Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 1, 1996 - перейти до змісту підручника

Глава 25. Особливості розвитку держави і права в країнах середньовічного Сходу

Еволюція середньовічного східного суспільства йшла особливим шляхом, відрізняє його від розвитку феодального Заходу. Панування соціально-економічних і соціально-політичних традиційних структур визначало надзвичайно уповільнений характер цієї еволюції, що робить значною мірою умовним широко застосовується в навчальній літературі поняття феодалізм до цих товариствам поряд з поняттям рабовласництва до попереднього періоду їх стародавньої історії. Рабство на Сході, ніколи не відігравало значної ролі в суспільному виробництві, продовжувало існувати і в середні віки, а деякі соціальні інститути європейського феодалізму були чужі й древньому, і середньовічному Сходу, як правило в періоди державної децентралізації, наприклад раннечжоусскому Китаю з його питомої системою .
Уявлення про середньовіччя сформувалися в буржуазній історіографії разом з поняттям Нова історія в результаті епохи Просвітництва і революційних змін XVII-XVIII ст. Нова історія Західної Європи при цьому протиставлялася її минулому, яке, в свою чергу, сприймалось як зміна двох попередніх періодів: античної давнини і середньовіччя. Ця трьохетапна схема отримала закінчені форми, коли антична давнина стала зв'язуватися з рабовласництвом, а феодалізм - з середньовіччям, що розглядаються в буржуазній історіографії в основному як особливий соціально-політичний лад, політична організація середньовічного суспільства з характерною децентралізацією і системою васально-ленних відносин.
Жорстку соціально-економічну детермінованість поняття феодалізм набуло в марксистській літературі, у вченні про формацію як особливому способі виробництва.
При формаційних підходах в якості основних виділяються виробничі відносини, а кожне конкретне суспільство розглядається як система, в якій всі інші (крім виробничих) громадські зв'язку вважаються похідними "надбудовними" над ними. Це і визначило монистически-матеріалістичний погляд на історію, що лежить в основі формаційної періодизації історичного процесу, в якому з закономірною нібито послідовністю на зміну рабовладению приходить феодалізм, потім капіталізм і комунізм як "кінцеве світле майбутнє всього людства".
Повна неможливість вкласти в цю схему історію багатьох суспільств призвела самого К. Маркса в його ранніх творах до вчення про особливий "азіатський спосіб виробництва", спори про який велися в нашій науковій літературі до недавнього часу, до беззастережного визнання соціально-економічної та соціально-політичної специфіки і давнього, і середньовічного східних суспільств із їхнім уповільненим характером розвитку, стійкою многоукладностью, глибоким впливом на суспільний розвиток традицій, релігійної ідеології й ін Феномен цих суспільств свідчить про багатоваріантність самої суспільної еволюції, залежної тільки від базисних змін.
Так як в Європі середньовіччя - синонім феодалізму, то настільки ж умовним треба вважати і застосування поняття середньовіччя до східних товариствам в силу крайніх труднощів визначення його нижніх і верхніх хронологічних меж. Тим часом у чисто методичному плані необхідність певної періодизації настільки тривалого періоду в історії людства очевидна.
У навчальній літературі з історії Сходу ці межі (в якості нижньої межі зазвичай називаються V-VII ст.) Пов'язують з комплексом історичних факторів: з якісними змінами в політичній структурі, зі створенням централізованих імперій, із завершенням формування найбільших цивілізованих центрів, світових релігій і їхнім могутнім впливом на периферійні зони і пр.
Якщо говорити про середньовічному Китаї, то нижчий хронологічний рубіж (V-VII ст.) тут можна виділити достатньо чітко. Саме в цей час тут остаточно затверджується специфічна "азіатська" соціально-економічна і соціально-політична структура з традиційними формами земельної власності і експлуатації селян, зміцнюється централізовану державу у формі імперії *, складається нормативна основа традиційного права **. Китай як центр конфуціансько-буддійської цивілізації втягує в сфери свого культурного впливу раннеклассовое суспільство і держава Японії.
