загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

Еволюція французького парламентаризму.

Створений відповідно до Конституції 1875 державний лад Третьої республіки зазнав істотних змін у зв'язку з подальшим розвитком самого французького суспільства і загостренням боротьби консервативних і ліберально-демократичних сил, в якій останні поступово, крок за кроком , зміцнювали свої позиції.
Традиційний для Франції розкид політичних переконань та інтересів, наявність численного прошарку дрібних і середніх підприємців, які прагнули до самостійної участі в політичному житті Третьої республіки, відсутність вже сформованих політичних партій, які й не могли з'явитися у Франції в XIX в. при антидемократичних режимах, визначили виникнення досить строкатою багатопартійної системи. З політичної арени остаточно зійшли монархічні угрупування, але на їх місці виникло безліч різновидів республіканських партій ("помірні" республіканці, республіканська ліва і т. д.). До кінця XIX в. впливовою партією стали радикали. Більшість політичних партій Третьої республіки в організаційному відношенні були аморфними, часто розвалювалися, перегруповувались, існували лише як парламентські фракції. Справжні цілі більшості цих партій та їх керівників, як правило, були приховані за політичною грою в республіканізм, за помітними гаслами і соціальною демагогією. Пересічним виборцям було важко розібратися в нагромадженні політичних партій і в тій запеклій боротьбі, яка велася за владу різними партійними угрупованнями.
Наприкінці 70-х рр.., Оговтавшись від жорстоких репресій, на шлях створення власної політичної партії встали і соціалістичні сили Франції. Цей шлях був непростим через серйозні політичні розбіжності в самому таборі соціалістичних сил і в керівництві партії. Розбіжності привели партію до розколу, який був подоланий тільки в 1905 р. Сама поява опозиційних державному ладу політичних організацій, в яких активну роль грав робочий клас, що впливає на хід виборчих кампаній, внесло новий елемент у політичну систему Франції, спричинило її реформування і демократизацію.
Основні зміни в державному ладі Третьої республіки в кінці XIX в. відбувалися не шляхом прийняття конституційних законів, а в самій практиці діяльності державних органів. Суть цих змін полягала в певній демократизації системи парламентаризму з метою додання їй соціальної маневреності і гнучкості, пристосовності до більш складних і завуальованим механізмам політичного владарювання.
Розвиток державної системи Третьої республіки проявилося насамперед в істотному скороченні влади президента. Починаючи з 80-х рр.. (З Ж. Греві) президент на практиці перестав використовувати свої найбільш значимі конституційні повноваження (право розпуску палати, відстрочки сесій і т. д.). Формально президент призначав і звільняв міністрів, але парламентська відповідальність уряду фактично виводила Рада міністрів під контролю президента.
Конфлікт Палати депутатів і президента Греві в 1887 р. створив обстановку, коли президент виявився нездатним сформувати уряд і був змушений сам піти у відставку. Щоб уникнути подібних конфліктів на майбутнє за мовчазною згодою основних політичних партій на пост президента стали підбиратися завідомо безініціативні і маловпливові політичні діячі (Дешанель, Думерг і т. п.). Офіційні конституційні повноваження президента залишалися свого роду політичним резервом на випадок кризової або надзвичайної обстановки.
Так, під час першої світової війни, яка вимагала максимальної централізації державної влади, президент Пуанкаре знову став активною фігурою в політичному житті Франції.
Еволюція Третьої республіки знайшла своє відображення і в діяльності палат французького парламенту. Зовні парламентаризм і депутатські свободи досягли тоді свого апогею. Однак поступово, у міру посилювання внутріпарламентської партійної боротьби, внутрішній регламент Палати депутатів передбачав все більші обмеження свободи дебатів. Голова за своїм розсудом визначав порядок дня, переривав засідання і т. д. Створювалася система комісій палати і Сенату, куди нерідко переносилося обговорення найбільш важливих або політично гострих питань.
