| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи |
||
|
завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду. Майнові збитки потерпілого складаються з: - заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; - додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. До втраченого заробітку (доходу): - включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вирахування податку; - не включаються одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України). Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається: - у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я; - з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я чи втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1197 ЦК України). Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Однак розмір заробітку (доходу) потерпілого перед отриманням ушкодження здоров'я міг збільшитися (йому підвищили заробітну плату за посадою, перевели на вищеоплачувану роботу, прийняли на роботу після закінчення освіти тощо). У такому разі при визначенні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (дохід), який потерпілий одержав або мав одержати після відповідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК України). Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем, а також фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (наприклад, адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю), визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір такого доходу обчислюється виходячи з розміру доходу у сумах, нарахованих до вирахування податків, на підставі даних органу державної податкової служби (ст. 1198 ЦК України). За бажанням потерпілого, який на момент завдання шкоди не працював, середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України). На розмір втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу) впливає і ступінь втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Професійна працездатність - здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом)1. 'Див.: Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 р. № 212. Під загальною працездатністю розуміється здатність до виконання некваліфікованої роботи, яка не потребує наявності у особи спеціальних знань та навичок. Втрата працездатності буває тимчасовою або тривалою (стійкою). Тимчасова втрата працездатності засвідчується листком непрацездатності. Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності проводиться медико-соціальними експертними комісіями (далі - МСЕК) Міністерства охорони здоров'я України (п. 1 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221), з урахуванням Критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 серпня 1998 р. № 238 (наприклад, повна відсутність язика може бути визнана втратою 70 % професійної працездатності)1. При проведенні експертизи МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також необхідні види медичної та соціальної допомоги. Отже, будь-яке каліцтво або інше ушкодження здоров'я, що знизило здатність особи до професійної праці, призводить до встановлення відповідного відсотка втрати професійної працездатності. При цьому слід враховувати, що одні й ті ж самі наслідки ушкодження здоров'я по-різному впливають на працездатність осіб різних професій. За відсутності у особи певної професії (фаху) встановлюється ступінь втрати нею загальної працездатності. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної 'На нашу думку, визначати конкретні розміри втрати професійної працездатності без урахування особливостей певної професії, як це робить законодавець, недоцільно. Визначаючи ступінь втрати професійної працездатності, МСЕК у кожному конкретному випадку має виходити з можливостей потерпілого виконувати в тому або іншому обсязі роботу за своєю професією або роботу, рівну їй по кваліфікації та оплаті. Тому встановлювати конкретні розміри можна лише для визначення ступеня втрати загальної працездатності. особі у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ст. 1195 ЦК України). Якщо така шкода завдана внаслідок умислу потерпілого, то вона не відшкодовується. Однак вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат (ст. 1193 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 1202 ЦК України, стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо). Після призначення суми відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, можуть виникнути обставини, завдяки яким потрібно буде зробити перерахунок такої суми у бік збільшення або зменшення. Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування: 1) якщо працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1203 ЦК України); 2) у разі підвищення вартості життя1 (ч. 1 ст. 1208 ЦК України); 3) у випадку збільшення розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 1208 ЦК України); 4) в інших випадках, передбачених договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України). Розмір відшкодування може бути зменшено: 1) якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК України); 2) залежно від матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, крім випадків завдання шкоди вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України); 'Вартість життя визначається за допомогою такої категорії як прожитковий мінімум. Визначення прожитковому мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дається у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р. 3) якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України). Свою специфіку має визначення розміру відшкодування у разі завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітній чи неповнолітній особі (ст. 1199 ЦК України). Уразі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати лише додаткові витрати, оскільки малолітня особа ще не працює. Однак після досягнення нею чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням працездатності потерпілого, виходячи з розміру вста-новленої законом мінімальної заробітної плати. Коли ж потерпілим є неповнолітня особа, то, якщо на момент ушкодження здоров'я вона мала заробіток, шкода має бути відшкодована, виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації такі потерпілі мають право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням їх професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників їх кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У разі смерті потерпілого про відшкодування йому завданої шкоди, звичайно, йтися не може. У такому випадку право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Вичерпний перелік непрацездатних осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, та строки виплати їм такого відшкодування встановлюються у ч. 1 ст. 1200 ЦК України. Шкода, зокрема, відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2)чоловіку, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) інвалідам - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті. Зазначеним особам шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК України). Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає випадки зміни сукупного розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Так, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України). Сукупний розмір відшкодування зменшується також у разі припинення виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України). Відповідно до статей 1200, 1208 ЦК України, сукупний розмір відшкодування підлягає збільшенню у разі: 1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; 2) призначення виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого; 3) підвищення вартості життя; 4) збільшення розміру мінімальної заробітної плати; 5) збільшення розміру відшкодування законом. При цьому розмір же відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахунку, крім таких випадків: 1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; 2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого. На особу, яка завдала шкоди смертю потерпілого, покладається також обов'язок відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, і такі витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується (ст. 1201 ЦК України). Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи а їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож у цій місцевості (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № б "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 p.). Потрібно звернути увагу на те, що у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та відшкодування витрат на поховання вина потерпілого не враховується (ч. З ст. 1193 ЦК України). Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину. Питання відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, вже розглядалися вище (див. § 7 гл. 29). У цьому параграфі ми зупинимося саме на особливостях відшкодування такої шкоди при завданні каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті фізичній особі. За загальним правилом шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується особою, яка її завдала. Однак у двох випадках така шкода відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, державою: 1) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин; 2) якщо вона є неплатоспроможною (ч. 1 ст. 1207 ЦК України). При цьому умови та порядок відшкодування державою шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, встановлюються спеціальним законом. Однак його ще не прийнято. Покладення такого зобов'язання на державу обумовлюється спрямованістю її діяльності на захист прав і свобод людини, на його гарантування. Держава не змогла належним чином забезпечити правопорядок. Це спричинило завдання шкоди, за яку немає кому нести відповідальність. Тоді держава повинна відповісти за невиконання свого головного обов'язку, передбаченого ст. З Конституції України. У разі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, державою, остання має право зворотної вимоги до особи, винної у вчиненні злочину, однак лише у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (ч. 2 ст. 1191 ЦК України). За загальним правилом витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину зобов'язана відшкодувати особа, яка цей злочин вчинила, крім двох випадків: 1) завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони; 2) завдання шкоди у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч. 1 ст. 1206 ЦК України). Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178,1179 ЦК України. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" від 7 липня 1995 р. закладу охорони відшкодовуються тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування) не відшкодовуються. Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та витрат на його лікування в день (п. 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545). При цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, який є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи" |
||
|
||