Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання), 2006 - перейти к содержанию учебника

ГЛАВА 13. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ


Поняття та загальна характеристика договору доручення. У
діяльності фізичних та юридичних осіб часто трапляються випадки, коли для вчинення певних юридичних дій від їх імені потрібно залучити інших осіб. У цивільному праві такі правовідносини оформлюються договором доручення, який є однією з можливих підстав виникнення представництва. Тому на договір доручення, крім гл. 68 ЦК України, присвяченої йому, також поширюються відповідні норми про представництво (гл. 17 ЦК України).
Договір доручення укладається здебільшого для одержання певної плати, пред'явлення претензій тощо.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).
Договір доручення є консенсуальним (вважається укладеним з моменту досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов), двостороннім (права та обов'язки виникають у обох сторін), а також може бути як відплатним, так і безвідплатним.
Крім того, цей договір є фідуціарним, тобто заснованим на взаємній особистій довірі сторін, оскільки довіритель не може постійно контролювати дії свого повіреного, але автоматично стає стороною правочинів, які той укладає. Проте у випадках, коли повіреним є комерційний представник, тобто особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 243 ЦК України), відносини за договором доручення будуються, в першу чергу, на відплат-ності, а тому позбавлені особливої довірчості та взаємної прихильності сторін. Фідуціарність договору доручення підтверджується, зокрема, умовами про необхідність особистого виконання повіреним покладених на нього обов'язків, про недопущення правонаступни-цтва зобов'язань сторін цього договору тощо.
Сторонами цього договору є довіритель і повірений, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Довірителем є особа, яка доручає повіреному виконати юридичні дії від її імені та за її рахунок.
Повірений - це особа, яка зобов'язується вчинити від імені та за рахунок довірителя певні юридичні дії.
Цивільне законодавство (ст. 1005 ЦК України) передбачає особисте виконання договору доручення. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках: -
1) якщо це передбачено договором;
2) якщо він був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя.
Повірений, який передав виконання доручення заміснику, повинен негайно повідомити про це довірителя. При цьому довіритель має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні.
Якщо договором доручення не передбачена можливість вчинення дій замісником, однак повірений повідомив довірителя про передачу виконання доручення іншій особі, або така можливість передбачена, але замісник у договорі не вказаний, повірений відповідає тільки за вибір замісника.
Повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії лише тоді, коли замісник повіреного указаний у договорі доручення.
Однак вимоги, закріплені у ст. 1005 ЦК України, не поширюються на виконання технічних, підсобних дій (наприклад, упакування речей, надрукування документів), якщо в договорі або вказівках довірителя немає заборон чи обмежень з цього приводу. У таких випадках йдеться не про замісників, а про помічників, які діють під наглядом повіреного.
Законодавець не передбачив спеціальних істотних умов договору доручення. Він лише зазначив, що у випадку, коли договором доручення встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, сторони можуть встановити строк дії такого доручення та (або) територію, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦК України). Крім того, будь-яким договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (ст. 1001 ЦК України).
Предметом договору доручення є певні юридичні дії повіреного. Вони мають бути правомірними, конкретними та здійсненними, а також чітко визначеними у договорі доручення або у виданій на його підставі довіреності (ст. 1003 ЦК України).
Слід звернути увагу, що відповідно до ст. 238 ЦК України повірений може бути уповноважений на вчинення лише тих правочи-нів, право на вчинення яких має сам довіритель, а також через повіреного не можна вчиняти юридичні дії винятково особистого характеру (наприклад, щодо укладення і розірвання шлюбу, укладення трудового договору, складання заповіту).
Юридичні дії, які є предметом договору доручення, пов'язані з укладанням повіреним правочинів, що створюють, змінюють, припиняють цивільні права та обов'язки безпосередньо довірителя. Сам повірений за такими правочинами стороною не стає, жодних прав та обов'язків не набуває. Зокрема, коли повірений, у межах наданих повноважень, від імені довірителя укладає договір із третьою особою, відповідні права й обов'язки виникають безпосередньо у довірителя та третьої особи як сторін договору.
Проте якщо повірений вчинить правочин з перевищенням наданих йому довірителем повноважень, то такий правочин буде створювати, змінювати або припиняти цивільні права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення останнім цих дій (ч. 1 ст. 241 ЦК України).
Як уже зазначалося, договір доручення може бути як відплат-ним, так і безвідплатним. Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 1002 ЦК України). Коли в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ч. 2 ст. 1002 ЦК України).
