Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваІсторія права → 
« Попередня Наступна »
О. А. Жидков, Н. А. Крашеніннікова, В. А. Савельєв. Історія держави і права зарубіжних країн. Частина 1, 1996 - перейти до змісту підручника

Станово-класова структура.

У Японії, як і в Китаї, у зв'язку з виділенням родової аристократії, появою рабів та інших категорій залежного населення складається розподіл на два соціальні шари: "добрих" і "підлих" людей, кожен з яких складався з кількох соціальних груп. Межі між ними були в достатній мірі рухливі. Серед "добрих" виділявся привілейований шар наближених до імператора, членів царського двору, родової аристократії, великого чиновництва.
Основна маса "доброго люду" (Реміні), як і "государева люду" (камін), колишнього раніше в особистій залежності від глав могутніх кланів, після введення надільної системи була посаджена на казенну землю. Вони не були прикріплені до землі, до конкретного пану-землевласнику, але не могли без дозволу повітового начальника або господаря, на службі у яких перебували, покинути землю.
Велика сім'я або група малих сімей становила "двір" - господарську та тяглову одиницю. Глава двору зізнавався владою, він був зобов'язаний до певного терміну складати податкові списки, ніс відповідальність за всі сімейні платежі, відпрацювання, розпоряджався сімейним майном, підтримував культ предків.
Держава всіляко прагнуло до зміцнення сім'ї як тяглової одиниці, заснованої на стійких патріархально-родових зв'язках. "Тайхо Еро ре" наказує, наприклад, обов'язок по догляду за хворими, людьми похилого віку, каліками, покладену на родичів, а в разі їх відсутності на громаду або місцеві влади. На державу ж покладався обов'язок надавати допомогу сім'ям, постраждалим від неврожаю або стихійного лиха. Закон забороняв розділ двору, якщо при цьому на самоті залишався малолітній або вдова. Виняток допускалося, якщо виділ відбувався при розділі спадщини і не було сумнівів у тому, що виділився здатний очолити сім'ю.
У Японії не визнавалося різного підходу до людей залежно від етнічної приналежності і релігії. Чиновницька служба вважалася особистої й довічної привілеєм будь-яких здатних кандидатів на державні посади. Який отримав цей пост входив в ту чи іншу чиновницьку категорію і отримував той чи інший ранг. Тут визначальним був пост, а не ранг, на відміну від Китаю, де ранг визначав пост. Залежно від поста та рангу знаходилися і розміри натуроплати чиновника або його земельного наділу.
Особливе положення займали перші чотири рангу вищої категорії чиновників, представники найсильніших кланів, які стояли на чолі чиновницького списку і були безпосередньо пов'язані з імператорським двором. Так, принц I категорії отримував за службу в годування 80 ті землі (близько 5 тис. га), 800 приписаних до них селянських дворів для її обробки та 100 слуг.
Клан великого вельможі виступав в Японії не тільки в якості сімейно-господарської феодальної одиниці, але був і своєрідною одиницею політичної. В "Тайхо Еро ре" міститься, наприклад, спеціальна глава "Про установах та штатах домоуправлінь", що стосується будинків вельмож, що володіють вищими рангами. У глав феодальних будинків, представників вищих посад і рангів чиновництва існувала обов'язок віддавати дітей на службу в якості охоронців або інших служителів при дворі. Посади ці ставали згодом спадковими. Широко практіктовалась система сумісництва посад у зв'язку із загальною нестачею чиновників.
Вкрай строкатим був розряд "підлих" людей, в який входили, наприклад, спеціальна група працівників, які обслуговують поховання, члени "казенних дворів", казенні та приватні раби і холопи.