* Формування китайської конфуціанської імперії Хань відноситься до III в., Але період розквіту імперії після тимчасового її кризи і розколу настає в VI ст.
** Мається на увазі насамперед створення дінастійного кодексу імперії Тан (VII в), який справив значний вплив на розвиток права всього далекосхідного регіону.
Важче виділити нижні хронологічні межі середньовічної Індії. Якщо умовно брати ті ж V-VII ст., То їх можна, по-перше, зв'язати з певною перебудовою традиційної варнової-кастової системи, що відбувалася разом з перерозподілом землі, поглибленням процесів поділу праці, по-друге, з формуванням великої індо-буддійської цивілізаційної зони, завдяки розширеному впливу культури Індії на багато регіонів, насамперед південно-східної Азії і пр.
Нижня межа японського середньовіччя визначається VI-VII ст. у зв'язку з дедалі сильнішим соціальним розшаруванням і формуванням держави, а для більшості країн близькосхідного регіону той же VII в. став віхою затвердження світової релігії ісламу, формування нового способу життя для багатьох народів. У цей час йдуть в минуле древні близькосхідні держави і виникає "войовнича релігійна громада", держава Арабський халіфат, що дало початок майбутнім великим арабо-ірано-турецьким ісламським державам-імперіям.
Певні якісні соціально-економічні зміни, пов'язані з розвитком капіталістичних відносин, відбуваються в країнах Сходу не одночасно, що ускладнює визначення і верхнього хронологічного рубежу східного середньовіччя. Для Китаю такою віхою можна вважати час революційних змін початку XX в. (Революція 1911-1913 рр..), Для Японії - середину XIX в. (Революція Мейдзі-Ісин), для колоніальних східних країн, і перш за все Індії, ця межа можна пов'язати з встановленням колоніального панування, поступової ламкою традиційних структур, втягуванням економіки цих країн у світовий капіталістичний ринок.
Виділяючи найбільш загальні риси подібності соціально-економічної еволюції середньовічних країн Сходу (таких, як Індія, Китай, Арабський халіфат, Японія), слід зазначити, що жодна з цих країн не досягла в епоху середньовіччя європейського рівня пізнього феодалізму, коли в його надрах починають розвиватися капіталістичні відносини. Тут у порівнянні з основними середньовічними європейськими країнами різко відставало розвиток промисловості, товарно-грошових, ринкових відносин. У більш схожому з європейськими товариствами середньовічному суспільстві Японії (у порівнянні з Індією і Китаєм) лише в XVIII - першій половині XIX в. зароджуються елементи капіталізму у формі мануфактурного виробництва. Уповільнений характер розвитку визначив стійку багатоукладність середньовічних східних суспільств, тривале співіснування патріархально-родових, кланових, рабовласницьких, напівфеодальних і інших укладів.
Великий вплив на весь хід історичного розвитку країн Сходу справила широке поширення державної власності на землю, яка поєднувалася з іншою формою власності - общинної і з відповідним їй приватним землеволодінням общинників-селян. Державна власність у її вузькому розумінні включала лише велике землеволодіння монарха і державної скарбниці. У широкому ж змісті вона не зводилася до власності монарха, а охоплювала і земельні дарування, що виникають з державного фонду, особам, причетним до влади, що володіє правом збору і присвоєння ренти-податку з визначеної території. Власники державних пожалувань могли стати і фактичними приватними власниками, домігшись розширення своїх власницьких прав, перетворення їх в постійні, що передаються у спадок.
Але в середньовічних суспільствах Сходу держава всіляко охороняло державну власність на землю з притаманною їй традиційною системою експлуатації податного селян, стримувала розвиток приватної власності, що перешкоджало створенню тут західноєвропейської системи панського господарства.
Поєднання різних форм земельної власності, особлива контрольно-регулююча роль держави в економіці знаходили вираження насамперед в особливій структурі пануючого класу, в усіх неєвропейських середньовічних суспільствах. Якщо в Західній середньовічній Європі сформований клас приватних земельних власників, що експлуатують працю залежних селян, спирався на феодальну державу, об'єктивно виражає його волю, то пануючий клас у країнах Сходу - це сама держава в особі сановно-бюрократичного соціального прошарку, причетного до влади, який жив за рахунок ренти-податку головним чином з формально вільних землеробів-селян.