Одним із зовнішніх ознак удаваного "всесилля" парламенту в період Третьої республіки були часті урядові кризи, що закінчуються відставкою Ради міністрів. Це пояснювалося тим, що при множинності партійних угруповань в парламенті жодна з них не володіла абсолютною більшістю голосів, що дозволяє їй сформувати однопартійний уряд.
Рада міністрів утворювався кожен раз в результаті складних парламентських комбінацій і блоків, в результаті чого його положення не могло бути стабільним і міцним. Були випадки, коли уряд Третьої республіки могло утриматися при владі лише кілька тижнів або навіть один день.
Як правило, чергова урядова криза волік за собою лише часткові перестановки міністрів, так зване "подштукатуріваніе кабінету". Ряд політичних діячів при частій зміні кабінетів продовжували залишатися у складі уряду, перетворившись на його завсідників (Вальдек-Руссо, Комб, Клемансо та ін.)
Таким чином, урядова влада практично набувала все більшу самостійність по відношенню до парламенту. Крім того, постійні зміни і перестановки міністрів не зачіпали основ діяльності державного адміністративного апарату, де існував постійний штат призначаються або обираються за конкурсом і не залежать від зміни уряду чиновників, які формують на ділі офіційну політику правлячих кіл. У період Третьої республіки утворювалися нові міністерства (наприклад, міністерство колоній), збільшився контингент чиновників, що перевищував вже 800 тис. чоловік.
Важливу роль у системі органів Третьої республіки грав Державна рада, члени якої призначалися президентом за згодою Ради міністрів. Хоча Державна рада представляв собою дорадче установа щодо законодавчих та адміністративних справах, він володів помітною політичною вагою. Рада зберіг за собою важливі функції адміністративної юстиції - розглядав скарги на вищих державних чиновників і апеляції на рішення нижчих адміністративних судів (рад префектур в департаментах).
Бюрократична централізація управління в Третій республіці знайшла своє вираження і в усилившемся підпорядкуванні місцевих органів урядової влади. На чолі адміністрації департаменту стояв префект, який призначається президентом, але практично підбирається міністром внутрішніх справ і підлеглий останньому. Виборні генеральні ради в департаментах, що відали питаннями чисто місцевого значення (будівництвом шкіл, доріг і т. п.), фактично перебували в залежності від префекта, а через нього - і від центральної влади. Генеральні ради не мали своїх власних виконавчих органів і при винесенні рішення повинні були звертатися за допомогою до префекта. Аналогічні відносини складалися між окружними радами і підлеглими префекта представниками центральної влади в округах - супрефекти. У кантонах взагалі не було органів місцевого самоврядування, а центральну адміністрацію представляли спеціалізовані чиновницькі служби (збирачі податків, мировий суддя, нотаріуси і т. д.).
Нижчою одиницею місцевого самоврядування були комуни або громади, де обирався муніципальна рада. З 1883 муніципальні ради отримали право обирати свого главу - мера. Однак і він зберігав двоїсте становище, будучи одночасно представником уряду і главою місцевої виконавчої влади. Центральна адміністрація часто використовувала право відсторонення мерів від посади і розпуску муніципальних рад.
Правлячі кола Третьої республіки, налякані Паризькою комуною, встановили особливу систему муніципального управління для Парижа, а також для найбільших робочих центрів - Ліона і Марселя. Столиця була позбавлена ??права мати свого мера. Виконавча влада в Парижі була зосереджена в руках префекта поліції і префекта департаменту Сени. Префект поліції не тільки відповідав перед урядом за підтримку порядку в Парижі і несення поліцейської служби, а й здійснював постійне втручання у справи муніципалітету, аж до розробки муніципального бюджету.
загрузка...
