Головна
Головна → Конституційне, муніципальне право → Конституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України.
Коментована стаття стосується вимог щодо несумісності посад членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних та місцевих органів виконавчої влади з іншою роботою та правового регулювання діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади.
У частині 1 статті йдеться про несумісність посад членів Кабінету Міністрів України, а також керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади з іншими посадами та видами діяльності. Така несумісність необхідна для забезпечення найбільшої незалежності перелічених посадових осіб від будь-яких впливів, які можуть призвести до виникнення в них так званого «конфлікту інтересів».
Під членами Кабінету Міністрів України розуміють всіх осіб, що входять до складу уряду: Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри, а під керівниками зазначених органів виконавчої влади - осіб, що очолюють центральні органи виконавчої влади і не входять до складу уряду (голови державних комітетів, служб України і т. ін.), а також місцеві органи - голів місцевих державних адміністрацій. На перших та інших заступників згаданих керівників положення коментованої частини не поширюються.
Конституція встановлює два обмеження щодо заміщення перелічених посад.
Перше обмеження - це заборона членам уряду, керівникам центральних та місцевих органів виконавчої влади суміщати свою службову (тобто пов'язану з реалізацією повноважень за обійманою посадою) діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час. Зміст виразу «інша робота» настільки широкий, що дозволяє охопити найрізноманітніші прояви суспільно корисної трудової активності громадянина - як оплачуваної, так і безоплатної: депутатська діяльність, участь у будь-якій якості в роботі державних органів, органів місцевого самоврядування, органів об'єднань громадян, на підприємствах і в установах будь-якої форми власності тощо. Єдиний виняток зроблений для викладацької, наукової та творчої (маються на увазі сфери літератури та мистецтва) роботи (в тому числі, зрозуміло, і оплачуваної), хоч і лише у позаробочий (за місцем основної службової діяльності) час.
Друге обмеження - заборона входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Цілком очевидно, що ця заборона має на меті, перш за все, запобігання корумпованості посадових осіб. Тому виключається будь-яка форма особистої, через представника або підставну особу причетність посадової особи не лише до функціонування, а й навіть до суто формальної участі в будь-якій якості (почесний голова або член, радник, консультант, спостерігач і т. ін.) у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства.
Конкретна форма «керівного органу» (або інакше - органу управління) обов'язково визначається в установчих документах підприємства: це можуть бути загальні збори, рада, виконком, правління і т. д. Наглядова рада створюється в окремих видах підприємств, найчастіше - в акціонерних товариствах.
Слід звернути увагу на те, що переважна більшість підприємств недержавної форми власності створюється у формі господарських товариств, в яких вищим органом управління є збори засновників (учасників). З огляду на це розглядувані посадові
особи не вправі бути навіть засновниками господарських товариств, оскільки вони в цьому випадку, так би мовити, автоматично входять до складу одного із «керівних органів» підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Разом з тим суттєву особливість мають акціонерні товариства, які створюються в процесі приватизації державного майна. Тобто необхідно визнати правомірною участь посадовця в такому акціонерному товаристві за рахунок приватизаційного майнового сертифікату, хоч внаслідок цього він стає акціонером й формально входить до складу загальних зборів акціонерів, які є вищим керівним органом акціонерного товариства.
Звертає на себе увагу те, що вираз «підприємство, що має на меті одержання прибутку», значною мірою тавтологічний. Адже за чинним законодавством мета одержання прибутку є іманентною (обов'язковою) ознакою нормативного визначення поняття «підприємство» (ст. 1 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні»). Водночас поряд з власне підприємствами реально існують суб'єкти господарювання, які також спрямовані на одержання прибутку, але при цьому мають специфічні організаційно-правові форми (наприклад, об'єднання підприємств або деякі госпрозрахункові організації), які не тотожні за формальними ознаками «підприємствам». Враховуючи це, слід вважати, що конституційна заборона входження посадових осіб до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства поширюється як на власне підприємство, так і на інші підприємницькі структури, що мають на меті одержання прибутку.
Особливу гостроту має питання щодо сумісництва посади члена Кабінету Міністрів з мандатом народного депутата України. Як відомо зі світового досвіду, це питання розв'язується по-різному - залежно, головним чином, від особливостей існуючої в конкретній країні форми державного правління. Як правило, в державах президентського типу член уряду не може бути депутатом парламенту, а в державах з парламентською формою правління поєднання депутатського мандату з членством в уряді або дозволяється, або навіть є обов'язковим.
Передбачена коментованою частиною ст. 120 несумісність посади члена Кабінету Міністрів з іншою роботою стосовно діяльності народного депутата України підтверджується прямим приписом п. 1 ч. 1 ст. З Закону України від 22 березня 2001 р. «Про статус народного депутата України», згідно з яким народний депутат України не може бути членом Кабінету Міністрів, керівником центрального органу виконавчої влади.
Наведений припис оспорювався в Конституційному Суді України щодо його конституційності (відповідності Конституції України). Рішенням Конституційного Суду України від 4 липня 2002 р. цей припис було визнано конституційним. При цьому Конституційний Суд пояснив, що діяльність народного депутата у Верховній Раді України розглядається як професійна робота на постійній основі. Тобто діяльність народних депутатів, як і будь-яка «інша робота», крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, є несумісною зі службовою діяльністю членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади.
