загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня

§ 2. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії


Сполучені Штати Америки. Створення законодавчої бази для розвитку сільського господарства посідає важливе місце в економічній політиці США, і саме тому тут раніше, ніж в інших країнах світу, проявився суттєвий вплив держави на аграрну сферу діяльності.
У 1980 році сільськогосподарське законодавство вийшло на перше місце, оскільки йому приділялося найбільше уваги з боку держави. Нові обставини, що склалися як у самій країні, так і на світовій арені, привели до того, що необхідно було переглянути деякі попередні принципи підходу до вирішення проблем сільського господарства і забезпечення продовольчої безпеки. Ці проблеми стали одними з найважливіших для Конгресу, що й знайшло своє відображення в законах, прийнятих у той період.
До 80-х років все сільськогосподарське законодавство орієнтувалося на підтримку сімейного фермерства. Закон 1985 року «Про продовольчу безпеку США» започаткував юридичні засади нового етапу розвитку сільського господарства. Він підтвердив підхід до сільського господарства як до особливої галузі економіки, яка має стратегічне значення для США, а також узятий країною курс на збереження широкого субсидіювання сільського господарства за рахунок бюджету.
Цей нормативний акт легалізував нові погляди в підході до розвитку сільського господарства. На відміну від попередньої політичної лінії, закріпленої в законодавстві, в ньому визначилися такі два напрямки: 1) стабілізація комерційного сільського господарства країни, що означає орієнтацію держави на розвиток великих господарств, і 2) забезпечення належного рівня в сільських районах, що, з огляду на збереження соціальної стабільності в сільській місцевості, а також введення нового механізму державного субсидіювання сільського господарства, передбачає підтримку середнього фермера.
Закон 1990 року «Про охорону сільськогосподарського забезпечення продовольчими товарами» поєднав зусилля фермерів і суспільства для вирішення важливих завдань у сільському господарстві. Подальшого розвитку набули програми регулювання обсягів виробництва сільськогосподарських культур. Витрати на сільське господарство почали розглядатися як довгострокові інвестиції для стабільного розвитку сільського господарства США.
Закон 1996 року «Про удосконалення та реформування сільського господарства» надав фермерам більшої свободи в плануванні обсягів сільськогосподарського виробництва.
Вищезазначений Закон включає нову програму підтримки аграрного ринку та субсидіювання виробництва головних сільськогосподарських продуктів. Ця програма має назву «продовольчі товари для світу». Вона спрямована на надання підтримки уряду і неурядовим організаціям країн, що розвиваються (країни СНД, Східної та Центральної Європи), при переробці та продажу дешевих товарів з США, підтримку вільного підприємництва і буде діяти до 2002 року.
Німеччина. Економічний устрій, який склався на сьогодні в Німеччині, звичайно називають соціальним ринковим господарством. Основними його засадами є: приватна власність на засоби виробництва при посиленій юридичній відповідальності власників за використання капіталу; вільна конкуренція та відкритість ринку з державним впливом; забезпечення стабільної валюти та стабільності господарської політики; підтримка інтеграційних процесів в економіці як у країні, так і в межах ЄС; система соціального захисту населення від негативного впливу ринку.
Про питання приватизації йдеться в Законі «Про структурну адаптацію сільського господарства до соціальної та економічної ринкової економіки в НДР». В ньому зазначено, що приватна власність на землю та виробництво будуть відновлені. В цьому ж законі наголошується на основному завданні - перетворенні сільськогосподарських підприємств Східного регіону Німеччини на такі господарські форми, які відповідають її законам.
Основні положення цього Закону такі: повна гарантія власносі; рівні можливості для всіх форм власності в процесі конкуренції; створення засад для виробництва конкурентноздатних сільськогосподарських підприємств; пільгові кредити для підтримки товаровиробників; визначення заходів стимулювання експорту східно-німецької продукції; видача субсидій на закупівлю сільськогосподарської продукції.
Франція. У французському сільському господарстві набули найбільшого поширення два основних способи ведення господарства: прямий, коли земля сільськогосподарського призначення оброблюється її власником, і непрямий, коли обробка землі здійснюється особою, яка орендує господарство в одного або кількох власників, протягом останнього століття половина сільськогосподарських площ оброблялася методом прямого ведення господарства.
У сільському господарстві Франції певне місце посідають групові форми ведення господарства. Вони мають суттєвий вплив на процес сільськогосподарського виробництва. Розвиток групових форм пов'язаний з поглибленням процесів його спеціалізації та концентрації. Головне місце серед них посідають кооперативи.
Існують й інші колективні форми організації сільськогосподарського виробництва, такі як фактичні товариства, цивільні товариства сільськогосподарського виробництва, а також об'єднання сільськогосподарських виробників, які забезпечують виробництво та збут сільськогосподарської продукції певного виду на договірних засадах.
