Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції України.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.
Коментована стаття розпочинає розділ VI Конституції України, в якому закріплюються система органів виконавчої влади, основи їх організації та діяльності. Назва цього розділу «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» цілком відповідає структурній логіці конституційного тексту, за якою відповідні розділи присвячуються не окремим гілкам державної влади, а суб'єктам, що їх здійснюють.
Частина 1 коментованої статті хоча і є стислою за обсягом, але має досить вагоме смислове навантаження.
У ній, по-перше, передбачено, що органи виконавчої влади як один із самостійних видів органів державної влади (див. коментар до ст. 6 Конституції України) утворюють певну «систему органів». Поняття «система органів» у цьому контексті має цілком конкретне пізнавальне значення, оскільки: а) фіксує відокремила
леність певної групи державних органів, що входять до цієї системи, від усіх інших видів державних органів; б) окреслює цілком визначений суб'єктний склад цієї системи; в) підтверджує наявність у неї таких ключових ознак, притаманних цілісним соціальним системам, як єдність функціонального цільового призначення, ієрархічність структурної побудови, поєднання субординацій-них та інших зв'язків між складовими елементами. Важливо, що всі ці ознаки поняття «система органів» більшою чи меншою мірою знайшли відображення в тексті Конституції.
По-друге, визначається, що Кабінет Міністрів України посідає місце вищого органу стосовно всіх інших органів виконавчої влади, тобто він очолює систему цих органів. Тим самим Кабінет Міністрів виконує роль уряду, поняття якого у розумінні вищого колективного суб'єкта виконавчої влади є родовим для будь-якої форми державного правління, хоча і має в різних країнах різні назви («рада міністрів», «кабінет міністрів», власне «уряд» тощо). Відсутність у коментованій статті прямої характеристики Кабінету Міністрів як уряду, природно, не заперечує сприйняття саме такої його політи-ко-правової оцінки. У той же час це унеможливлює висновок щодо конституційно-правової легітимності використання терміна «уряд» як другої офіційної назви Кабінету Міністрів, що було можливе, наприклад, за попереднім Основним Законом України.
Статус Кабінету Міністрів України як вищого органу серед органів виконавчої влади підтверджується, зокрема, п. 9 ст. 116 Конституції, згідно з яким Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. По-третє, визнання Кабінету Міністрів України вищим органом у системі органів виконавчої влади закономірно передбачає вирізнення органів нижчого рівня, оскільки ієрархічність структурного устрою є органічною властивістю будь-якої цілісної соціальної системи. Відповідно до Конституції України система органів виконавчої влади охоплює, поряд з вищим органом, також центральні і місцеві органи виконавчої влади, зафіксовані у ч. 1 ст. 120 Конституції. До центральних віднесені міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (статті 114,117 Конституції), а до місцевих - місцеві державні адміністрації в областях і районах (ст. 118 Конституції).
Нарешті, по-четверте, шляхом визначення Кабінету Міністрів як вищого органу в системі органів виконавчої влади належним чи-
Конституція України
Розділ VI. Стаття ном враховується об'єктивна наявність певного дуалізму виконавчої влади, тобто певної роздвоєності її повноважень на рівні вищих суб'єктів цієї гілки влади, а саме: між Президентом України і Кабінетом Міністрів України. Ця властивість, як свідчить світова конституційна теорія і практика, є іманентною для республіканської форми державного правління змішаного, президентсько-парламентського типу, яка, власне, і підтверджена Конституцією України.
Відповідно до такої моделі Президент України має значні компетенційні преференції (насамперед кадрові та установчі) у сфері виконавчої влади. Але вони належать йому як главі держави, а не як главі виконавчої влади. Сучасна українська конституційна доктрина виходить з того, що за будь-якої форми державного правління пост президента не можна цілком ідентифікувати з якоюсь однією (зокрема, з виконавчою) гілкою державної влади. Хоча Президент України і є носієм важливих повноважень виконавчої влади (тобто є її суб'єктом), проте він організаційно не входить до складу системи органів виконавчої влади. Адже Президент, маючи статус глави держави, відповідно не може бути органом виконавчої влади.
