| Головна |
| Наступна » | ||
§ 1. Поняття аграрного права як галузі права і її місце в системі права Російської Федерації |
||
|
У науковій та навчальній правовій літературі в узагальненому вигляді аграрне право як юридичного поняття сформульовано як «комплексна спеціалізована галузь права, яка являє собою пов'язану внутрішньою єдністю систему взаємопов'язаних правових норм, що регулюють аграрні (земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські) суспільні відносини у сфері сільськогосподарської виробничої та пов'язаної з нею іншої діяльності ». Це визначення випливає з досить аргументованого поняття аграрного права як галузі права. Існують ще мають давню історію проблеми щодо визначення юридичної природи аграрного права і його місця в системі радянського (нині російського) права. Перша проблема полягає в визнання або невизнання аграрного права як самостійної галузі права. Дискусія, що розгорілася з цього питання в 1970-х роках і тривала протягом усього дореформеного періоду, виявила три підходи до вирішення проблеми: 1) відбулася самостійною галуззю права у системі радянського права вважається сільськогосподарське право; 2) аграрне право визнається як наука і як навчальна дисципліна в силу їх об'єктивної необхідності, але не визнається як галузі права в силу відсутності однорідного предмета, методу регулювання та кодификационного акта; 3) аграрне право є підгалуззю господарського (підприємницького) права. З третьої позицією можна погодитися лише в тому, що основна частина сільськогосподарської діяльності як об'єкта аграрних відносин дійсно несе характер підприємництва, однак значна її частка не є такою - це ведення особистого підсобного господарства, колективного садівництва і городництва , тобто тієї сфери, де задіяні десятки мільйонів громадян, які здійснюють сільськогосподарське виробництво для задоволення своїх особистих потреб. Також аграрному праву притаманна така специфічна сфера регулювання, як не є безпосередньо аграрними відносинами, але тісно пов'язані з ними суспільні відносини у сфері соціального розвитку села. Позиція повного заперечення аграрного права як самостійної галузі в загальній системі права недолугою, оскільки не дає відповіді на питання: до якої галузі належать (що обслуговують?) Нормативні правові акти як джерела права, у своїй сукупності складові самостійну галузь законодавства - аграрне законодавство, об'єктом правового впливу і сферою дії якого є те ж, що і для аграрного права, - сільськогосподарська діяльність, сільське господарство як галузь економіки. В даний час дискусія з цієї проблеми не ведеться, однак в навчальній літературі невизнання аграрного права галуззю права зберігається. Друга проблема випливає з комплексного характеру аграрного права, яким обумовлене місце цієї галузі в системі права як вторинної освіти, згідно теоретичної конструкції комплексних галузей права, розробленої відомим ученим С. С. Алексєєвим. У ряді своїх публікацій автор починаючи з 1975 р. неодноразово обгрунтовував концепцію про підрозділ всіх галузей права на: профілюючі, базові галузі: конституційне право (саме базове для всієї системи), цивільне, адміністративне, кримінальне (матеріальні галузі) і відповідні їм цивільне процесуальне, адміністративно-процесуальне та кримінально-процесуальне (процесуальні галузі) право; спеціальні галузі, де правові режими модифіковані, пристосовані до особливих сфер життя суспільства: трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечення, сімейне, кримінально-виконавче право; комплексні галузі, для яких характерне з'єднання різнорідних інститутів профілюючих і спеціальних галузей: торговельне право, право прокурорського нагляду, морське право. У більш ранніх роботах С. С. Алексєєв систему права подразделял на дві структури: традиційну і комплексну, яку він називав вторинною. Виходячи з цього в науковій та навчальній літературі аграрне право «відноситься до вторинних комплексним правовим формуванням», які по своїй суті не можуть визнаватися самостійними, оскільки в аграрному праві предмет регулювання становлять не єдині однорідні суспільні відносини, як це має місце в традиційних, самостійних галузях права, а органічний комплекс, хоча і тісно пов'язаних між собою, але за своєю соціально-економічної та правової сутності досить різнорідних суспільних відносин. З таким підходом до визначення юридичної природи аграрного права і його місця в системі (структурі) права навряд чи можна погодитися. По-перше, в загальній теорії права існує точка зору, повністю заперечує можливість існування комплексних галузей права. По-друге, комплексність як юридично значуща характеристика окремих галузей права зі складним предметом регулювання в сучасній і неухильно розвивається системі права втрачає сенс, оскільки одночасно відбувається диференціація та інтеграція правового регулювання окремих сфер суспільного життя, а головне , ознака «комплексність» стає все більш властивим і традиційним (профілюючим) галузям (цивільне право, адміністративне право), і спеціалізованим (трудове право). По-третє, автор наведеної тричленної класифікації галузей права істотно скоригував свою концепцію, відзначаючи, що в «даний час формуються своєрідні сфери комплексного характеру, юридично опосередковують нові« шари соціальності »(екологічне право, інформаційне право , підприємницьке право), і, більше того, наростає тенденція їхнього переростання в основні галузі »1. Для аграрного права зазначене явище - вже реальний факт, тим більше, що його попередник - колгоспне право - був визнаний основною галуззю права, незважаючи на комплексний характер предмета. Отже, аграрне право - самостійна однопорядкова, основна, спеціалізована галузь права. Саме поняття «вторинність» (норми права, галузі права) розтяжно. Якщо говорити про норми, що містяться в аграрних законах та інших нормативних правових актах, але за предметом регулювання є суміжними з традиційними та іншими галузями права (правові норми, специфічно регулюють відносини