Крім належної плати, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. Проте такий обов'язок виникає у довірителя лише в тих випадках, коли витрати фактично проведені і при цьому вони були необхідними.
Особливих вимог до форми договору доручення ЦК України не встановлює, тому на нього поширюються загальні правила про
форму правочину (ст. 205-210 ЦК України) та про форму договору (ст. 639 ЦК України).
Отже, можна виділити такі основні ознаки договору доручення:
1) повірений зобов'язується вчинити певні юридичні дії від імені та за рахунок довірителя, тобто він є представником довірителя. Потрібно пам'ятати, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому право-чинів;
2) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя;
3) повіреним і довірителем можуть бути як фізичні, так і юридичні особи;
4) довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення в будь-який час;
5) правове регулювання в договорі доручення спрямоване тільки на юридичний результат діяльності повіреного, а не на саму діяльність чи пов'язаний з нею матеріальний результат;
6) договір доручення може бути як відплатним, так і безвідплатним.
Оскільки договір доручення має деякі спільні риси з цивільно-правовими договорами (наприклад, підряду, транспортного експедирування, комісії, управління майном), а також з трудовим договором (ст. 21 КЗпП України), названі ознаки мають велике значення для їх розмежування і в сукупності притаманні тільки договору доручення.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "ГЛАВА 13. ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ"
  1. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    глава 82 ЦК). Неправомірні дії (правопорушення, делікти) як юридичний факт цивільного права характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках - такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини або такими, що поновлюють права і обов'язки. Правомірні дії можуть
  2. § 2. Підстави виникнення та види представництва
    глава 68 ЦК). Цій договір має визначати обсяг ! гаданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть пути підтверджені довіреністю. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом. Наприклад, комерційному представнику може бути надане на певний строк виключне право
  3. § 4. Підстави виникнення зобов'язань
    глава 52 ЦК, але варто було б включити спеціальну згадку про таку підставу виникнення зобов'язань і до ст. 509 ЦК. У цьому сенсі більш вдалим виглядає формулювання ч. 2 ст. 151 ЦК 1963 р,, де прямо було зазначено, що зобов'язання виникають з договору та з інших підстав. Що ж стосується ЦК 2003 р., то тут такого висновку можна дійти лише шляхом комплексного тлумачення ст.ст. 11, 509. Отже,
  4. § 1. Основні категорії спадкування
    глава 90
  5. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    глава 30 розділу ІІ ЦКУ. Також згідно з абзацем 3 п. 153.15 статті 153 ПКУ, балансова вартість основних засобів та нематеріальних активів юридичної особи, що припиняється, включається до складу балансової вартості відповідних груп основних засобів та нематеріальних активів платника податків - правонаступника на дату затвердження передавального акта та підлягає амортизації в порядку, визначеному
  6. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    глава 71) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є
  7. ГЛАВА 8. ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПОСЛУГ
    доручення, зберігання, позики, кредиту тощо), іншими нормативно-правовими актами (агентський договір (ст. 297 ГК України), договір морського буксируван-ня (ст. 222 КТМ України) тощо), а також договори, які хоч і не передбачені чинним законодавством, однак поширені в договірній практиці учасників цивільних правовідносин (договір консалтингу, надання юридичної допомоги, ріелтерського обслуговування
  8. ГЛАВА 14. ДОГОВІР КОМІСІЇ
    дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України). Таким чином, договір комісії є консенсуальнит (є укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх істотних умов), двостороннім (правами та обов'язками наділені обидві сторони) та відплатним (дії однієї сторони відповідають обов'язку іншої вчинити
  9. § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
    доручення, найом. Поряд з договірними зобов'язаннями передбачалися зобов'язання з деліктів, а також зобов'язання начебто з деліктів (відповідальність за нездійснення нагляду за неповнолітніми і психічно хворими тощо). Нарівні з охарактеризованими вище законопроектними роботами, вплив на формування цивільного права України XVII- XIX ст.ст. спричиняло також російське законодавство. Зокрема,
  10. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    доручення (сюди ж віднесені норми про довіреність), комісія (норми про неї включені були до ЦК спеціальним законом від 16 жовтня 1925 р.), товариства, страхування. Вельми оригінальним був підхід до регулювання товариства. Кодекс передбачав існування декількох їх видів: простого товариства, повного товариства, товариства на вірі, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства
© 2014-2022  yport.inf.ua