Наведене тлумачення дозволяє принципово визнати неспівпадання категорій «орган влади» і «суб'єкт (або носій) повноважень влади». Спираючись на це, слід розуміти, що взагалі серед суб'єктів, носіїв (але не легітимно визначеного виду органів) повноважень виконавчої влади вищий щабель посідає не уряд, а Президент України. Вищим же органом виконавчої влади виступає Кабінет Міністрів України.
Частина 2 коментованої статті є логічним продовженням конституційного закріплення місця Кабінету Міністрів України, але вже не щодо органів виконавчої влади, а щодо інших органів державної влади, а саме тих, які за своїм статусом найбільше впливають на організацію і діяльність Кабінету Міністрів - Президента України і Верховної Ради України.
Встановлена Конституцією відповідальність Кабінету Міністрів України перед Президентом України має згідно з усталеною термінологією політичний характер, тобто зводиться до можливостей Президента достроково припинити повноваження як в цілому Кабінету Міністрів, так і його окремих членів (докладно про дострокове припинення повноважень Кабінету Міністрів України див. коментар до ст. 115 Конституції України).
Слід мати на увазі, що використання інституту відповідальності є, так би мовити, найрадикальнішим важелем впливу на уряд з боку Президента. Розумне використання цього важеля, зрозуміло, неможливе без належного поточного контролю за діяльністю уряду. Тому важливо наголосити, що хоча в коментованій статті прямо не фіксується стан підконтрольності або підзвітності Кабінету Міністрів Президенту України, закономірність і доцільність об'єктивного існування цього стану органічно випливають як із загального характеру відносин між Президентом і урядом в умовах президентсько-парламентської республіки, так і з таких конституційних приписів.
По-перше, виконання Президентом своїх головних завдань, відповідно до яких він «є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина» (ч. 2 ст. 102); «забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступ-ництво держави»; «...здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави...»; «здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави» (пункти 1, 3, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції), неможливе без його всебічної опори на діяльність Кабінету Міністрів. А Кабінет Міністрів також, зі свого боку: «забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України...»; «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина»; «здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України...» (пункти 1, 2, 7 ст. 116 Конституції). Звичайно ж, подібна опора на діяльність уряду практично потребує з боку Президента постійного контролю за ходом і результатами цієї діяльності.
По-друге, здійснення Президентом України деяких конкретних повноважень, зокрема, щодо припинення повноважень Прем'єр-міністра України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, реорганізації або ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а тим більше - керівництва у сфері національної безпеки та оборони держави (пункти 9, 10, 15, 17 ч. 1 ст. 106 Конституції) безпосередньо включає виконання відповідних контрольних функцій, пов'язаних в необхідних випадках, як відомо, також зі звітуванням підконтрольних суб'єктів.
До того ж фактично прямою вказівкою на наявність стану підконтрольності уряду можна вважати право Президента України скасовувати акти Кабінету Міністрів України (п. 16 ч. 1 ст. 106 Конституції), а також повноваження Ради національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент України, щодо координації та контролю діяльності органів виконавчої влади, в тому числі Кабінету Міністрів, у сфері національної безпеки і оборони (ч. 2 ст. 107 Конституції).
З аналогічними поясненням стосовно більш широкого тлумачення використаних у конституційному тексті дефініцій слід оцінювати закріплення підконтрольності і підзвітності Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України. Оскільки поряд із справді контрольними і звітувальними повноваженнями Верховної Ради України щодо уряду, передбаченими у ст. 85 Конституції України (пункти 4, 13, 14, 33 ч. 1), ст. 87 прямо закріплює політичну відповідальність Кабінету Міністрів України перед парламентом: прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України, що згідно зі | ст. 115 Конституції України має наслідком його відставку.
Отже, існують підстави зробити висновок, що Конституцією України відповідальність, підконтрольність та підзвітність тією чи іншою мірою, в прямій формі чи опосередковано передбачені у взаємовідносинах Кабінету Міністрів як з Президентом України, так і з Верховною Радою України.
Частина 3 коментованої статті визначає правові підстави діяльності Кабінету Міністрів України. Положення цієї частини слід розглядати у кореспонденції із статтями 6 (частина друга) і 19 (частина друга) Конституції України (див. коментар до них), які мають загальне значення для усіх видів органів державної влади. Конкретизація змісту цих статей у розділі про органи виконавчої влади є необхідною, зважаючи на цільове призначення і функціональну роль цих органів як в цілому в державному механізмі, так і в частині відносин з Президентом України в умовах існуючої змішаної форми державного правління.
