| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ |
||
|
Конституційно-правове регулювання міжнаціональних відносин зводиться до наступних форм. Першу форму умовно можна охарактеризувати як національно-територіальну автономію. У деяких країнах, де серед населення є іншонаціональні (інорелігіозние тощо) вкраплення, на відповідних територіях створюються державні одиниці з додатковими автономними правами, покликаними задовольнити специфічні інтереси їх населення. При цьому часто не має значення, чи становить на відповідній території інонаціональними група більшість населення. Досить того, що вона існує. Наведемо кілька прикладів. Так, Італія ділиться на 20 областей, що володіють широкою автономією аж до права здійснювати законодавчу владу. А крім того, згідно зі ст. 116 Конституції п'ять областей (Сицилія, Сардинія, Трентіно - Альто Адідже, Фріулі - Венеція Джулія, Валь д'Аоста) наділяються особливими формами та умовами автономії відповідно до спеціальних статутах, затвердженим конституційними законами (статути інших областей затверджуються звичайними законами). Зокрема, спеціальний статут області Трентіно - Альто Адідже в редакції 1972 регулює використання німецького та ладінського мов. Конституція Іспанії в ст. 2 серед іншого визнає і гарантує право на автономію для національностей і регіонів, що складають загальну та неподільну батьківщину всіх іспанців. Нині Іспанія ділиться на 17 регіональних автономних співтовариств, з яких чотири (Андалузія, Галісія, Каталонія, Країна басків) користуються повною автономією, яка гарантує, зокрема, інтереси відповідних національних спільнот. У Фінляндії широкою автономією володіють Аландські острови, населені шведами. Своєрідну форму національно-територіальної автономії являють собою згадані в попередньому розділі резервації. Детальніше статус національно-автономних територіальних одиниць характеризується нижче - у п. 2 § 1 гл. XI, а також в главах Особливої частини підручника, присвячених конституційному праву відповідних країн. Друга форма - рівноправність незалежно від раси, національності, мови, релігії та інших подібних ознак. Зміст даного інституту розглянуто в попередньому розділі. Тут же доречно підкреслити, що в окремих країнах (на жаль, не настільки вже нечисленних) правлячі групи, не розраховуючи на соціальну привабливість встановлених ними режимів, видають себе за виразників інтересів певної національної (расової, мовної, релігійної тощо) спільності і вводять з цією метою дискримінаційні заходи щодо осіб, які належать до інших спільнотам, діючи за давнім принципом «розділяй і володарюй». Так само деколи діють і групи, що борються за владу, але не здатні згуртувати навколо себе більшість суспільства на базі загальнолюдських цінностей. Третя форма - визнання і гарантування колективних прав національних (та інших) меншин, про що також згадувалося в попередньому розділі. Іноді цих меншин надаються переваги та пільги, покликані компенсувати збиток, нанесений їм існували перш дискримінацією або пригніченням, або забезпечити виживання відповідної спільності. Така, наприклад, роль гарантій, встановлених для певних каст і племен Конституцією Індії 1949 року. Це так звана позитивна дискримінація, яка буває необхідна для виживання і розвитку відповідної спільності. У тих випадках, коли та чи інша спільність самостійно створює структури, покликані забезпечити реальне користування її колективними правами, ми можемо говорити про національно-культурної автономії. В принципі цей інститут найкращим чином захищає права спільності, особливо що проживає дисперсно, на відміну від національно-територіальної автономії, нерідко породжує конфлікти між спільнотами, пов'язані з участю у здійсненні політичної влади в регіоні. Конституція Словацької Республіки 1992 (ст. 33) встановила, що приналежність до якого-небудь національної меншини або до якої етнічної групи не повинна нікому завдавати шкоди. Громадянам, які належать до такого меншини або такій групі, гарантується всебічний розвиток, зокрема право спільно з іншими такими ж особами розвивати власну культуру, поширювати і отримувати інформацію рідною мовою, об'єднуватися в національні товариства, створювати й утримувати освітні та культурні установи. При встановлених законом умовах зазначеним громадянам гарантуються поряд з правом на вивчення державної мови право на освіту на своїй мові, право користуватися своєю мовою в офіційних стосунках, право брати участь у вирішенні питань, що стосуються національних меншин та етнічних груп. У зв'язку з перерахованими правами ст. 34 Конституції передбачила, що їх здійснення не повинно загрожувати суверенітету і територіальної цілісності Словацької Республіки та призводити до дискримінації решти її населення. Звернемо увагу на те, що Конституція Словаччини (Польщі, Чехії, Угорщині - теж) вживає вираз «національна меншина або етнічна група». У Східній Європі під національною меншиною розуміється етнічна спільність, у якої національна держава знаходиться за межами даної країни (згадаймо, що під нацією зазвичай розуміється держава). Такі угорці в Словаччині, на Україні, в Румунії, Югославії, німці (шваби) в Румунії, Угорщині і т. д. Етнічна група на відміну від національної меншини своєї національної держави не має (наприклад, у східноєвропейському регіоні цигани, до 1948 р. євреї). Діюча в Чехії Хартія основних прав і свобод 1991 (конституційний закон) передбачила ряд прав національних та етнічних меншин. Однак навіть постсоціалістична влада в цій країні продовжила проводилася комуністичним режимом політику дискримінації та витіснення циган *. * Див: Сіклова Й., Міклушакова М. Відмовляючи у громадянстві циганам Чеської Республіки / / КПВО. 1998. № 4 (25); 1999. № 1 (26). Особливо слід зупинитися на праві на самовизначення народів (нації). Воно означає право народу (нації) самостійно визначати форму свого державного існування, будь то в складі іншої держави або у вигляді окремої держави. В останньому випадку така держава може існувати окремо, але може і увійти у федеративний або конфедеративний союз з іншими державами. Комуністи, як відомо, активно пропагували і право на самовизначення (що, втім, не заважало їм порушувати його, коли умови це дозволяли), і доцільність федеративних об'єднань національних держав. Тут немає необхідності зупинятися на цьому детально, однак доля федерацій, заснованих на самовизначенні народів, виявилася до дивовижності схожою: розпалися і Радянський Союз, і Югославія, і Чехословаччина, і Пакистан, серйозні проблеми переживає Індія, штати якої організовані за мовним принципом, лихоманить федерацію в Канаді, де за цим принципом утворена одна з провінцій. Є, правда, і відносно благополучні приклади - Швейцарія, Бельгія, однак схоже, що вони суть виключення з домінуючою тенденції. Мабуть, не випадково визнане міжнародним правом право на самовизначення не стало принципом конституційного права майже ніде. Та й саме міжнародне право схильне до вельми обмежувального тлумачення даного принципу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ " |
||
|
||