Раби (Нухі), за свідченням джерел, як і в Китаї, володіли деякими правами. Їх можна було продавати і успадковувати, але вони могли одружуватися і мати власність. Шлюби "підлих" і "добрих" людей вважалися незаконними. Тільки при шлюбі "через незнання" діти від таких спілок вважалися "добрими", а діти від вільної жінки і раба передавалися у казенні двори. Рабів казенних і приватних було небагато. Джерелами рабства були: поневолення злочинців і в ряді випадків членів їх сімей, самопродажа або продаж за волею батьків, заручництва за борги і військовий полон. Особливо цінувалися раби-землероби, на них давався земельний наділ, і їх не обкладали податками. Закон 830 року фактично зрівняв рабів з вільними селянами у праві користування наділом і в обов'язках виконувати повинності на користь скарбниці.
Особливу категорію "підлого люду" становили працівники так званих казенних дворів. Існував суворий порядок їх обліку, як і казенних рабів і холопів. Їх заносили в особливі списки, суворо враховувався і врожай з оброблюваних ними казенних полів. За членами казенних дворів за законом закріплювалися деякі права: один день в декаду їм давався для відпочинку, надавалася легша робота жінкам після пологів. Вони забезпечувалися одягом, взуттям. Чиновники не могли їх використовувати у своїх особистих потребах.
Положення потомствених холопів (кедін) відрізнялося місцевою специфікою, але на відміну від рабів вони не могли продаватися, хоча побіжного холопа і повертали господарю. Державний (казенний) "підлий люд" по досягненні 60 років звільнявся від особистої залежності.
Станово-класова структура в наступні століття набувала все більш чітке вираження, формуючись не тільки під впливом розвиваються феодальних, васально-ленних відносин, але і кардинальних політичних змін у країні.
Так, встановлення у XII в. першого сьогунату, правління військово-феодальної олігархії, що стало наслідком перемоги в черговий междуусобной боротьбі могутнього феодального будинку Мінамото, призвело до поділу феодалів на вищу привілейовану групу, безпосередніх васалів сьогуна (гокенін), васалів інших феодальних власників, храмів і монастирів (хігокенін).
Поза стани класу феодалів знаходився простий народ: селяни, ремісники, торговці. Головною формою феодальної експлуатації селян стала подушна рента у вигляді натурального оброку, що сплачується рисом, що поглинає від 40 до 60% урожаю селянина. Проте ні в XIII, ні в XIV в. ще не відбулося повного закабалення селян Японії, Не випадково селянська армія була головною силою в XIII в., яка відобразила навала монголів на Японію, а антифеодальні повстання ще в XV ст. піднімали селян-воїнів, що об'єднувалися з залежним людом в боротьбі проти існували феодальних порядків.
Важливі соціальні зрушення в Японії починаючи з XIII-XV ст. стали відбуватися під впливом розвитку торгового обороту, розквіту міст. У містах складаються перші об'єднання ремісників і торговців (дзя), частина яких отримує деяку самостійність, виходячи безпосередньо на ринок. Відбуваються зміни і в середовищі феодалів. Самураї за борги втрачають земельні володіння, переводяться на повне забезпечення своїх панів. Велика частина орної землі зосереджується в руках великих можновладних князів "дайме" ("велике ім'я"). Володіння дайме охоплюють окремі провінції і навіть групи провінцій.
Найбільш закінчені форми придбала станово-класова структура японського суспільства в період третього сьогунату, коли вона була скріплена законом і всіляко охоронялася сьогунатом. Японське феодальне суспільство поділялося на чотири стани. Станові кордону в основному збігалися з класовими. Цей поділ офіційно визначалося формулою "сі-но-ко-се": самураї (сі), селяни (але), ремісники (ко) і торговці (се). На самому дні феодального суспільства перебувала невелика група паріїв ("ця").
1615 року сьогуном токугавской династії Іеясу були видані "Вісімнадцять законів", що вводили жорстку регламентацію поведінки представників усіх чотирьох станів. Кожен наступний сегун повинен був при своєму вступі на посаду приносити присягу перед зборами феодальних князів, клятву вірності законам Іеясу.
