Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини


1. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
2. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
3. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
1. Із змісту коментованої статті випливає, що вона спрямована на врегулювання батьками, які проживають окремо, питання, з ким з них буде проживати дитина.
Право батьків на вибір місця проживання дитини має сприяти забезпеченню належного виконання батьками своїх обов'язків та безперешкодному здійсненню прав щодо виховання дитини. Визначаючи місце проживання дитини, батьки здійснюють своє право на особисте виховання дитини, оскільки дитина, як правило, проживає з батьками чи одним з них. У тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків, і кожен з них має брати участь у визначенні місця проживання дитини на засадах рівності. При цьому не мають значення причини роздільного проживання батьків (відсутність або розірвання шлюбу між ними, тимчасове роздільне проживання з поважних причин (див. коментар до ст. 3 СК). Ніхто з них не може бути усунений від вирішення цього питання.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» розрізняє два поняття, які визначають місцезнаходження фізичної особи в залежності від тривалості перебування фізичної особи на території адміністративно-територіальної одиниці. Місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік. Адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік є її місцем перебування.
Фізична особа, відповідно до ст. 3 вказаного Закону має право визначати як своє місце проживання, так і місце перебування. Оскільки дитина є не досить зрілою істотою для формування своєї думки щодо визначення місця свого проживання, право на визначення місця проживання та місця перебування дитини надано перш за все батькам дитини. Але дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками з питань, що стосуються її особисто. Вказане право дитина може здійснювати в залежності від її віку. Так, правове значення у питаннях визначення місця проживання дитини її думка має по досягненню дитиною десяти років. До досягнення цього віку дитина не бере участі у вирішенні питання свого місця проживання.
2. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Слід також зазначити, що дитина може бути передана батьками на виховання іншим фізичним або юридичним особам (див. коментар до ст. 151 СК). В цьому разі місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. В даному разі місце проживання дитини також може визначатися за згодою батьків, коли вони спільно вирішують, якій фізичній чи юридичній особі передати дитину на виховання.
3. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. Місце проживання дитини цього віку визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Отже, дитина у віці від десяти до чотирнадцяти років має право висловлювати свою думку щодо визначення її місця проживання. Але в даному випадку думка дитини не має для батьків вирішального значення. Частина З ст. 29 ЦК України надає дитині право у разі спору звернутися до органу опіки та піклування або до суду, які мають визначити місце проживання дитини. І в даному випадку, як батьки, так і орган опіки та піклування і суд мають керуватися інтересами перш за все дитини.
4. Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлені законом. Відповідні обмеження встановлені Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Частина 2 ст. 13 Закону встановлює, що щодо осіб, які не досягли 16-річного віку, вільний вибір місця проживання обмежується. Отже, з урахуванням вказаних вимог свобода вибору місця проживання фізичної особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років є обмеженою.
Вказані норми вступають у суперечку з нормою ч. 3 коментованої статті, яка встановлює, що, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Диспозиція цієї норми містить два істотних моменти: по-перше, при визначенні особою, яка досягла чотирнадцяти років, місця проживання батьки участі не беруть; по-друге, свобода вибору особою, яка досягла чотирнадцяти років, місця проживання допускається тільки між місцями проживання її батьків, які проживають окремо.
Остання теза суперечить нормам чинного законодавства, оскільки відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання чи перебування - це право громадянина України на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати. Виходячи з цього, особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вибір місця проживання не тільки між місцем проживання її батьків, а в межах всієї України. Наприклад, дитина може вирішити, що її інтересам відповідає проживання з бабусею або повнолітнім братом, які проживають у межах іншої територіальної одиниці, ніж дитина, її батько, мати. Тобто дитина має право обирати не тільки між місцем проживання батьків, а також місцем проживання інших родичів, але право такого вибору виникає в неї відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» з 16 років.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини"
  1. § 4. Ім'я фізичної особи
    При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
  2. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    При вступі до шлюбу закон (ст.19 КпШС України) надає подружжю право залишати кожному з них дошлюбне прізвище. За їх взаємною згодою, вони мають право вибирати спільне прізвище, яке повинно бути прізвищем одного з них. Вибір іншого прізвища законодавцем не допускається. Кожний з подружжя не має будь-яких переваг у виборі спільного прізвища, питання про вибір прізвища вирішується ними спільно. В
  3. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  4. Стаття 174. Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав
    174.1. Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: а) об'єкт нерухомості; б) об'єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого
  5. § 2. Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими
    Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають. Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції України і цілком стосується особистих немайнових прав. Крім того, ст. 52 Конституції України проголошує рівність прав усіх
  6. § 4. Ім'я та місце проживання громадянина. Акти громадянського стану
    Ім'я громадянина. Право на ім'я є особистим правом громадянина. Громадянин набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям, яке включає прізвище, власне ім'я та по батькові, якщо інше не випливає із закону або національного звичаю. Не можна навіть уявити собі, щоб цивільні правовідносини виникали між громадянами, які б не мали чіткого уявлення про того, з ким саме вони вступають у
  7. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього
  8. Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей
    1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,- карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на
  9. Стаття 3. Сім'я
    1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. 2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловіку зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх
  10. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права
© 2014-2022  yport.inf.ua