Необхідно при цьому врахувати, що конкретні середньовічні суспільства в країнах Сходу характеризуються різним ступенем збігу пануючого класу з бюрократією відповідно з різним ступенем втручання держави в економіку, з різним ступенем розвитку приватного великого землеволодіння. Найбільшу ступінь такого збігу демонструє середньовічний Китай.
Для середньовічних суспільств Сходу характерна (у порівнянні з європейськими країнами) і менша ступінь залежності безпосередніх виробників-селян, відносно більший обсяг їхніх прав, пов'язаних з розпорядженням своєю земельною ділянкою. Відсутність панського господарства і панщини призвело до того, що тут селяни не були прикріплені до землі окремих феодалів. Залежне становище селян у цих країнах визначалося їх пов'язаністю податковим тягарем, підтримуваним за допомогою державного апарату, чиновництва. Ця залежність, що виражалася в становій неповноцінності "простолюдина", скріплювалися правом, релігією, общинними порядками.
Специфічне місце займав і східний середньовічне місто. Низький рівень суспільного поділу праці в країнах Сходу знаходив вираження в тому, що місто тут не став організуючою і спрямовуючою силою суспільного прогресу. Він жив за рахунок перерозподілу ренти-податку, бо додатковий продукт, концентруючись в руках окремих соціальних груп, не ставав капіталом, що не включався у виробництво. Реміснича продукція йшла не на ринок, а на задоволення потреб правлячих сановно-бюрократичних, у тому числі і військових, кіл. Купецький же капітал виконував при цьому функції своєрідного агента між ними і ремісниками-виробниками.
Східна сільська громада, яка представляла собою замкнутий господарський маленький світ зі спадковим, незалежним від ринку поділом ремесла і землеробства, гальмувала розвиток двостороннього товарообігу між містом і селом, а разом з тим і формування стану городян, купецтва міського типу .
Це в свою чергу визначило і порядки, що існували в східному місті. Ремісник тут знаходився під жорстким контролем бюрократичного державного апарату, був скований правовими, релігійними приписами, становими, кастова обмеженнями. У східному середньовічному місті не існувало особливого міського права. Правовий статус міського жителя не відрізнявся від сільського. В Індії, наприклад, адміністративні межі міста часто були ледь намічені. Тут можна було зустріти ремісничі села і міста зі значним землеробським населенням. Міська родина в Китаї вважалася таким же двором (ху), як і сільська, яка вносилася в загальнодержавний податковий реєстр.
На відміну від європейського східне місто не став ареною політичної боротьби, безпосередньо впливає на зміну форм держави. Він не став і сильною опорою центральної влади в її боротьбі з роздробленістю, як це мало місце в Європі.
Специфічні риси соціально-політичного розвитку країн Сходу визначалися тією обставиною, що тут не склалися державні форми, властиві феодальної Західній Європі. Тут не було сеньйоріальної монархії як своєрідного союзу феодалів-сеньйорів, що володіють суверенними правами в межах територій своїх доменів. Ця форма могла скластися в суспільстві, де процес утворення класів носив завершений характер. Не могла скластися і станово-представницька монархія в суспільстві, в якому місто був позбавлений якої б то не було самостійності, де не сформувався стан городян, що виступає зі своїми становими цілями й інтересами.
Поширеною формою східного середньовічної держави стала спадкова монархія, в якій були відсутні інституційні форми обмеження влади правителя. Разом з тим ці державні форми не були ідентичні. Різними були рівень централізації в цих державах, ступінь застосування військово-деспотичних засобів і методів здійснення державної влади. Більше того, вони мінялися і на окремих етапах розвитку конкретних східних середньовічних держав. Всесилля бюрократичного апарату на чолі з китайським імператором, централізація, тотальний поліцейський контроль над особистістю, широта економічних функцій держави та інше дають підстави, наприклад, для застосування терміну "східна деспотія" при визначенні форми держави середньовічного Китаю. Тут деспотизм виростав з тих соціально-економічних і політико-правових порядків, які склалися ще в давнину.