Аграрні правовідносини у Франції регулюються Аграрним кодексом, який закріплює існування різних форм власності у сільському господарстві, наявність різноманітних форм управління сільськогосподарськими підприємствами, розвиток орендних відносин, орієнтацію на великі фермерські господарства.
Велика Британія. В останні роки у Великій Британії спостерігається тенденція поєднання аграрного сектора з промисловим капіталом; створюються великі формування агропромислового комплексу; практикуються концентрації виробництва окремих продовольчих товарів.
Забезпечення та гарантії володіння землею, контроль за рентою і компенсаційні умови регулюються Актом про сільськогосподарське землеволодіння, прийнятим у 1990 році.
У розвитку аграрних відносин у Великій Британії беруть участь фермери, землевласники, наймані працівники.
Найчастіше британська ферма являє собою сімейний бізнес. Фермери об'єднуються в кооперативи. В цій країні кооперація здійснюється в таких основних формах:
1) кредитні кооперативно-державні системи, представлені традиційними кооперативами по збуту та переробці сільськогосподарської продукції і постачання господарствам засобів виробництва;
2) великі кооперативні об'єднання універсального характеру;
3) кооперативні об'єднання на основі верти кальної та горизонтальної інтеграції, які мають національне регіональне значення;
4) виробничі кооперативи на основі партнерства (товариства). Ізраїль. Земельні відносини в Ізраїлі регулюються Основним
законом «Про земельне володіння».
Якщо звернутися до етапів становлення аграрного сектора в Ізраїлі, то передусім слід зазначити, що першими почали викуповувати землі в Палестині євреї з Росії за кошти, які були зібрані серед єврейської частини населення країни. Куплені землі не мали персональної належності (їх купували для сімей переселенців, які оселилися групами - кибуцами), у зв'язку з чим був створений Єврейський національний фонд (ЄНФ), до якого перейшли усі кредити, куплені землі та всі наступні надходження. Єврейський національний фонд діє на основі статуту, відповідно до якого землі, куплені на об'єднані кошти фонду, є невід'ємною власністю цього єврейського народу, невід'ємною частиною держави.
Ізраїльське сільськогосподарське виробництво має високу насиченість технікою, яка поповнюється й обновлюється в міру необхідності. Це обмежило кількість осіб, зайнятих у цій галузі.
Держава має досить значний вплив на сільськогосподарську галузь, майже понад 90 відсотків усіх сільськогосподарських підприємств є державними. Це повною мірою привело до того, що Ізраїль - одна з країн з найбільш розвиненим аграрним сектором.
Польща. Багатосекторне сільське господарство є в основному індивідуальним. У Польщі близько 70 відсотків сільськогосподарських наділів.
Держава стимулює розвиток індивідуального сільського господарства прийняттям низки нормативних актів - головним чином законів.
Серед них слід звернути увагу на:
Закон «Про зміни в Цивільному кодексі»;
Закон «Про зміни в Цивільному процесуальному кодексі»;
Закон «Про захист сільського господарства та лісних угідь»;
Закон «Про зведення до одного місця земельних наділів»;
Закон «Про поземельні книги та іпотеку»;
Закон «Про Кооперативне право».
Ці нормативні акти закріплюють досягнення продовольчої незалежності шляхом збільшення експорту, зменшення імпорту в кількісному асортименті, отримання позитивного сальдо торгівлі сільського господарства, динамічного та ефективного розвитку сільського господарства країни, стабілізації темпів його зростання, зменшення витрат та збитків. Держава забезпечує себе продовольчими товарами, водночас покращується харчування населення.
Росія. Федеральна цільова програма стабілізації та розвитку агропромислового виробництва в Російській Федерації на 1996-2000 роки, затверджена Указом Президента Російської Федерації від 18 червня 1996 року, передбачала закінчити у відведені для її реалізації строки приведення організаційно-правових форм господарювання у відповідність з новим Цивільним кодексом РФ. При цьому результати багатьох наукових розробок говорять про те, що в умовах переходу до ринкової економіки важливою формою господарювання на селі можуть і повинні стати сільськогосподарські кооперативи різноманітних типів та їх об'єднання (асоціації, спілки).
Держава спрямовує свою політику на відхід від державної власності та перехід до приватної власності на землю.
Аналізуючи аграрний сектор економіки Росії, слід зазначити, що країна перебуває на шляху стабілізації сільськогосподарської галузі, але через загальну економічну кризу їй бракує грошових коштів, саме тому процеси в аграрному секторі відбуваються досить повільно, а іноді й гальмуються.
