| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини |
||
|
1. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. 2. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. 3. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. 4. Якщо після збільшення встановленого законом мінімального розміру аліментів на дитину розмір аліментів, визначений судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, буде меншим ніж мінімальний розмір аліментів, передбачений частиною другою статті 182 цього Кодексу, одержувач аліментів має право звернутися до суду з позовом про відповідне збільшення розміру аліментів до платника аліментів. 1. Згідно з ч. 1 коментованої статті аліменти на дитину стягуються у відповідній частці від заробітку (доходу) батьків. При цьому розмір аліментів визначається судом з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ст. 182 СК України). Такий порядок стягнення аліментів можна визначити, як «нове, що є добре забутим старим». Порядок визначення розміру аліментів судом поновлено більш ніж через сімдесят років після його встановлення. Свого часу такий порядок було закріплено в Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб й акти громадянського стану УРСР 1926 р. Пізніше його було змінено. Згідно з ч. 1 ст. 82 КпШС 1969 р. аліменти стягувалися на дітей у чітко визначеному розмірі: на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - 1/2 заробітку (доходу) батьків. Такий порядок визначення аліментів був розрахований на усереднений заробіток батьків і більш-менш однаковий рівень доходів громадян. У сучасних соціально-економічних умовах, коли доходи різних соціальних верств населення суттєво різняться, вказаний порядок є неприйнятним. На утримання дитини за рішенням суду в одних випадках направляються мізерні суми, а в інших - нерозмірні потребам дитини. Подальше збереження в сімейному законодавстві чітко фіксованих часток входило врозріз із цілями аліментування. При збереженні попереднього часткового способу вирахування розміру аліментів у СК України відмовилися від фіксованих аліментних часток. Вирахування аліментів, як і колись, відбувається в частковому відношенні до заробітку (доходу) батьків. Однак тепер розмір частки від заробітку, що приходиться на утримання дитини, законом не встановлюється, а визначається судом у кожному конкретному випадку стягнення аліментів з урахуванням обставин, які передбачені у ст. 182 СК України. У зв'язку з тим, що розмір частки заробітку (доходу) батьків, що підлягає стягненню, став предметом доказування, сучасний спір про надання утримання припускає досить серйозний судовий розгляд. Разом з тим слід зазначити, що на практиці фіксовані розміри часток усе ще слугують орієнтиром для судів при визначенні розміру аліментів з урахуванням кількості дітей. У лютому 2006 р. позивачка звернулася до суду з вимогою про стягнення аліментів у розмірі 1/4 заробітку (доходу), в обґрунтування якого посилалася на те, що кошти, які відповідач надає на утримання дочки, не відповідають 1/4 його заробітку. Рішенням суду першої інстанції позов задоволений повністю. Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням нового рішення, виходячи з наступних підстав. Визначивши аліменти в розмірі 1/4 заробітку, суд першої інстанції не повною мірою виконав вимоги, що передбачені ст. 182 СК України. Так, судом не враховані обставини, що мають істотне значення, а саме матеріальне становище платника аліментів. Відповідач працює за межами області й змушений наймати для себе житло, що вимагає додаткових витрат. Дана обставина при розгляді справи в апеляційній інстанції підтверджена й самою позивачкою. Суд першої інстанції не взяв до уваги зазначену обставину, що призвело до неправильного визначення розміру аліментів, які відповідач реально здатний виплачувати на утримання дочки. Апеляційний суд вирішив стягнути аліменти в розмірі 1/5 заробітку (доходу) відповідача, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дочкою повноліття. Зобов'язання з утримання, у яких розмір стягуваних аліментів визначається за рішенням суду не у твердій грошовій сумі, а в частці від заробітку (доходу), в юридичній літературі розглядаються в системі ризикових (алеаторних) зобов'язань2. Для зазначених зобов'язань закономірною є невизначеність розміру періодичних аліментних платежів на момент виконання обов'язку, а також коливання сум, які надаються на утримання дитини, оскільки зобов'язання з утримання в цілому відрізняються триваючим характером. У СК України відсутнє спеціальне положення на випадок, якщо діти залишаються проживати з кожним з батьків. Суд у такій ситуації розглядає спір про стягнення аліментів за позовом кожного з батьків. Аліменти стягуються на користь менш забезпеченого з них. Таке правило було закріплено в абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» від. 12.06.1998 p., але у зв'язку із прийняттям нової постанови втратило чинність. Аналогічне положення в законодавстві не закріплене, однак судова практика продовжує йти таким шляхом. 