Панівне стан дворянства представляли насамперед фактичний правитель Японії - сегун, сім'ї якого на початку XVII в. належало близько третини території країни, і близько 300 сімейств можновладних князів - дайме, що розташовували також величезною земельною власністю. Це стан поділялося на своєрідні кастові групи. Феодальні князі (дайме) складалися з двох категорій - фуду-дайме, що знаходяться в безпосередній васальної залежності від будинку Токугава, які заміщали всі вищі урядові посади в країні, і тодзама-дайме, або так звані зовнішні князі, відсторонені від справ управління. Особливу частину самурайського стану становила придворна аристократія (Куге), при позбавленому фактичної влади імператорі обладавшая вищими рангами дворянства, але не мала, як правило, земельних володінь і не займала оплачуваних посад. Вона була повністю залежна від сегунской адміністрації, отримуючи від сьогуна рисові пайки.
Основну масу пануючого класу становило служилої дворянство - самураї, що входили до війська сьогуна і військові загони дайме. За свою службу вони отримували можливість збирати податі з певного числа селян або отримувати рисовий пайок від свого пана. В 1653 сегун видав указ про вилучення у всіх самураїв-воїнів, васалів дайме землі і про переведення їх на платню, рисові пайки. Самураї протиставлялися трьом нижчим станам. Носіння двох мечів стало зовнішньою ознакою їх відмінності від інших станів. Тільки самураям належало право займати державні пости, цивільні і військові посади.
Найбільш експлуатованим і пригнобленим класом-станом, хоча він і займав офіційно друге місце у становій ієрархії, були селяни, що складали 80% населення країни. Вони були неоднорідні в соціальному і економічному відношенні. Основна маса селян володіла невеликими ділянками землі на правах вічного спадкового тримання, вела самостійне господарство. Це насамперед члени громади, що входили в податні пятідворкі. Поза громад були залежні селяни, дрібні орендарі або дворові холопи. Податі, як правило, досягали половини, а то й більше, врожаю. Селяни несли численні повинності з ремонту доріг, іригаційних споруд та ін
Японський селянин в цей час фактично потрапив у кабальну залежність. Він не мав права припиняти обробку землі, вибирати собі інший рід занять, переїжджати на інше місце проживання, правда, його не можна було продавати чи купувати.
Проміжні міські середні верстви становили ремісники і торговці, життя і діяльність яких суворо регламентувалася сьогуном. У XVIII в. феодальне стан торговців починає грати все більш важливу роль. У цей час у Японії зароджується мануфактурне виробництво, яке перебуває під контролем торгово-лихварського капіталу. Наслідком розвитку товарно-грошових відносин стало, з одного боку, нестримне розкладання пануючого класу феодалів, з іншого - все углубляющиеся процеси диференціації селян.
Незважаючи на заборону купівлі-продажу землі, вона в прихованій, замаскованій формі відчужувалася, концентрувалася в руках сільської верхівки, а також міських лихварів. Посилилася економічна залежність феодального дворянства від торгово-лихварського капіталу. Найбільший в той час будинок Мі-Цуї стає 1697 року фінансовим агентом самого сьогуна, а в 1707 році банкіром імператора. Разложеніеюсобенно помітно проявилося серед представників служилого самурайства. У результаті збіднення дайме вони втрачали своїх покровителів, а разом з тим і джерела існування, ставали ронінами (волоцюгами). Всупереч віковим традиціям самураї все частіше були змушені займатися промисловий і комерційною діяльністю, ставати службовцями, робітниками.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Станово-класова структура. "
  1. Станово-класова структура.
    Станово-класові групи: "благородних", "добрих" і "підлих" людей. Перша станово-класова група включала в себе привілейованих, "благородних" осіб - світську і духовну знати, військове та цивільне чиновництво. Вони були звільнені від трудових повинностей і тілесних покарань, а деякі й від податків. Представники цього стану були не тільки великими приватними землевласниками, вони
  2. Станово-класовий поділ в Древньому Китаї.