Безперечну специфіку соціально-політичній структурі східного суспільства надавала панівна в тому чи іншому суспільстві релігійна ідеологія, саме відношення членів суспільства до релігії і влади. Так, говорячи про конфуціанстві як визначаю щем елементі китайського середньовічного держави і права, слід зазначити, що конфуціанство лише умовно можна назвати релігією. Це, швидше, етико-політичне вчення, філософська традиція, що пояснюється не самою природою конфуціанства, а що склалися в глибокій давнині традиційними уявленнями китайців про владу з її безумовної сакралізації в особі правителя - "сина неба". При цьому до релігій вони ставилися (поряд з конфуціанством тут були поширені і інші "організовані" релігії: буддизм, даосизм і інші релігійні культи) як до навчань, які могли бути використані лише на благо цієї влади. Утилітарне ставлення до релігії як до вчення ("цзяо"), допоміжного засобу управління, покликаному перетворювати народ ненасильницькими методами виховання в ім'я досягнення гармонії (що вважалося найвищою метою і найвищим змістом насамперед самого китайського держави), визначало підлегле місце церковних установ в середньовічному Китаї .
  Конфуціанству з його раціональної мораллю вдалося зайняти особливе місце серед інших релігій, незважаючи на всі складнощі боротьби з легизмом, в силу особливої ??практичної цінності цього вчення, покликаного, за твердженням знаменитого конфуцианца VI в. Вей Чжен "виправляти відносини між державою і підданими", "відкрив Своїх очі і вуха простого народу".
  Релігійний плюралізм, ставлення до релігії як до простого вченням, відсутність прямого зв'язку між державною владою і ортодоксальної релігійної системою визначали і Інші специфічні риси середньовічного суспільства і держави Китаю. Тут, наприклад, був відсутній такий інститут, як віросповідання, що, в свою чергу, робило неможливим існування судів інквізиції. Не було сформованого стану духовенства та засилля, як на Заході, духовенства в державному апараті в якості єдиного грамотного шару осіб.
  Повне, необмежене панування держави з його сакральним авторитетом над релігійними організаціями у політичному, адміністративному, правовому, ідеологічному відносинах було остаточно закріплено в Китаї в імперії Тан (VII ст.), В якій жоден з релігійних інститутів не мав хоча б номінальної автономії.
  Своєрідність держави Арабського халіфату й інших держав мусульманського світу також було безпосередньо пов'язане з їх ригидной, універсальної релігією - ісламом, що походить з неподільності духовної і світської влади, що було органічно пов'язане з теократичною ідеєю про всемогутність, всесилля і неподільності самого Аллаха, що знайшла вираження в Корані : "Немає Бога крім Аллаха, і Мухаммед - пророк його". Іслам визначав у мусульманському світі і характер соціальної структури, і державних установ, і правових інститутів, і моралі - всю духовну сферу мусульман. Так, релігійно-правовим основам мусульманського суспільства відповідала особлива соціальна структура, що характеризується певною знеособленістю панівного класу, відсутністю системи спадково переданих титулів і привілеїв, обраності та ін Тут були всі рівні, а скоріше в рівній мірі безправні перед теократичною державою, його главою - халіфом , султаном.
  У мусульманському світі духовенство не могло претендувати на світську владу, не могло тут виникнути, як у середньовічній Європі, і конфлікту між духовною та світською владою. Іслам виключав невір'я, проти нього не можна було виступити ні прямо, ні побічно, навіть сперечаючись по його окремих положень, не тому, що єретиків, як у Європі, спалювали на багатті, а тому, що це означало протиставити, виключити себе з мусульманського суспільства.
  Універсалізм ісламу, основна ідея мусульманської ідеології і політичної теорії про злитості духовного і світського визначили й особливе місце держави в ісламському суспільстві, його безумовне абсолютне панування над суспільством, його теократичний-авторитарну форму.
