| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 116. Кабінет Міністрів України: |
||
|
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; 3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної таподаткової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; 4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвиткуУкраїни; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх фори власності; здійснюєуправління об'єктами державної власності відповідно до закону; 6) розробляє проект закону про Державний бюджет України ізабезпечує виконання затвердженого Верховною Радою УкраїниДержавного бюджету України, подає Верховній Раді України звітпро його виконання; 7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; 8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічноїдіяльності України, митної справи; 9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади; 10) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. У коментованій статті визначається зміст діяльності Кабінету Міністрів України, що складає основу його компетенції, обсяг якої обумовлений конституційним статусом Кабінету Міністрів як «вищого органу у системі органів виконавчої влади». Наведений перелік напрямів діяльності Кабінету Міністрів підтверджує, що за характером і обсягом повноважень він належить до органів загальної компетенції, до яких в системі органів виконавчої влади також належать місцеві державні адміністрації. За стилістичним оформленням положень коментованої статті визначення змісту діяльності Кабінету Міністрів України більше відбувається через фіксацію його цілей, завдань і функцій («забезпечує», «вживає заходів», «спрямовує» тощо), аніж його конкретних повноважень («розробляє проект», «подає звіт»). Проте слід враховувати, що державно-правова теорія визнає цілі, завдання, функції та повноваження (права і обов'язки) органічно взаємопов'язаними елементами правового статусу кожного державного органу, а стосовно переліку елементів компетенції органів виконавчої влади в науці й досі не вироблено єдиної загальноприйнятої позиції. У пунктах І і 2 коментованої статті вказуються, по суті, головні цілі та завдання виконавчої влади, необхідність виконання яких Кабінетом Міністрів свідчить не лише про його провідну роль серед суб'єктів цієї гілки влади, а й про тісне поєднання певних напрямів діяльності уряду і Президента України. Йдеться, зокрема, про такі напрями діяльності уряду, як забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, котрі є предметом першочергової уваги також і з боку Президента України (див. коментар до ч. 2 ст. 113 Конституції України). При цьому покладення на Кабінет Міністрів обов'язків щодо виконання поряд з Конституцією і законами України також «актів Президента України» підкреслює пріоритет повноважень останнього в сфері виконавчої влади. У пунктах 3,7,8 конкретизується функціональна спрямованість компетенції Кабінету Міністрів залежно від певних сфер її реалізації. Зокрема, Кабінет Міністрів України: в економічній сфері - «забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики»; в сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування - «забезпечує проведення політики»; в сферах забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю - «здійснює заходи» щодо такого забезпечення; в сферах зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи - «організовує і забезпечує здійснення» відповідної діяльності. Перелічені цілі, завдання і функції уряд здійснює різноманітними шляхами та засобами: від обговорення і прийняття відповідних актів Кабінету Міністрів, а також підготовки необхідних пропозицій для вирішення Верховною Радою України або Президентом України до заслуховування на засіданнях уряду звітів посадових осіб різного рангу про виконання його рішень і оперативного вирішення питань з керівниками центральних і місцевих органів виконавчої влади. При цьому загальнообов'язковою вимогою до проведення Кабінетом Міністрів державної політики у відповідних сферах є неухильне виконання положень і вимог законів щодо багатьох напрямків і аспектів даної політики. Адже згідно із ст. 92 Конституції України виключно законами України, зокрема: а) встановлюються - бюджетна система, система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків (п. 1 ч. 2); б) визначаються - засади використання природних ресурсів,організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;основи соціального захисту; засади регулювання праці і зайнятості, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки;засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; основинаціональної безпеки, організації Збройних Сил України і забезпечення громадського порядку (пункти 5, 6, 9, 17 ч. 1). Функції Кабінету Міністрів, що закріплені в пунктах 4, 5, 6 коментованої статті, мають переважно міжгалузевий характер. По-перше, уряд розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. За Конституцією України само затвердження зазначених програм належить до повноважень Верховної Ради України (п. 6 ч. 1 ст. 85). Зауважимо, що затвердженню підлягають також загальнодержавні програми охорони довкілля, які таким чином також мають розроблятися та здійснюватися Кабінетом Міністрів. Крім того, у зв'язку із затвердженням загальнодержавних програм парламентом є підстави вважати доцільним, щоб Кабінет Міністрів у встановленому законом порядку звітував перед Верховною Радою про хід та наслідки реалізації цих програм. По-друге, враховуючи соціально-ринкову орієнтацію економіки незалежної України, окремим завданням Кабінету Міністрів визначається (п. 5) забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності. Основним засобом виконання цього завдання є суворе дотримання в рішеннях і діях самого уряду та інших органів виконавчої влади правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимоно-польного регулювання, які визначаються виключно законами України (пункти 7, 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України). По-третє, в цьому ж пункті на Кабінет Міністрів покладається функція управління об'єктами державної власності відповідно до закону. Майно, що перебуває у власності держави, є вагомим