в сільськогосподарських організаціях), то для аграрного права вони за своєю генеалогії первинні, а для перших названих галузей - вторинні (вони називаються, наприклад, норми трудового права, що містяться в інших нормативних правових актах). Інша річ, коли окремі норми або цілі правові інститути є за своїм призначенням і ролі джерелами передусім аграрного права, але містяться в галузях законодавства, що відносяться до інших галузей права. Такі норми або їх сукупності, безумовно, для аграрного права вторинні, для першоджерел і відповідним їм галузям права - первинні. Прикладами тому служать норми про особливості неспроможності (банкрутства) сільськогосподарських комерційних організацій і селянських (фермерських) господарств, поміщені в підприємницькому Федеральному законі від 26 жовтня 2002 р. № 127-ФЗ «Про неспроможність (банкрутство)» (в ред. Від 3 грудня 2008 м.) або в гол. 261 «Система оподаткування для сільськогосподарських виробників (єдиний сільськогосподарський податок)» 2 НК РФ. У тому, що аграрне право може бути визнано абсолютно самостійною галуззю права, в усякому разі, представляти самостійну спеціальну сферу правового регулювання, можна переконатися навіть на прикладі США з їх зовсім інший правовою системою, з пануванням судового прецеденту. Особливості аграрного права в США полягають у наступному. Закони, що регулюють сільське господарство, зазвичай відносяться до однієї з трьох категорій: 1) загальне право, яке відноситься до питань як сільського господарства, так і до інших; 2) спеціальне право, яке розвивається у відповідь на спеціальні потреби сільськогосподарського виробника і є особливим по відношенню до загальним правовим правилам; 3) спеціальне право, що включає систему підзаконних актів по сільському господарству виконавчих органів державної влади. При цьому основними в аграрному праві є друга і третя категорії. Що ж до першої категорії джерел права, то в сільському господарстві переважно використовується метод виключення із загальних правил. Наприклад, на роботодавців-фермерів не поширюється федеральне трудове законодавство, і в багатьох штатах фермери не включені в загальні положення про оплату праці. Єдиний торговий кодекс (ЄТК) має особливі положення для «фермерських товарів». Різні положення Кодексу не поширюються на тваринницьку продукцію, особливі положення стосуються торгівлі фермерами. У Кодекс про банкрутство включена глава про неспроможність фермерів. Закон Капера-Вольстеда, іменований Законом про кооперацію, виключає сільськогосподарські кооперативи під дії основних обмежень антимонопольного законодавства, якщо такі кооперативи складаються з фермерів, тобто осіб, що займаються посадкою дерев і випасом худоби, а також зайнятих в сільськогосподарському виробництві. Конституція США надає можливість широкого регулювання сільського господарства на федеральному рівні, забезпечуючи його верховенство. Наприклад, федеральне законодавство поширюється не тільки на междуштатной торгівлю, а й на внутрішньо штатних діяльність, якщо остання надає дію на міжнародну торгівлю. Причому багато федеральні закони в галузі сільського господарства були прийняті в період депресії 1930-х років: зокрема, Закон про угоди в області маркетингу сільськогосподарської продукції, Закон про зерносховищах, Програма міністерства сільського господарства в області державного контролю та контролю якості. Кілька законів відносяться до більш раннього періоду. Так, Закон про упаковках і складах, регулюючий тваринництво, був прийнятий в 1921 р., а згадані закон Капера-Вольстеда, закон про ф'ючерси по зерну, регулюючий торгівлю сільськогосподарськими ф'ючерсами, - в 1922 р. Закон про реформування сільського господарства 1936 р. - послідовник Закону про реформування сільського господарства 1933 - створив основу для сучасної федеральної політики у сфері контролю за виробництвом, підтримки цін і доходів. Закон про сільське господарство 1949 також є важливим джерелом сучасного права. Багато нові правові положення були прийняті як поправок до Закону 1949 Закон про продовольчу безпеку 1985 визначив нові орієнтири для багатьох традиційних програм міністерства сільського господарства США. Починаючи з 1939-х років в США періодично приймаються закони, що регламентують обсяги виробництва і збуту продукції основних сільськогосподарських культур, або стимулюючого, або стримуючого фактора. Сільськогосподарське виробництво регулюється як федеральним, так і штатним законодавством. Штати відповідають за охорону здоров'я та безпеку громадян. Регулювання сільського господарства в них здійснюється шляхом ліцензування виробництва і маркетингу. У деяких областях існує паралельно федеральне і штатний регулювання, при цьому прерогатива належить федеральному закону. Роль держави в сільському господарстві значною мірою призначена для захисту сільськогосподарських виробників шляхом: підтримки ціноутворення; доходів; субсидування через державні програми страхування врожаю, охорони грунтів, фінансування і кредитування фермерів; іригації, боротьби з повінню і регулювання товарообміну. На захист споживачів націлені такі програми, як стандарти, інспекція, ветеринарія і фітосанітарії, наукові дослідження, продовольча безпека, стандарти якості, підтримка цін, квоти поставки на ринок. І це все розцінюється в США як сільськогосподарське право, яке в частині відомчого регулювання належить до спеціальної сфері права, найбільш важливою рисою якого є адміністративний характер. Причому відповідні правила встановлюються адміністративними агентствами міністерства сільського господарства США та інших федеральних відомств, а не законодавством або судами. Одним словом, сільське господарство США - єдина галузь країни, регульована федеральним міністерством з метою захисту спеціальних потреб галузі окремо від загальної економічної політики уряду. |
||
| Наступна » | ||
|
|
||
Інформація, релевантна" § 1. Поняття аграрного права як галузі права і її місце в системі права Російської Федерації " |
||
|
||