  Ні Індія, ні Японія ніколи не відрізнялися тим ступенем всесилля держави, яке було властиво середньовічному Китаю і Арабського халіфату. Індія характеризувалася, наприклад, значною міцністю общинної, кастової організації, відносною слабкістю контролю центрального бюрократичного апарату над широкими селянськими масами, над саморозвивається системою сільських громад. Не державний чиновник, а вчений брахман, виконує функцію виховання своїх учнів у дусі неухильного проходження дхарми, кастовим нормам і рітаулу, мав тут особливу соціальну цінність.
  На трансформацію форм середньовічної держави Індії та Японії величезний вплив зробили і інші чинники - завоювання Індії в XIII в. чужоземцями мусульманами і узурпація влади імператора Японії в XII в. "Великим полководцем" - сьогуном.
  Сегунат в Японії придбав ряд рис, характерних для абсолютної монархії. Сума тих ознак, які були властиві сьогунату, дозволяє говорити про своєрідну автократичної формі щодо централізованого держави, в якій існувала військова диктатура феодальної верхівки.
  Разом з тим у державному апараті всіх східних товариств можна виявити ряд загальних рис: його громіздкість, дублювання функцій та ін Адміністративні, податкові, судові функції не були з достатньою чіткістю розподілені між окремими ланками державного апарату. Не відрізнялися чіткістю і самі принципи створення збройних сил.
  Значна частина правлячого класу була представлена ??тут неофіційними ланками управлінської структури. Навіть у Китаї діяльність офіційних ланок державного апарату не йшла далі повіту. На більш низькому рівні діяли неофіційні органи місцевого управління, в яких величезна роль належала представникам "освіченого" шару - шеньші, що не має офіційних посад і рангів. Не вписувалися і в Індії в офіційну структуру влади органи сільського самоврядування, общинні і кастові панчаяти на чолі зі своїми старостами.
  Ці особливості державного апарату східних товариств багато в чому можна пояснити владними повноваженнями вкрай різноманітних груп експлуататорського класу, їх прагненням отримувати свою частку додаткового продукту, виробленого селянами. На цей додатковий продукт претендувала і родоплемінна знати, і верхівка сільської громади, і середні і великі спадкові землевласники, і представники різних ланок адміністративного апарату, і священнослужителі. Відповідно додатковий продукт вилучався у вигляді ренти-податку на користь держави, у формі данини вождю клану, у формі поборів місцевої адміністрації за виконання судових та інших функцій, у формі штрафів за порушення кастових, релігійних приписів і пр.
  Багато спільних рис було притаманно при всьому їх різноманітті та нормативним системам, праву середньовічних країн Сходу.
  Слід зазначити, перш за все, консерватизм, стабільність, традиційність норм права і моралі. Ця традиційність, що є відображенням повільної еволюції економічної структури, створювала у людей переконання в споконвічності, вищої мудрості, завершеності правил суспільної поведінки.
  У самому відношенні членів східного суспільства до традиційних норм права і моралі була закладена одна з важливих причин їх гальмуючого зворотного впливу на економічну сферу.
  Проявом консерватизму соціальних норм права і моралі була і їх тісний зв'язок з релігією: індуїзмом, ісламом, конфуціанством, а також внутрішня нерасчленность релігійних, моральних і правових приписів. Дхарма в Індії, санкціоніруемая і забезпечується примусовою силою держави, була одночасно нормою моралі, виконання якої освячувалося авторитетом релігії. Індійської дхарми в основному відповідали японські гирі, розпорядчі індивідам норми поведінки на всі випадки життя.
  У Арабського Халіфату, Делийском султанаті і Могольской Індії, як і у всіх мусульманських країнах, Коран був основним джерелом права. Теоретично іслам виключав законодавчі повноваження правителів, які могли лише тлумачити приписи Корану, зважаючи при цьому з думкою мусульманських богословів. "Незмінним" вважалося і засноване на "священних ведах" право дхармашастр у індусів.