джерелом економічного розвитку суспільства, і тому уряд несе велику відповідальність за ефективність його використання. Він здійснює управління об'єктами державної власності через міністерства, до відання яких віднесені конкретні об'єкти, а також через корпорації, концерни та інші організаційні форми об'єднань підприємств, які уповноважені державою здійснювати підприємницьку діяльність на основі державної власності. Зокрема, Кабінет Міністрів призначає (або затверджує) на посади та звільняє з посад керівників цих об'єднань та їх заступників. Крім того, слід додати, що в межах, визначених законами України, Кабінет Міністрів вправі від імені Українського народу здійснювати управління певними об'єктами права власності Українського народу, до яких за Конституцією України віднесені земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1 ст. 13 Конституції України). По-четверте, на Кабінет Міністрів покладені обов'язки щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України, забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України та подання Верховній Раді України звіту про його виконання. Проект закону про Державний бюджет України на наступний рік подається Кабінетом Міністрів до Верховної Ради не пізніше 15 вересня кожного року. Разом з проектом подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року (ст. 96 Конституції України). Порядок звітування Кабінету Міністрів перед парламентом про виконання Державного бюджету встановлюється законом. Поданий звіт має бути оприлюднений (ст. 97 Конституції України). Зазначимо, що, виходячи із змісту п. 4 ч. 1 ст. 85 Конституції України, не слід вважати, що обов'язки Кабінету Міністрів обмежуються згаданим звітуванням перед Верховною Радою. Крім цього, він перебуває під постійним парламентським контролем з питань виконання Державного бюджету України. Цей контроль від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (ст. 98 Конституції України). В пункті 9 коментованої статті закріплені функції Кабінету Міністрів України з керівництва центральними і місцевими органами виконавчої влади, що входять до складу системи, яку він очолює (див. коментар до ст. 113 Конституції України). Зокрема, визначено, що Кабінет Міністрів спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади. «Спрямування» передбачає визначення в актах уряду основних напрямків діяльності органів нижчого рівня, а «координація» - об'єднання, погодження зусиль цих органів на вирішенні певних спільних завдань, усунення існуючих розбіжностей і суперечок між ними шляхом як видання актів, так і вжиття безпосередньо організаційних заходів. Звертає на себе увагу, що в наведеному контексті не вказана така необхідна функція, як «контроль» з боку уряду за роботою органів нижчого рівня, який означає постійне спостереження за ходом і наслідками цієї роботи, усунення можливих її відхилень від бажаного стану, а також може супроводжуватись при необхідності вимогами «звітування» цих органів перед урядом. Але це не є підставою вважати, що функція контролю відсутня у змісті компетенції уряду. І не лише тому, що контроль - це функція, об'єктивно властива будь-якій керівній діяльності (або в ширшому розумінні - управління), а насамперед тому, що наявність цієї функції прямо передбачається в конституційних визначеннях відносин між органами виконавчої влади вищого і нижчого рівнів. Відтак, це поширюється і на найвищий серед них орган - уряд. Зокрема, згідно із ст. 118 Конституції України голови місцевих державних адміністрацій «підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня» (ч. 5), а місцеві державні адміністрації «підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня» (ч. 7). Ще одним, хоч і дещо побічним підтвердженням наведеного висновку, можна вважати конституційне визначення завдань Ради національної безпеки і оборони України, до складу якої за посадою входять Прем'єр-міністр України та декілька міністрів. А саме те, що вона «координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони» (ст. 107 Конституції України). Отже, в цій контрольній діяльності беруть безпосередню участь за посадою згадані члени уряду. Останній пункт коментованої статті свідчить, що наведений перелік цілей, завдань і функцій Кабінету Міністрів є відкритим, тобто невичерпаним. Адже уряд виконує й інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України. Наприклад, однією з таких функцій можна вважати здійснення Кабінетом Міністрів законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України). Серед законодавчих актів, в яких додатково визначатимуться функції Кабінету Міністрів, центральне місце має посідати Закон України про Кабінет Міністрів України, в якому детальніше, ніж у Конституції, висвітлюватимуться не лише завдання, функції і повноваження, а й організація та порядок діяльності Кабінету Міністрів України (див. коментар до ст. 120 Конституції України). Стосовно актів Президента України необхідно підкреслити, що Конституція України недвозначно обмежує їх вплив на розширення змісту компетенції Кабінету Міністрів саме його функціями, тобто певними спеціалізованими напрямками діяльності, що характеризуються особливими цілями, завданнями, методами і формами здійснення. Прерогативу наділення Кабінету Міністрів іншими, крім перелічених вище, повноваженнями, тобто юридично оформленими правами і обов'язками, Конституція України зберігає лише за собою і законами. Це вочевидь витікає з ч. 2 ст. 120, за якою «повноваження ...Кабінету Міністрів України ...визначаються Конституцією і законами України». І до того ж прямо підтверджується більш загальним приписом: «Органи державної влади... зобов'язані діяти лише... в межах повноважень... що передбачені Конституцією та законами України» (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Разом з тим варто зауважити, що з точки зору юридичної техніки оформлення компетенції будь-якого органу виконавчої влади, реальна грань між фіксацією його функцій, з одного боку, та його повноважень - з другого, дуже відносна, хоч на теоретичному рівні і є загальновизнаною. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 116. Кабінет Міністрів України:" |
||
|
||