Невипадково, що на розвиток приписів вищезгаданих конституційних статей у коментованій частині правові підстави діяльності уряду доповнені актами Президента України. Йдеться про нормативні і індивідуальні акти - укази і розпорядження Президента України, які він видає на основі та на виконання Консти-
туції і законів України і які є обов'язковими до виконання на території України (ч. З ст. 106 Конституції). Таке доповнення наголошує, з одного боку, на провідній ролі Президента у здійсненні виконавчої влади і високій юридичній силі актів Президента, які тим самим наближені до значення законів, а з другого - на суто виконавській спрямованості діяльності уряду порівняно із законотворчою діяльністю парламенту та діяльністю Президента як глави держави. У той же час стає зрозумілим, що легітимний характер для обов'язкового виконання Кабінетом Міністрів мають саме названі в коментованій статті форми волевиявлення парламенту і глави держави, а не будь-які інші взагалі.
Виходячи з правових підстав діяльності Кабінету Міністрів України, його акти - постанови і розпорядження - повинні не тільки бути прийняті в межах його компетенції (ст. 117 Конституції), а й відповідати Конституції, законам України і актам Президента України. І
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади."
  1. Стаття 35. Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи
    органу виконавчої влади в галузі митної справи спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи, може здійснюватися спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за дорученням
  2. Стаття 50. Розміщення споруд та об'єктів у зоні митного контролю
    статті 27 цього Кодексу, розміщуються з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту. Порядок надання таких дозволів визначається Кабінетом Міністрів
  3. Стаття 97. Обмеження щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України
    органів державної влади, що виконують відповідні контрольні функції. Переліки товарів, переміщення яких через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів органів державної влади, а також порядок видачі таких дозволів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Органи державної влади, уповноважені видавати такі дозволи, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок
  4. Стаття 49. Порядок створення зон митного контролю
    органом виконавчої влади в галузі митної справи за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та центральним органом виконавчої влади в галузі
  5. Стаття 28. Взаємодія митних органів з органами виконавчої влади та Національним банком України
    органи взаємодіють з органами виконавчої влади в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та законами України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи подає Міністерству фінансів України звіт про надходження до Державного бюджету України коштів від податків і зборів, справляння яких згідно із законодавством покладено на митні органи. Митні
  6. Стаття 410. Проходження служби і спеціальні звання посадових осіб митної служби України
    органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок та умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати та стимулювання праці в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначаються законодавством України. У митній службі України діє Дисциплінарний статут, який затверджується законом. Посадові особи митної служби України проходять
  7. Стаття 13. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи
    орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання законодавства України з питань митної
  8. Стаття 112. Взаємодія в оформленні міжнародних перевезень товарів
    статті технологічні схеми затверджуються керівниками митних органів за погодженням з керівниками відповідних органів охорони державного кордону України, центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту та інших відповідних контрольних
  9. Стаття 3. Митна справа
    організовує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до цього Кодексу та інших законів України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи. Безпосереднє керівництво
  10. Стаття 81. Процедура декларування
    органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов'язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом та актами Кабінету Міністрів
  11. Стаття 256. Заходи митних органів щодо контролю за переміщенням через митний кордон України товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності
    статті. Порядок реєстрації товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, включаючи форму заяви власника прав на об'єкт права інтелектуальної власності, перелік інформації та документів, які додаються до заяви, порядок подачі та розгляду заяви, порядок ведення реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Після реєстрації відповідного товару у реєстрі спеціально
  12. Стаття 310. Відомчі класифікатори
    статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Класифікатори, зазначені у частині першій цієї статті, використовуються виключно для митних цілей. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи інформує органи державної влади та суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності про зміни і доповнення, внесені до класифікаторів,
  13. Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
    стаття присвячена нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України. Частина перша цієї статті наділяє Кабінет Міністрів правом видавати власні правові акти в формі постанов і розпоряджень і встановлює їх обов'язковість до виконання. Зрозуміло, що мається на увазі (за аналогією з ч. З ст. 106 Конституції України стосовно актів Президента України) обов'язковість на всій території України,