| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Продовження, зміна і припинення застосування примусових заходів медичного характеру |
||
|
Продовження, зміна та припинення примусових заходів ме-діцінскую характеру здійснюються судом (ст. 102 КК). Таке рішення суд приймає за поданням адміністрації лікув-ного установи, що здійснює примусове лікування, на підставі висновку лікарів-психіатрів. Законом встановлено періодичність комісійного огляду хворого. Згідно із законодавством про охорону здоров'я перші півроку такого опосвідчення він піддається щомісяця. У від-повідно ж з кримінальним законом особа, якій призначена примусовий захід медичного характеру, підлягає освиде-тельствованію комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців. Треба мати на увазі, що КК встановлює максимальні термін чергового опосвідчення. При наявності до того підстав (поліпшення або, навпаки, погіршення перебуваючи-ня хворого, наявність відповідного клопотання) проводити їх можна і частіше. Зазначена формулювання закону, з одного боку, не допуска-кає перевищення цього терміну, що є, на думку психіатрі-рів, оптимальним, що дозволяє вчасно виявити положитель-ні зміни в психіці який лікується і у зв'язку з цим виключити його знаходження в стаціонарі без необхідності, з іншого - за наявності підстав дозволяє лікарям ставити питання про при-щении або зміну примусового лікування до результату 6-ме-сячного терміну. Огляд особи проводиться з ініціативи лікуючи-ного лікаря, якщо в процесі лікування він прийшов до висновку про необ-хідності змінити примусову міру медичного характе-ра або припинити її застосування, а також за клопотанням самого особи, його законного представника і (або) близького родича. Клопотання подається через адміністрацію стаціонару, осуще ствляющего примусове лікування, незалежно від време-ні останнього опосвідчення. За відсутності підстав для припинення або зміни примусового заходу медичного характеру адміністрація представляє до суду висновок про необхідність продовжити при-примусове лікування. Отже, в цьому випадку не тільки на момент огляду, а й на прогнозоване майбутнє зберігаються умови, при яких було призначено примусову-ве лікування, стан хворого не виключає небезпеку для себе та інших осіб. Перше продовження може бути вироблено по закінченні 6 місяців з моменту початку лікування, в подальшому - щорічно. Термін чергового опосвідчення обчислюється з дати вступу в силу рішення суду, яким призначена або вимірюв-нена примусовий захід медичного характеру. Якщо в ре-док попереднього огляду примусове лікування було продовжено, то термін обчислюється від дати цього осві- детельствованія. Підстави для припинення або зміни примусового заходу медичного характеру викладені в ч. 3 ст. 102 КК, хоча вони й істотно різняться між собою. Припинення ле-чення можливо у випадку такої зміни психічного стану ня особи, при якому відпадає необхідність застосовувати призначають-ченную міру. Інакше кажучи, відсутні підстави, передбачені-ренние ст. 97 КК: можливість заподіяння іншого істотної шкоди, небезпеку для себе та інших осіб. Закон при цьому не укази-кість виду примусових заходів, отже, йдеться про всіх видах, передбачених ст. 99 КК. Примусове лікування після скасування примусових заходів медичного характеру застосовується тільки у випадку здійснений-ня особою нового суспільно небезпечного діяння, коли за харак-теру скоєного і свого хворобливого стану це особа становить небезпеку для суспільства. В стані неосудності А. скоїв крадіжку особистого майна. За визначенням суду він був направлений на примусове тельное лікування. У зв'язку з поліпшенням стану здоров'я при-нудительного захід медичного характеру була скасована. Він був виписаний з лікарні, знаходився вдома, працював шевцем, ар-матурщіком. Через погіршення психічного стану і необ-хідності госпіталізації суд знову направив А. на примусове тельное лікування. Це зроблено незаконно, так як в даному випадку питання про лікування А. необхідно було вирішувати в загальному порядке1. Коли примусове лікування особи в психіатричному ста- стаціонару припинено, суд може передати необхідні матеріа-ли органам охорони здоров'я для вирішення питання про його лікування або направлення до психоневрологічне установа соціаль - ного забезпечення у порядку, передбаченому законодательст-вом РФ про охорону здоров'я (ч. 4 ст. 102 КК). Зміна лікування обумовлено тим, що виникає необ-ність у призначенні іншого примусового заходу медичного характеру. Іншими словами, в цьому випадку суд на підставі 1 Див: Постанови та визначення у кримінальних справах Верховного Судна РРФСР. 1981-1988. М., 1989. С. 94. Висновку комісії лікарів-психіатрів констатує наявність іншого психічного стану хворого, ніж до лікування. Воно може як покращитися, так і погіршитися, у зв'язку з чим необ-хідно змінити умови лікування, догляду, утримання та спостереження-ня. Згідно закону можливий перехід як до більш м'якого, так і до більш суворого виду примусових заходів. Однак треба мати на увазі, що це положення не поширюється на осіб, до яких зазначені заходи були застосовані поряд з покаранням. У відповідної з ч. 2 ст. 99 і ч. 2 ст. 104 КК до них застосовуються тільки амбулаторне примусове лікування і спостереження у психіатрі-ра, яке не може бути змінено на стаціонарне примусове тельное лікування. У разі погіршення психічного стану такої особи стаціонарна психіатрична допомога може ока-викликають йому як у добровільному, так і в недобровільний поряд-ке на підставі Закону РФ «Про психіатричну допомогу й гаран-тиях прав громадян при її наданні». Таке лікування не є напрямом в психіатричний стаціонар в порядку, передбаченої ст. 101 КК. При вирішенні питання про можливість зміни примусового тільних заходів медичного характеру рекомендується вико-ти принцип «ступенчатости», відповідно до якого повне скасування примусових заходів здійснюється після попередньо котельної зміни більш суворої міри на менш сувору . На-приклад, хворий спочатку з психіатричного стаціонару спе-зованих типу з інтенсивним спостереженням переводиться в стаціонар спеціалізованого типу і т.д., аж до амбулаторного спостереження і лікування у психіатра, а потім і його скасування взагалі. Проте зазначений принцип не є для су-дів обов'язковим. Кримінальний кодекс не містить подібної вимоги. Більш сувора міра стаціонарного примусового лікування може бути скасована і без попереднього перекладу пацієнта в стаціонар менш суворого типу. Запитання про припинення, зміну або продовження примусового тельной заходи медичного характеру розглядаються судом, який виніс постанову про її застосування, або судом за місцем реалізації цього заходу (ст. 445 КПК України). У судовому засіданні обов'язково беруть участь захисник і прокурор. У разі, коли особа, у якої психічний розлад наступило після здійснення злочину, вилікувалося і йому призначається покарання (або поновлюється його виконання), вре-мя, протягом якого до особи застосовувалося примусове ле-чення в психіатричному стаціонарі, зараховується в строк на-казания з розрахунку один день перебування в стаціонарі за один день позбавлення волі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 3. Продовження, зміна і припинення застосування примусових заходів медичного характеру " |
||
|
||