Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Виконання господарських договорів

Зобов'язання, яке виникло із договору між суб'єктами господарської діяльності, змістом якого є взаємні суб'єктивні права та обов'язки, повинне бути виконане відповідно до умов, щодо яких сторони досягли згоди.
Виконання господарського договору полягає у здійсненні сторонами прав, виконанні ними обов'язків, що виникли із зобов'язання, основаного на договорі. Відповідно до зобов'язання одна особа (боржник) повинна вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконані роботу, сплатити гроші тощо або утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Характер дій, які боржник вчиняє на користь кредитора, визначається змістом конкретного виду договору.
Суб'єктами виконання зобов'язання, як правило, виступають сторони, що уклали між собою договір. Виконання зобов'язання, яке виникло з договору, може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, якщо це передбачено встановленими правилами, а так само якщо третя особа пов'язана з однією із сторін адміністративною підлеглістю чи відповідним договором. У цьому разі відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язання несе сторона за договором, з якого воно виникло, якщо законодавством не передбачено, що відповідає безпосередній виконавець. Якщо із закону, договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто, кредитор повинен прийняти виконання, запропоноване за боржника третьою особою.
Переважна більшість договорів, що їх застосовують при здійсненні господарської діяльності, належать до двосторонніх, тому кожна із сторін, будучи наділеною правами та обов'язками, щодо одних дій виступає як боржник, щодо інших як кредитор. Так, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати річ у власність, або повне підприємницьке відання, або оперативне управління покупця, а покупець повинен прийняти річ і сплатити за неї певну грошову суму (ст.655 ЦК). Щодо обов'язку передати річ продавець виступає як боржник покупця, а щодо вимоги з оплати вартості проданої речі покупцем - як його кредитор і навпаки.
Виконання договірних зобов'язань підпорядковується таким же загальним вимогам (принципам) як зобов'язання: належного виконання; реального виконання; взаємного сприяння; економічності.
Дещо зупинимося на принципі взаємного сприяння його зміст полягає в тому, що кожна із сторін договору повинна всіляко сприяти другій стороні у виконанні нею своїх обов'язків. Умови такого взаємного сприяння мають юридичне значення оді. коли вони закріплені в договорі або передбачені спеціальними нормативними актами.
Суть принципу економічності полягає у вимозі до кожної із сторін поважати інтереси контрагента за договором, а також інтереси держави і суспільства в цілому, вживати необхідних заходів до відвернення або зменшення шкоди, яка може виникнути у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань, своєчасно інформувати другу сторону про ці заходи тощо.
Принципи реального і належного виконання розглянуті в § 2 цієї глави.
При виконанні господарських договорів усі вищезазначені загальні вимоги (принципи) тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.
Загальні положення про виконання зобов'язань, зокрема тих, що містяться у господарських договорах, крім гл.. 48 ЦК, також передбачені у гл. 22 ГК.
Так, відповідно до ст. 193 ГК і ст. 526 ЦК, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Іншими словами, належність виконання зобов'язань полягає у вимозі точного додержання сторонами всіх їх умов і означає виконання їх відповідно до встановлених вимог. Останні встановлюються законодавством, зокрема, щодо реального виконання зобов'язань належними сторонами, в повному обсязі, у встановлений строк (термін), у встановленому місці та у визначеній валюті.
Насамперед боржник повинен реально виконати зобов'язання. В ч. 3 ст. 193 ГК закріплене положення про те, що застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона (кредитор) відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Зокрема, ч. 6 ст. 193 ГК встановлено, що зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою їх виконання.
Згідно зі ст. 527 ЦК боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Ст. 194 ГК дозволяє покласти виконання господарського зобов'язання в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторона (кредитор) зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Також кредитору надається право, якщо інше не передбачено законом, передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень (ст. 195 ГК). Наприклад, відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» забороняється будь-яка уступка податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступка контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам.
За змістом ч. 4 ст. 193 ГК і ст. 529 ЦК боржник повинен виконати зобов'язання у повному обсязі. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Необхідність виконання господарського зобов'язання у встановлений строк (термін) передбачає ст. 530 ЦК. Умова щодо строку (терміну) як вже зазначалося є істотною для господарського договору відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК. Боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі ст. 197 ГК (ст. 532 ЦК) господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання. У разі якщо воно не визначене, зобов'язання повинно бути виконано: за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю або земельну ділянку, іншого нерухомого майна - за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна; за грошовими зобов'язаннями - за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сторона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону; за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.