    Станово-класові межі проходили між трьома соціальними шарами: а) привілейованої правлячої родовою аристократією, що складається з верховного правителя, його родичів і наближених, місцевих правителів з їх родичами і наближеними, а також з глав родових і великосімейних (кланових) об'єднань; б) вільними селянами-общинниками, в) безправними рабами, які перебували в
  3. РОЗДІЛ П'ЯТИЙ Глава перша. ПЕРІОД неписані правила ПОВЕДІНКИ - JUS NON SCRIPTUM
    класового розшарування римського суспільства. Тоді норми поведінки не мали правового значення, а були звичайними правилами поведінки. Другий (правовий) етап розпочався з класовим розшаруванням римського суспільства і появою держави. Цей етап відповідає періоду римського звичайного
  4. Глава 16. Середньовічне держава у Франції
    станово-представницька монархія (XIV-XV ст.), 3) абсолютна монархія (XVI-XVIII ст.). Глибока криза всієї феодальної системи привів в 1789 році до революції, результатом якої було крах абсолютизму, а разом з ним всього старого
  5. § 4. Співвідношення типу і форми держави
    станово-представницька, абсолютна) та міські республіки (Венеція, Генуя, Флоренція, Новгород, Псков тощо); для буржуазного типу - демократичні республіки (парламентські, президентські, змішані) і конституційні (обмежені) монархії; для соціалістичного типу - Паризька Комуна, радянські республіки і республіки народної демократії. З іншого боку, держави певного
  6. Суспільний лад.
      станова диференціація вільних. З розвитком рабовласницького ладу і розширенням державних кордонів значно виріс і зміцнився клас рабовласників. Остаточно оформилося і становий розподіл у ньому. Ряди нобілів і вершників, поріділі в період громадянських воєн, поповнюються великими рабовласниками з Італії і провінцій - муніципалів, провінційної знаттю, а також державними
  7. § 9. Період військової демократії
      класові суперечності, що призвело до знищення родоплемінної організації римського суспільства і поступового перетворення її в
  8. Контрольні питання
      станова політика царизму на Білорусі після 1772 2. Назвати характерні риси політики насадження російського землеволодіння 3. Особливості адміністративно-територіального поділу на Білорусі на початку 19 століття 4. Компетенція місцевих органів управління на Білорусі на початку 19
  9. Стаття 183.3. Зміна структури активів і пасивів фінансової організації
      структури активів фінансової організації може передбачати: 1) приведення структури активів фінансової організації у відповідність з термінами зобов'язань з метою забезпечення їх виконання; 2) скорочення витрат фінансової організації, в тому числі на обслуговування її боргу, і витрат на управління фінансовою організацією; 3) продаж або передачу активів фінансової організації, що не
  10. Зміни в становій структурі.
      станового представництва. Важливою особливістю станової структури, що виросла в Німеччині безпосередньо з "щитів" васально-ленній ієрархії, були дробность і відсутність єдності в масштабі всієї країни. В імперії існували імперські стани, або чини, а в князівствах - земські стани. До перших відносилися імперські князі, імперські лицарі і представники імперських міст, а до других -
  11. Стаття 2
      станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму
  12. Стаття 183.4. Зміна організаційної структури фінансової організації
      структури фінансової організації може здійснюватися: 1) шляхом зміни складу та чисельності працівників фінансової організації; 2) шляхом зміни структури (в тому числі шляхом припинення діяльності структурних підрозділів, а також філії, представництва або іншого відокремленого структурного підрозділу фінансової організації) або іншими способами, що забезпечують усунення
  13. Контрольні запитання до розділу 11
      структура уряду. 4. Що являє собою Кабінет Великобританії? 5. Структура виконавчого апарату при Президентові США. 6. Компетенція уряду і його функції. 7. Нормотворча діяльність уряду. 8. Уряду розвиваються
  14. § 23. Період звичайного права
      класовим розшаруванням римського суспільства на патронів і клієнтів, патриціїв і плебеїв, вільних і рабів, яке співпало з початком впливу норм поведінки, існуючих в патриціанської середовищі, на інші суспільні групи. У самий ранній період правові приписи ius не відрізнялися від правил релігійного характеру (fas), так як всі звичайні та правові правила носили сакральний характер і
© 2014-2020  yport.inf.ua