим Пленум Верховного Суду України передбачив виняток з цього положення, згідно з яким у разі коли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи та інші дані щодо психічного стану громадянина, може зазначити в рішенні, з якого часу громадянин є недієздатним (п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 p.). Слід згадати, що ст. 40 нового ЦК встановлюється, що фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. При цьому у випадку, якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. Слід мати на увазі, що від вирішення питання щодо дієздатності громадянина залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання громадянина недієздатним підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому статтями 256-260 ЦПК України. Водночас зі спором про цивільне право питання про недієздатність громадянина суд може вирішувати лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. Справа № 765/8, 1996, Печерський районний суд м. Києва. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Крім того, виникають інші правові наслідки визнання громадянина недієздатним: від імені останнього укладає угоди опікун (ч. 2 ст. 16 ЦК УРСР, п. 3. ст. 41 нового ЦК). Укладені раніше односторонні угоди (видача довіреності, за повіт), договори, пов'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (дого вір доручення), припиняють свою дію; за шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або ор ганізація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шко да виникла не з їхньої вини (ст. 448 ЦК УРСР). За ст. 1203 нового ЦК шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкоди бу ло завдано не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану не дієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної діє здатності. Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоду, помер або у нього немає майна, достатнього для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, зав даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або у повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи. Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. У свою чергу у п. 2 ст. 41 нового ЦК встановлюється, що недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб'єктів права, тому що є правоздатним. Це пояснюється наявністю у нього певних матеріальних та інших потреб, які вимагають задоволення, а також взаємозв'язком інтересів душевнохворих і недоумкуватих з інтересами інших осіб та держави. За певних умов таких, як одужання, значне поліпшення здоров'я, громадянин може бути поновлений у дієздатності рішенням суду. Питання про поновлення у дієздатності розглядає суд в окремій справі за місцем проживання громадянина, який був визнаний недієздатним, за заявою установ, організацій та осіб, вказаних у ст. 256 ЦПК України, опікуна, а також з власної ініціативи суду (ч. З ст. 260 ЦПК України). Статтею 42 нового ЦК цивільна дієздатність фізичної особи поновлюється, а опіка припиняється за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Пленум Верховного Суду України з цього приводу роз'яснює, що у справах про поновлення дієздатності є обов'язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою суду. Громадянина може бути поновлено в дієздатності лише за наявності висновку судово-психіатричної експертизи про значне поліпшення стану його здоров'я або видужання (п.7 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України). Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. На підставі рішення суду встановлена над громадянином опіка скасовується. 1 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 2. Дієздатність громадян" |
||
|
||