| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Загальна характеристика і джерела права Візантії в IV-VII ст. |
||
|
Вже на ранніх етапах розвитку держави у Візантії склалася своєрідна правова система, яка виросла безпосередньо з римського права, але випробувала на собі вплив специфічних перехідних до феодалізму відносин у суспільстві, отличавшемся великою соціальною і етнічною строкатістю. Під впливом часу і чисто місцевих умов, зокрема різноманітних правових звичаїв, римські правові інститути поступово еволюціонували. Але принципові засади римського права і правової культури не були підірвані і не піддалися корінним змінам, чому неабиякою мірою сприяло тривале збереження в Візантії рабовласницького укладу. Пряма спадкоємність римського і візантійського права знайшла своє відображення у використанні імператорського законодавства в якості основного джерела права. Відносна стабільність політичної системи Візантії сприяла тому, що саме тут були зроблені перші спроби кодифікації імператорських конституцій, а потім і римського права в цілому. Так, першим офіційним зведенням римських законів був складений в 438 році Кодекс візантійського імператора Феодосія (Codex Theodosianus), до якого увійшли всі імператорські конституції з часу правління Костянтина (з 312 року). Тим самим у Візантії втратила чинність більш раннє римське законодавство, не включене в цю збірку. У IV-VI ст. у Візантії спостерігається високий рівень розвитку правової думки, складаються самостійні юридичні школи (найвідоміші - в Бейруті і Константинополі). Серед юристів бейрутської школи, які викладацьку роботу поєднували з участю в імператорських кодифікаційних роботах, особливо прославилися Домнин, Скіліацій, Кирило, Патрикий та ін Візантійські юристи були не просто хранителями античних правових і культурних традицій. Вони адаптували римське право стосовно до нових потреб суспільства, вносячи при цьому зміни і вставки (інтерполяції) в класичні тексти римських юристів. Таким чином готували грунт для проведення великомасштабних кодифікаційних робіт. Не випадково саме у Візантії, як уже вказувалося, в середині VI в. під керівництвом видатного юриста Трібоніана була здійснена всеосяжна систематизація римського права, підсумком якої з'явився Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis). Ця кодифікація аж до XI в. залишалася не тільки найважливішим джерелом діючого права Візантії, але й була тим фундаментом, на якому остаточно сформувалася її правова система. Звід законів Юстиніана, будучи у своїй основі перекладанням римського права, відбив і деякі специфічно візантійські риси. Вони виявляються в ряді інтерполяцій в тексті Дигест, ще більшою мірою в Кодексі і особливо в Новелах Юстиніана. Ця остання частина зводу, виконана не на латині, а на грецькій мові і включала близько 160 конституцій (новел) самого Юстиніана, в значній мірі відображала своєрідні умови візантійського суспільства того часу. Хоча в кодифікації Юстиніана намітився відомий поворот у бік класичного римського права, в ній повною мірою проявилися тенденції, властиві посткласичний період і отримали подальший розвиток на наступних етапах історії візантійського права. Ці тенденції знайшли своє вираження насамперед у відомому спрощення і "вульгаризації" римського права під впливом позднеелліністіческого (так званого греко-східного) права. Візантійські юристи на відміну від своїх класичних попередників, що уникали дефініцій і що використали казуїстичний стиль викладу, прагнули нерідко до спрощень, до прояснення термінів, до вироблення простих і зрозумілих визначень. Так, у заключній (50-й) книзі Дигест введені спеціальні титули (16 і 17), де дається тлумачення слів та основних понять. Визначення термінів було особливо вживаним у навчальній літературі, в тому числі в Інституціях Юстиніана. Особливою популярністю в цей час користувалася робота Кирила Старшого "Про дефініціях". На формування візантійської правової системи значний вплив зробили і правові звичаї, особливо поширені в східних провінціях. Звичайне право з притаманним йому примітивізмом підривало логічну стрункість системи римського права, спотворювало ряд його інститутів, але внесло в нього життєво важливу струмінь, що відобразила розвиток нових суспільних відносин: общинних і феодальних. З позднегреческого права в Звід законів Юстиніана перейшов такий інститут, як емфітевзис, нові форми усиновлення та емансипації підвладних осіб і т.д. Під впливом східного права було введено письмове діловодство та судочинство, що спричинило за собою скасування старої системи позовів та затвердження екстраординарного (лібеллярного) процесу. Ряд інтерполяцій, внесених до Зводу законів Юстиніана, проистекал не з юридичної практики, а відбивав поширені у Візантії ідейні течії (платонізм, стоїцизм, християнство). Особливо помітним в кодифікації Юстиніана був вплив християнства. Так, Інституції та Кодекс безпосередньо відкривалися зверненням імператора до Христа, а в самих законодавчих актах містилися численні посилання на священні книги. Деякі правові інститути починають трактуватися в чисто релігійному дусі, так, шлюб вже розглядається як "божественна зв'язок" (nexum divinum). Під впливом християнства в раціоналістичну схему римського права вносяться і деякі етичні конструкції. Так, Юстиніан в Дігестах поряд з поняттям права (jus) використовує традиційне поняття "правосуддя" (justitia), але тлумачить останнє як "справедливість", причому в дусі християнської моралі. Він включає в звід законів конструкцію природного права (jus naturale), але трактує її не в тому сенсі, як її розуміли класичні юристи III в., А як право, встановлене божественним провидінням. Основні напрямки переробки класичного римського права, що знайшли своє відображення в численних інтерполяції, в кодифікації Юстиніана, отримали більш повне розвиток в подальшій історії візантійського права. У візантійських судах застосування кодифікації Юстиніана натрапляло на великі труднощі. Ряд її положень застарівав, але головне - вона була занадто складною і недоступною для населення імперії. У зв'язку з цим в VI-VII ст. для практичних цілей візантійськими юристами складалися спрощені коментарі до законодавства Юстиніана на грецькій мові у вигляді парафраз (переказів), індексів (покажчиків), схолій (навчальних приміток). Широку популярність здобули Парафрази Інституцій Юстиніана, складені на грецькій мові для студентів-юристів Феофаном, а також Схолії Стефана, що включали знаменитий Індекс до Дигест Юстиніана. Візантійські юристи на підставі витягів з кодифікації Юстиніана складали і практичні збірники, що містили переліки і зразки договорів, формуляри позовів і т.п. В цей же час у Візантії був прийнятий ряд нових імператорських законів, де під впливом розвиваються общинних порядків все частіше сприймалися норми звичайного права. Таким чином проявилася одна з характерних тенденцій розвитку візантійської правової системи, а саме прагнення імператорської влади консолідувати всі право в писаному законі. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Загальна характеристика і джерела права Візантії в IV-VII ст. " |
||
|
||