  У Китаї важливими джерелами права були закон, імператорський указ, але основою самого указу була конфуціанська традиція, відібрані конфуцианскими ідеологами і зведені в імператив, в догму зразки поведінки, норми конфуціанської моралі (чи).
  Всі середньовічні правові системи країн Сходу стверджували нерівність: станове, кастове, в сім'ї, за ознаками статі, дріб'язково регламентуючи поведінку людей у ??всіх сферах суспільного життя.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Глава 25. Особливості розвитку держави і права в країнах середньовічного Сходу"
  1.  Глава 19. Середньовічне держава в Візантії
      розвиненим військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади імператора. Другий етап (з кінця VII до кінця XII в.) Був періодом формування феодальних порядків. У цей час держава набуває закінчені риси своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феодального Заходу. Імператорська влада у Візантії досягає
  2.  О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права. Частина 1 зарубіжних країн, 1996

  3.  Тема 18. Правові системи країн Далекого Сходу
      країн Далекого
  4.  7.6. Корінні нечисленні народи Півночі
      розвитку їхнього традиційного способу життя, господарювання і промислів. Корінні нечисленні народи Півночі, Сибіру і Далекого Сходу - це народи, що проживають в районах Півночі, Сибіру і Далекого Сходу на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційні спосіб життя, господарювання і промисли, що налічують менше 50 000 чоловік і усвідомлюють себе самостійними
  5.  Література
      держава і право. 1987. № 3. 3. Васильєв Л.С. Проблеми генезису китайської держави. М., 1983. 4. Воробйов М.В. Японський кодекс «Тайхо Еро ре» (VIII в.) І право раннього середньовіччя. М., 1990. 5. Давид Р., Жоффре-Спінози К. Основні правові системи сучасно-сти. М, 1996. 6. Імамів Е.З. До характеристики правосвідомості і права КНР / / Рад. дер-дарства і право. 1988. № 4.
  6.  Тема 12. Соціалістичне право як особливий історичний тип права
      розвитку соціалістичного права. Розділ третій Правова сім'я загального
  7.  Глава 16. Середньовічне держава у Франції
      розвитку середньовічного суспільства у Франції класова і внутриклассовая боротьба, а також політичні форми, в яких вона протікала, набували найбільш яскраві й типові риси. Французький феодалізм в цілому дає нам класичні зразки того, як глибинні зміни в економічній та політичній структурі суспільства тягнуть за собою неминучу і закономірну зміну форм організації держави.
  8.  Тема 18. Правові системи країн Далекого Сходу
      права. Давньокитайське право - основа далекосхідного права. Конфуціанське і легістскіх розуміння права. Особливості далекосхідного розуміння права. Відмінність китайської правової концепції від західної. Правова система
  9.  Тема 9. Правові системи Скандинавських країн
      розвиток правових систем Скандинавських країн. Уніфікація та гармонізація законодавства Скандинавських країн. Особливості правових систем Скандинавських країн. Система джерел
  10.  1. Загальна характеристика далекосхідного права
      особливо істотний вплив на інші далекосхідні цивілізації. Тому опис китайського та японського права дозволить виявити деякі важливі і характер ні елементи загальної далекосхідної концепції права. Правову систему відносять до тієї чи іншої сім'ї правових систем по її відмінних рис. Однією з цих рис може бути значе ние, яке дана система надає праву як засобу
  11.  ГЛАВА 3. ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО промислово розвинених країнах
      особливостями історичного розвитку, а також приналежністю до однієї з склалися в світі систем права - системі "загального права" (іменованої також системою англосаксонського, або англо-американського права), або континентальній системі права, що склалася в континентальній частині Західної Європи на базі рецепції римського приватного права. Історично сформовані відмінності національних рис
  12.  Тема 10. Правові системи країн Латинської Америки
      розвитку правових систем на прикладі країн Латинської Америки. Історично склалося домінування романо-германської моделі. Поєднання в правових системах латиноамериканських країн рецепції і модернізації права. Особливості правових систем країн Латинської Америки. Зростаючий вплив права США в другій половині XX в. Тенденції до зближення правових систем країн романо-германської та