2. У ч. 1 ст. 82 КпШС України були закріплені фіксовані частки від заробітку (доходу) батьків (1/4, 1/3, 1/2). Розмір частки залежав від кількості дітей, на яких стягуються аліменти. Таким чином, відповідно до КпШС України аліменти на двох і більше дітей стягувалися судом у єдиній частці від заробітку матері або батька. Згідно з новим СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, що стягуються як аліменти на дитину, визначається судом. У ч. 2 коментованої статті закріплене спеціальне положення, що зберігає практику стягнення аліментів на двох і більше дітей в єдиній частці від заробітку. Більше того, як виходить зі змісту зазначеної норми й наступної частини цієї ж статті, суд не повинен визначати попередньо частку для кожної дитини окремо. Втілена ідея з першого погляду вбачається доречною. Це, безсумнівно, полегшує роботу судів у справах про стягнення аліментів на двох і більше дітей. Однак при більш глибокому аналізі зазначена норма виявляє серйозні вади. Визначаючи розмір аліментів на двох і більше дітей, суд оцінює ряд однакових обставин, зокрема стан здоров'я й матеріальне становище платника й одержувача аліментів, наявність у них інших осіб, яких вони зобов'язані утримувати відповідно до закону, інші обставини. Проте інші істотні умови, які мають бути враховані судом щодо кожної дитини, у більшості випадків не співпадають. Украй рідко буває, що вони однакові по своїх характеристиках. Діти, як правило, різного віку й відрізняються віковими потребами. У них може бути й різне матеріальне становище, якщо один з них працює й має свій заробіток або тільки одному з них (наприклад, улюбленому онуку) бабуся передала в спадщину майно, що приносить дохід. Один з дітей може мати поганий стан здоров'я й потребувати постійного догляду й лікування. Тому в ряді випадків визначити загальну суму коштів, які стягуватимуться з матері або батька на утримання декількох дітей, можна, тільки визначивши попередньо розмір коштів, які необхідні для утримання кожної дитини окремо. Істотним недоліком положення ч.2 коментованої статті є те, що суд не може від нього відступати. Втім, в більшості випадків можна говорити тільки про умовну єдність такої частки, оскільки при її визначенні суд має враховувати відповідні обставини (ч. 1 ст. 182 СК України) стосовно кожної дитини індивідуально. У юридичній літературі правильно пропонується передбачити в законі випадки, в яких суд може встановити неоднакові частки, відступивши від загального правила визначення єдиної частки від заробітку (доходу) матері, батька, якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей. Як бачиться, положення ч. 2 коментованої статті має бути скоріше виключенням, ніж правилом. Необхідно надати суду можливість вирішувати на власний розсуд, коли варто визначати окремі частки на кожну дитину, а коли єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька. Тільки суд, керуючись принципом розумності й прогнозуючи ситуацію з урахуванням конкретних обставин, може визначити, що буде найдоцільнішим у кожному окремому випадку. 3. При визначенні розміру єдиної частки від заробітку (доходу) матері, батька на утримання двох і більше дітей суд має враховувати положення ч. 2 ст. 182 СК України. Розмір єдиної частки не може бути меншим, ніж 60 % прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, якщо діти належать до однієї вікової категорії (до 6 або від 6 до 18 років). Розмір єдиної частини не може бути меншим, ніж сума, що складається з сум по 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожного з дітей відповідного віку, які належать до різних вікових категорій (до 6 і від 6 до 18 років). 4. У ч. 3 коментованої статті зазначено, що, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Тому якщо, наприклад, розмір аліментів на двох дітей складав 1/3 частки від заробітку матері, батька, то після досягнення старшою дитиною повноліття, вважатиметься, що розмір стягнення на другу дитину складає 1/6 частки. Дана норма є продовженням положення, закріпленого в ч. 2 коментованої статті. Проте просте вирахування рівної частки, що приходилася на дитину, яка досягла повноліття, може в окремих випадках порушувати інтереси як дитини, так і батьків. Рівна частка може бути більшою, ніж необхідно, якщо її розмір обумовлений обставинами, пов'язаними з дитиною, що досягла повноліття. І навпаки, рівна частка може бути недостатньою, якщо її розмір обумовлений обставинами, пов'язаними з молодшою дитиною. Припустимо, що істотну роль при визначенні єдиної частки від заробітку матері, батька на утримання двох дітей відіграв той факт, що молодша дитина є інвалідом і потребує постійного догляду й лікування. Відповідно до ч. 3 коментованої статті після досягнення старшою дитиною повноліття аліменти стягуються за винятком тієї рівної частини, що приходилася на її утримання. Це явно несправедливо й не відповідає намірам, якими керувався суд при визначенні розміру аліментів. Звичайно, можна звернутися з новим позовом про стягнення аліментів на дитину. Однак тоді фактично заново потрібно доводити всі обставини, що враховуються судом. Судовий розгляд вимагає додаткового часу й сил. І якщо той з батьків, з ким проживає дитина, з будь-яких міркувань цього не зробив, інтереси дитини можуть виявитися порушеними. 5. Відповідно до ч. 3 коментованої статті з відповідним позовом можуть звернутися обидва батьки. Для дитини така можливість у даній нормі не передбачена, тому варто керуватися ч. 1 ст. 18 СК України. 6. За правилами ч. 3 коментованої статті за аналогією мають стягуватися аліменти на дітей в разі смерті найстаршої дитини (оголошення найстаршої дитини померлою), звільнення батьків від обов'язку утримувати найстаршу дитину (ст. 188 СК України). Іншими словами дане положення має застосовуватись в разі припинення зобов'язання щодо утримання найстаршої дитини за будь-якою підставою, а не лише у випадку досягнення нею повноліття. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини" |
||
|
||