Особливі правила передбачені законодавством щодо виконання грошових зобов'язань. Так, згідно зі ст. 198 ГК платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом.
Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і піддягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що не виключає використання грошового еквіваленту в іноземній валюті (статтями 524, 533 ЦК). Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань, не допускається крім випадків, передбачених законом, а також відмову від виконання або відстрочку виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконане належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК). Додатково у ст. 236 ГК одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною визначена одним із видів оперативно - господарських санкцій.
Правило про недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання за господарським договором або односторонньої заміни його умов виникає з самої суті договірного правовідношення закріплене в ст. 525 ЦК. Згідно цієї статті одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Навіть відмова (повна або часткова) постраждалої сторони від зобов'язання не звільняє порушника умов договору від відповідальності (відшкодування збитків, сплата неустойки).
Контрольні запитання
1. Визначте поняття господарський договір.
2. В чому зміст господарського договору?
3. Що є істотними умовами господарського договору?
4. В чому правовий статус сторін в господарському договорі?
5. В чому відмінність цивільно - правового та господарського договору?
6. Які Ви знаєте функції господарського договору?
7. В чому полягає укладання господарського договору?
8. Як укладається господарський договір за загальним способом?
9. Який порядок укладання конкурентних договорів?
10. В чому значення виконання господарських договорів?
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Виконання господарських договорів"
  1. Стаття 263. Плата за користування надрами для видобування корисних копалин
    виконання робіт (послуг), пов'язаних з використанням надр, у тому числі (але не виключно) за операціями з давальницькою сировиною, платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є власники таких спеціальних дозволів на користування надрами. 263.1.3. Для цілей оподаткування платники плати за користування надрами для видобування корисних копалин здійснюють окремий (від
  2. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    виконаних в інші часи і на іншому правовому матеріалі, що забезпечило їхнє достатньо надійне теоретичне підґрунтя. Із врахуванням поглядів на властивості приватного права, про які згадувалося раніше, можна назвати його характерні риси. Воно: 1) регулює відносини між приватними особами, тобто між особами, жодна з яких не виступає від імені держави чи її органів (не є суб'єктом держави);
  3. §11. Фізична особа як підприємець
    виконання зобов'язань, пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. Незадоволені вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, та інші вимоги особистого характеру зберігаються незалежно від того, чи були пред'явлені вимоги про їхнє стягнення у процесі банкрутства. Після завершення процедури банкрутства (з моменту винесення рішення суду, а при позасудовому порядку - після
  4. § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
    виконання. У засновницькому договорі товариства визначаються: - зобов'язання учасників створити товариство; - порядок їх спільної діяльності щодо його створення; - умови передання товариству майна учасників; - інші положення, встановлені ЦК, іншим законом або засновниками. До засновницького договору застосовуються загальні норми цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.
  5. § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах
    виконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, за завдання шкоди внаслідок прийняття закону про припинення права власності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкода, завдана державними органами (ст.ст. 1 173-1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (доеудового слідства), прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК). На державу покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в
  6. § 2. Речі як об'єкти цивільних прав (правовідносин). Речі приватного права. Види речей приватного права
    виконання обов'язку з її передачі. Як зазначали давньоримські юристи: "Generis non pereunt". Тобто, родова річ не гине, оскільки може бути замінена іншою в зв'язку з тим, що є інші речі того ж роду. До родових речей належать речі, що мають ознаки, властиві усім речам того ж роду. Родові речі в цивільному обігу характеризуються такими ознаками, як кількість, міра, вага тощо. При цьому вони не
  7. § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
    виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, за деякими винятками, визначеними законом; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Підвідомчий господарським судам спір може бути
  8. § 3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
    виконання або невиконання договору. Друга - настає у випадках завдання шкоди незалежно від існування договору між тим, хто заподіяв шкоду, і потерпілим. У свою чергу, в рамках загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань, можна розрізняти кілька її видів. 1. Залежно від виду порушення договору, договірну відповідальність
  9. § 2. Види договорів
    виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо. Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення
  10. § 3. Категорія господарського (підприємницького) договору
    виконанні господарських договорів. (При цьому визначення господарського договору не пропонується взагалі). Саме ж господарсько-правове зобов'язання визначається у ст. 173 ГК як зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)
© 2014-2022  yport.inf.ua