Основні завдання аграрної політики держави полягають у тому, щоб:
забезпечувати продуктами харчування власного споживача;
захистити внутрішній ринок;
стабілізувати сільськогосподарську діяльність;
зменшити збитковість галузі;
зменшити імпорт товарів;
виробляти конкурентоздатну продукцію;
втілити програми розвитку аграрного ринку в життя;
поновити механізаторський парк;
перейти на нові технології;
створити пільгові засади кредитування і т. ін.
Усе це свідчить про те, що аграрне законодавство зарубіжних країн має ряд новел порівняно з аграрним законодавством України. Аграрним законодавством і правом зарубіжних країни визначається законною вимога цільового використання сільськогосподарських земель, обов'язковість їх обробітку (обов'язок належним чином використовувати свою власність) під загрозою експропріації. Великого поширення набули інститути неподільності сільськогосподарських земель, недопущення їх надмірної експлуатації, принципи придбання права власності на землю за давністю їх володіння або користування. Гарантії та захист прав приватної власності на землю здійснюється в зарубіжному законодавстві через установлення складних процедур її відчуження. Важливого значення надає законодавство та право цих країн участі держави в здійсненні аграрних реформ.
загрузка...
« Попередня
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії"
  1. § 4. Європейські родини приватного права
    право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних, юридично рівних осіб, а публічне право слугує, насамперед, інтересам суспільства і держави в цілому. Приватне право, в свою чергу, розглядається як таке, що складається з 2 частин: цивільного права (регулює відносини між фізичними особами) і торговельного права (регулює відносини між підприємцями). Для цієї системи
  2. § 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
    аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згаданим галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного характеру, притаманна комплексність. Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи цивільного і торгового права, як формальна рівність сторін перед законом, свобода і
  3. § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
    право на 3 частини: jus naturale ("природне право"), jus gentium ("право народів"), jus civile ("право цивільне", а точніше - "право громади") (Д.1.1.2). Jus naturale (природне право) - це право, якому природа навчила все живе, оскільки це право належить не лише людям, але й усім тваринам, шо народжуються на землі і в морі та птахам; сюди ж відноситься й спілка чоловіка і жінки, котру ми звемо
  4. § 1. Поняття та ознаки спадкового договору
    право власності на майно відчужувача. Спадковий договір, якому присвячена глава 90 ЦК, раніше вітчизняному цивільному законодавству відомий не був, у зв'язку з чим його родовід деякі вітчизняні правознавці (В. Васильченко) пов'язують з римським приватним правом. Проте, класичному римському праві такі договори відомі не були, оскільки сама їх ідея суперечить принципу свободи заповіту, властивому
  5. Вступ
    правовими системами в Стародавній Греції, Єгипті, Римі й інших країнах були рабовласницькі держава і право. Ніхто не заперечує того факту, що на території нинішньої України, Росії, Польщі, Німеччини і ряду інших країн ніколи не було рабства. Історично першими тут виникали не рабовласницькі, а феодальні держава і право. Не заперечуються і багато інших історичних фактів, що стосуються походження
  6. § 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
    право власності та зобов'язальне право. Йтиметься саме про них. Правове становище фізичних осіб. Нині правове становище фізичних осіб в усіх країнах регулюється законодавством. Це або відповідні розділи цивільних кодексів (Франція, Німеччина, Австрія), або окремі закони та судова практика, що є характерним для країн прецедентного права. Правове становище фізичних осіб у цивільних
  7. § 1. Предмет аграрного права
    аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку. Вирішення цих питань неможливе без обгрунтованої і виваженої аграрної політики. Стратегічна мета такої політики полягає у формуванні реального власника і господаря землі, соціально-економічній розбудові села, проведенні аграрної і земельної реформ. Аграрні перетворення стали, таким
  8. Стаття 3. Сім'я
    правового опосередкування, відповідної юридичної «оболонки». Саме в цьому сенсі категорія «сім'я» набуває юридичного значення і використовується в праві. 2. Відомо, що сімейне законодавство ніколи не містило поняття сім'ї. В теоретичному плані питання щодо необхідності та можливості законодавчого визначення сім'ї мало різні вирішення. Одні фахівці підтримували цю ідею, інші, відзначаючи
  9. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів і угод". Говорячи про найбільш характерні моменти, що відрізняють цей Кодекс від раніше чинного ЦК УСРР 1922 р., насамперед, варто назвати такі: 1) за своєю
  10. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    аграрного права (Ю. Жариков, Г. Чубуков, О. Погрібний). Таким чином, на початку 90~х років намітився значний прогрес у концептуальному підході до визначення засад правового регулювання власності. Відбувається поступове, повільне наближення тлумачення цього інституту до того, що має місце в приватному праві. Трансформації теорії права власності, визнання права приватної власності продовжують
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка