| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Особисті права, свободи та обов'язки |
||
|
Якщо рухатися послідовно за текстом ч. III "Основні права" (хоча послідовність конституційних норм в даному випадку не завжди виглядає цілком логічною), то після статей, присвячених гарантіям рівноправності, ми повинні стосовно аналізованої групі прав і свобод зупинитися на п. "d" і "е" ч. 1 ст. 19, які гарантують усім громадянам право вільного пересування по території країни і право проживати і селитися в будь-якій її частині. Звертаємо увагу на те, що це право належить громадянам. Крім зазначених нами в зазначеній частині статті двох пунктів там є ще чотири, до яких ми звернемося в наступних пунктах цього параграфа, а зараз хочемо відзначити, що наступні п'ять частин статті, включені 1-й поправкою, містять обмеження проголошених у ч. 1 прав і свобод. До викладеним тут пунктам ч. 1 відноситься ч. 5, згідно з якою ці пункти не зачіпають дії будь-якого існуючого закону, який зобов'язує державу до розумних обмеженням будь-якого з проголошених прав або утримує його від видання такого закону як в інтересах суспільства в цілому, так і для захисту інтересів будь відсталого племені. Згідно ст. 20 ніхто не може бути засуджений за посягання на що б то не було, окрім як за порушення закону в період його дії, так само як не може бути підданий більшого покарання, ніж те, яке було передбачено під час вчинення діяння. Ніхто, далі, не може піддаватися переслідуванню і покаранню за одне й те саме діяння більше одного разу. Обвинуваченого у злочині не можна змушувати свідчити проти себе. Це так звані права-гарантії особистої свободи, що належать до сфери кримінального та адміністративного матеріального і процесуального права. Такого роду права-гарантії містяться і в двох наступних статтях Конституції. Як свідчить ст. 21, ніхто не може бути позбавлений життя або особистої свободи інакше, як відповідно до встановленої законом процедури. Згідно ж ст. 22 заарештований не може утримуватися під вартою, не будучи поінформований так скоро, як можливо, про причини арешту, і за ним не можна заперечувати право на отримання консультації та захисту від практикуючого юриста за його вибором. Він повинен бути доставлений до найближчого магістрату протягом 24 годин після арешту, виключаючи час на дорогу від місця арешту до суду, і не може утримуватися під вартою після закінчення цього часу без рішення магістрату. Однак, як зазначалося, ці гарантії не застосовуються до "ворожим чужинцям", а рівно і до осіб, заарештованим або затриманим на підставі закону про превентивний затриманні. Такий закон повинен допускати затримання не більше ніж на три місяці, проте дорадча колегія з осіб, які є або були суддями високого суду або мають відповідні кваліфікації, може до закінчення зазначеного терміну висловити думку, що є підстави для подальшого затримання. Воно все ж не може перевищувати встановлений законом максимум. Якщо особа затримана на виконання наказу, виданого відповідно до закону, яким передбачається превентивне затримання, орган, що видав наказ повинен можливо швидше сповістити затриманого про підстави видачі наказу і дати йому можливість навести докази на свій захист. Правда, цей орган не зобов'язаний розкривати обставини, якщо вважає, що це завдасть шкоди публічному інтересу. Конституція уповноважує Парламент встановлювати законом обставини і категорії справ, що дають підставу для продовження затримання понад три місяці навіть без отримання думки дорадчої колегії, але при цьому потрібно визначити максимальний термін затримання по кожній категорії справ, так само як визначити процедуру для дорадчої колегії. У ст. 25-28 гарантуються релігійні свободи, включаючи свободу совісті, професійного заняття релігійною діяльністю, відправлення обрядів та релігійної пропаганди. Релігійні громади мають право створювати й утримувати установи для релігійних та благодійних цілей, вести свої справи в питаннях релігії, володіти рухомим і нерухомим майном, купувати його і управляти ним відповідно до закону. Релігійна діяльність не обкладається податками. У навчальних закладах, які повністю утримуються за рахунок державних фондів, релігія не викладається, однак це не відноситься до тих навчальним закладам, які знаходяться під управлінням держави, які створені за рахунок пожертвувань або трасту, якщо їх умовою було забезпечення релігійного навчання. Від учнів навчальних закладів, визнаних державою або отримують допомогу з державних фондів, не можна вимагати участі в релігійних заняттях або обрядах, якщо вони в даному навчальному закладі мають місце. Що стосується обов'язків громадянина, перелічених у ст. 51-а Конституції, то до даної галузі з відомою натяжкою можна віднести лише обов'язок прагнути до переваги у всіх сферах індивідуальної та колективної діяльності, щоб нація постійно піднімалася на більш високі рівні прагнень і досягнень. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Особисті права, свободи та обов'язки " |
||
|
||