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Еволюція французького парламентаризму. "
  1. Тема 3. Історія порівняльного правознавства
    еволюції порівняльного правознавства в Англії та США. Порівняльне правознавство в першій половині XX в. Порівняльне правознавство після Другої світової війни. Розвиток радянського порівняльного правознавства. Сучасний стан юридичної компаративістики. Розробка проблем порівняльного правознавства вченими-юристами зарубіжних країн. Порівняльне правознавство та міжнародне
  2. Контрольні питання до розділу 10
    парламентаризм ". 2. Способи формування верхніх палат. 3. Правовий статус парламентарія. 4. Класифікація парламентів. 5. Внутрішньополітичні і зовнішньополітичні повноваження парламенту. 6. Види контрольних повноважень парламенту. 7. Основні етапи законодавчого процесу. 8. Парламентські комітети в різних
  3. § 1. Парламент і парламентаризм
    парламентаризм - поняття взаємопов'язані і взаємообумовлені, але аж ніяк не рівнозначні. Парламентаризм - це особлива система державного керівництва суспільством, що характеризується поділом праці, законодавчого та виконавчого, при привілейованому становищі парламенту. Парламентаризм не може існувати без парламенту, його основою є саме сильний і повновладний
  4. Французький центр порівняльного права
    французьких студен-тів та інших осіб, що вивчають право. Комісія займається вивченням і узагальненням іноземного законодавства. Основну роль грає Товариство порівняльного законодавства, яке займається головним чином організацією міжнародних симпозіумів та двосторонніх зустрічей французьких вчених з закордонними. Зокрема, Товариство систематично проводить двосторонні зустрічі з
  5. Тема 8. Загальна характеристика романо-германської правової сім'ї
    французької правової групи. Право ФРН - модель германської правової
  6. зобов'язання з деліктів
    французька законодавець, зобов'язуючи всяке особа, з вини якої заподіяна шкода іншій, до його відшкодуванню (ст. 1382 ФГК). Внаслідок такого підходу французьку модель побудови деліктних зобов'язань іменують нерідко системою генерального
  7. Список скорочень
    французький цивільний кодекс ФТК - Французький торговий кодекс ШОЗ - Швейцарський зобов'язальний закон ШГК - Швейцарський цивільний кодекс ЮНИДРУА - Міжнародний інститут уніфікації приватного права ЮНКТАД - Конференція ООН з торгівлі та розвитку ЮНСІТРАЛ - Комісія ООН з права міжнародної
  8. Контрольні питання по темі
    /. Які види джерел цивільного та торгового права капіталістичних країн ROM відомі?). Яке співвідношення різних джерел права в різних правових системах? ^. Які закони в галузі цивільного та торгового права країн Котіну Галиною Європи Вам відомі? 4. Що характеризує Французький цивільний u Французький торгович кодеїн , Німецьке цивільне u Німецьке
  9. Контрольні запитання до розділу 1
    еволюція. 5. Взаємозв'язок права і держави. 6. Поняття джерел права. 7. Закони та їх види. Підзаконні акти. 8. Право і мораль. 9. Структура правової норми. 10. Дія норм права у часі, просторі і по колу осіб. 11. Правомірне поведінка і правопорушення. 12. Юридична
  10. § 4 . Структура курсу цивільного та торгового права капіталістичних держав
    еволюцію багатьох громадянськи-правових інститутів від перших етапів становлення капіталістичної економіки до наших днів. Римське право зробило істотний вплив і на розвиток іншої правової системи - німецького права. В цьому проявився елемент історичної спільності двох правових систем, тому вибір ліг на цивільне і торгове право Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Другою причиною,
  11. Тема 16. Мусульманська правова сім'я
    еволюція мусульманського права. Основні мазхаби мусульманського права. Джерела мусульманського права. Доктрина як основне джерело мусульманського права. Роль Корану і Сунни в мусульманському праві. Своєрідність основних інститутів і галузей мусульманського права. Державне та релігійне примус. Мусульманське право і закон. Мусульманське право в правових системах зарубіжного
  12. Тема 22. Правова система Узбекистану
    еволюції узбецького права. Мусульманське право. Вплив російського права на розвиток узбецького права. Сучасне право Узбекистану та романо-германська правова сім'я. Джерела сучасного узбецького права. Конституція Республіки Узбекистан 1992 р. і розвиток
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка