| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Конституційне розвиток |
||
|
Перша з них отримала назву Тирновськой (за місцем засідань Великого народного зібрання - стародавній столиці Болгарії). Проект Конституції був розроблений комісією під керівництвом російського юриста С.І. Лук'янова за дорученням імператорського комісара в Болгарії генерал-лейтенанта князя AM Дондукова-Корсакова. У записці про болгарської Конституції AM Дондуков-Корсаков писав, що, приступаючи до створення проекту, керувався такими принципами: «Влада болгарського князя повинна бути обставлена широкими повноваженнями, народне представництво має виражатися у формі, найбільш нагадує нараду кращих людей країни для надання сприяння уряду знаннями та досвідом, ніж у формі камери в європейському сенсі, як охоронницею загрозливих народних інтересів »*. Однак обставини склалися так, що у Великому народному зборах, де обговорювали проект Конституції, взяли гору демократично налаштовані депутати. Вони допрацювали проект, збагативши його поруч важливих положень, наприклад нормою про свободу друку. * Цит. по: Козьменко І.В. Петербурзький проект Тирновськой конституції 1879 / / Історичний архів, т. IV. М.-Л., 1949, с. 190 - 191. В результаті Тирнівська конституція стала одним з найпрогресивніших європейських актів свого часу: вона встановлювала в Болгарії конституційну монархію, містила великий перелік прав і свобод громадян, гарантії правового статусу індивіда. Історичний парадокс полягає в тому, що ініціювала болгарська конституціоналізм Росія, яка була самодержавним державою і не мала власної конституції. Після Другої світової війни в Болгарії виникло так звана держава народної демократії. Монархія була замінена республікою. Конституція 1947 р., складена за участю радянських фахівців, була покликана створити правову основу для соціалістичних перетворень. Вона складалася з. 11 глав (101 статті), причому статті, що містять характеристику держави, суспільно-економічного устрою та системи державних органів, передували статтями про основні права та обов'язки громадян. Зразком для неї служила сталінська Конституція СРСР 1936 р., проте різні етапи соціалістичного будівництва цих країн визначили ряд текстуальних і змістовних відмінностей. Держава стала іменуватися Народною Республікою Болгарією. Конституція встановила, що засоби виробництва належать державі, кооперативним об'єднанням чи приватним фізичним або юридичним особам (ст. 6). Тим самим були закладені основи для подальшого встановлення пріоритетів у цій сфері відносин; на це ж була спрямована норма про об'єкти виключної державної власності та плануванні народного господарства. Однак приватну власність і приватний принцип в господарстві Конституція визнавала в ст. 10. У цій же статті містився антимонопольний принцип і встановлена можливість примусового обмеження або відчуження власності в державну або суспільну користь при справедливому відшкодуванні, а також можливість націоналізації. «Носієм державної влади у всій її повноті» оголошувалося Народні збори, проте визначення його компетенції носило (відповідно до радянським підходом того періоду) залишковий характер. Із системи органів держави зникло Велике народне зібрання і з'явився новий орган, типовий для радянської моделі організації влади - Президія Народних зборів, наділений поряд з традиційними повноваженнями глави держави правом тлумачення законів, конституційного контролю та реалізації низки повноважень Народних зборів в період між її сесіями. Стаття 4 Конституції встановлювала відповідальність народних представників (депутатів) перед виборцями і право відкликання народних представників. Перелік прав і обов'язків громадян відкривався правом на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, потім слідували норми про захист шлюбу і сім'ї, молоді, свободу совісті та праві на освіту, свободу та недоторканності особи, житла, таємниці листування; завершувалася глава низкою політичних прав. Праву на працю відповідала обов'язок трудитися, причому вказувалося, що особливий закон регулює трудову повинність громадян. Крім традиційних обов'язків (військового обов'язку, обов'язку сплати податків та дотримання законів), Конституція містила обов'язок громадян «охороняти всенародне надбання і всією своєю діяльністю допомагати зміцненню економічної, культурної та оборонної могутності Батьківщини і забезпечення благоденства народу», в цілому вона володіла багатьма рисами конституції соціалістичного типу, проте сам термін «соціалістичний» в ній не використовувався. Після того, як керівництво правила в країні Болгарської комуністичної партії (БКП) дійшло висновку, що Болгарія завершила будівництво основ соціалізму і перейшла до побудови розвиненого соціалістичного суспільства, була розроблена і прийнята нова Конституція. У преамбулі Конституції Болгарії 1971 говорилося про рішучість болгарського народу «побудувати під керівництвом БКП та на виконання її програми розвинуте соціалістичне суспільство». Ця Конституція закріпила керівну роль БКП, принципи соціалістичної законності і соціалістичного демократизму, соціалістичну економічну і політичну систему; вказувалося також, що держава сприяє переростанню соціалістичного суспільства в комуністичне (ст. 4). Правовий статус громадян, перенесений в Конституції на третє місце, було врегульовано докладніше, ніж в попередній Конституції, завдяки включенню ряду нових прав і розширенню системи проголошених матеріальних гарантій. Норми про правовий статус громадян не були безпосередньо чинним правом, в судовому порядку захищалися тільки ті основні права, які були врегульовані поточним законодавством. Змінилася і система державних органів. Одну з головних ролей у ній став грати заснований замість Президії Народного зібрання Державна рада - вищий колегіальний постійно діючий орган державної влади, фактично здійснював велику частину повноважень Народних зборів на підставі в основному негласних директив і вказівок політбюро ЦК БРП, генеральний секретар якого «обирався» главою Державної ради. Чинне в даний час в Болгарії конституційне право є продуктом прострочених процесів початку 90-х рр.. Відмова від соціалістичного шляху розвитку і прагнення перейти від тоталітарної державності до демократичної, здобути самостійність і знайти своє місце в сучасному світі призвели до зміни політичної системи цієї країни і становленню конституційного права. У травні 1989 р. були внесені зміни до діяло раніше законодавство про громадянство, паспорти і ряд інших нормативних актів, що призвело до істотної демократизації правового Статусу болгарських громадян. Закон про зміну Конституції від 15 січня 1990 виключив положення про керівну роль БКП з діяла на той час Конституції 1971 Прийнятий 29 січня 1990 Закон про збори, ходи і маніфестаціях ввів повідомний порядок проведення політичних акцій і тим самим розширив сферу політичної свободи. Закон про імена болгарських громадян від 6 березня 1990 р. був покликаний забезпечити національну рівноправність громадян НРБ, відновити їх порушені права та законні інтереси. А наступного дня Народні збори прийняло Закон про вирішення колективних трудових спорів, який створив правову основу для проведення страйків. Закон про зміну і доповнення Конституції від 3 квітня 1990 містив ряд радикальних змін підходу до регулювання суспільних відносин і повністю виключив соціалістичну термінологію. Цей акт вперше в післявоєнній Болгарії проголосив принцип поділу влади, створив конституційну основу рівноправності всіх політичних партій (ці положення були деталізовані в прийнятому в той же день Законі про політичні партії), однакового правового статусу всіх форм власності. Важливим етапом перетворення конституційного права Болгарії стала нова Конституція 1991 На основі її положень були розроблені і прийняті закони про різних державних органах та інші найважливіші акти. З назви республіки виключено слово «Народна». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Конституційне розвиток " |
||
|
||