Частина 2 коментованої статті за своїм змістом і значенням цілком заслуговує на роль окремої статті. В ній дається визначення об'єктів правового регулювання в системі органів виконавчої влади, а також конкретних законодавчих джерел цього регулювання.
Зокрема, визначено, що об'єктами регулювання Конституцією і законами України є організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Це положення вдало доповнює і уточнює дещо прямолінійний конституційний припис про те, що «виключно законами України визначаються... організація і діяльність органів виконавчої влади...» (п. 12 ч. 1 ст. 92 Конституції Україну). Адже слід враховувати, що такі об'єкти правової регламентації, як, наприклад, функції (які є, безумовно складовою частиною «діяльності») уряду, визначаються не лише Конституцією і законами України, а й актами Президента України (п. 10 ст. 116 Конституції України). Що ж до визначення персонального складу Кабінету Міністрів або створення організації чи ліквідації (що стосується безпосередньо «організації») міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, то це - цілком прерогатива Президента України (ч. З ст. 114, п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України).
З огляду на наведене, використаний у коментованій статті термін «порядок діяльності» слід визнати набагато вдалішим, ніж просто «діяльність». Цілком зрозуміло, що власне діяльність, на-
приклад Кабінету Міністрів, в реальній дійсності не може визначатись одними лише законами. Хоча б через те, що згідно з конституційною ст. 113 Кабінет Міністрів у своїй діяльності має керуватися як Конституцією і законами України, так і актами Президента України (див. коментар до зазначеної статті).
Говорячи про закони, в яких визначаються організація, повноваження і порядок діяльності органів виконавчої вади, слід зробити акцент на таких першорядних статусних (компетенцій-них) законодавчих актах, як закони «Про Кабінет Міністрів України» та «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади» (які ще не прийняті), а також чинний Закон України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації». Поки що організація, повноваження і порядок діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовані Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджений Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також Указами Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про систему центральних органів виконавчої влади» і «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади».
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 120. Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку."
  1. Стаття 35. Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи
    Міжнародна діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України. Проведення переговорів та консультативної роботи, пов'язаної з підготовкою міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод з питань митної справи, може здійснюватися спеціально уповноваженим центральним
  2. Стаття 410. Проходження служби і спеціальні звання посадових осіб митної служби України
    Порядок і умови прийняття на службу до митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, порядок та умови проходження служби, просування посадових осіб по службі, оплати та стимулювання праці в митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях визначаються законодавством України. У митній службі України діє Дисциплінарний статут, який затверджується законом.
  3. Стаття 112. Взаємодія в оформленні міжнародних перевезень товарів
    Митний контроль за міжнародними перевезеннями товарів здійснюється митними органами у взаємодії з іншими відповідними контрольними службами за спільними технологічними схемами з визначенням часу та послідовності виконання кожною службою своїх безпосередніх обов'язків. Розклад руху транспортних засобів через митний кордон України затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі
  4. Стаття 50. Розміщення споруд та об'єктів у зоні митного контролю
    У зонах митного контролю, створених у межах пунктів пропуску на митному кордоні України, споруди та об'єкти інфраструктури, що належать іншим органам, уповноваженим здійснювати види контролю, зазначені у статті 27 цього Кодексу, розміщуються з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
  5. Стаття 13. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи
    Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій щодо виконання
  6. Стаття 49. Порядок створення зон митного контролю
    Порядок створення зон митного контролю, режим їх функціонування відповідно до цього Кодексу визначаються Кабінетом Міністрів України. Зони митного контролю в межах пунктів пропуску через державний кордон України створюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у
  7. Стаття 15. Митниця
    Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України. Митниця є юридичною особою і здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України та положення, яке затверджується наказом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
  8. Стаття 20. Організація митної варти
    Митна варта діє на основі цього Кодексу та положення, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Керівництво підрозділами митної варти здійснює керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, а в регіональних митницях і митницях - відповідно керівники цих митних органів. Особовий
  9. Стаття 387. Повноваження посадових осіб митних органів щодо розгляду справ про порушення митних правил
    Від імені регіональних митниць та митниць справи про порушення митних правил розглядаються керівниками цих митних органів або їх заступниками, а від імені спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи - посадовими особами підрозділу по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, уповноваженими на це керівником спеціально уповноваженого
  10. Стаття 14. Регіональна митниця
    Регіональна митниця є митним органом, який на території закріпленого за ним регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво і координацію діяльності підпорядкованих йому митниць та спеціалізованих митних установ і організацій. Регіональна митниця є юридичною особою і здійснює
  11. Стаття 97. Обмеження щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України
    У випадках, передбачених законом, на окремі товари можуть запроваджуватися обмеження у разі їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі дозволів уповноважених органів державної влади, що виконують відповідні контрольні функції. Переліки товарів, переміщення яких через митний кордон України здійснюється на підставі
  12. Стаття 419. Науково-педагогічні працівники, керівники та спеціалісти митних закладів освіти
    Науково-педагогічні працівники, керівники та спеціалісти митних закладів освіти приймаються на роботу на умовах та в порядку, що встановлюються цим Кодексом та іншими законами України. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників має здійснюватися на основі конкурсного відбору. На науково-педагогічних працівників, керівників та спеціалістів митних закладів освіти поширюються обов'язки,
  13. Стаття 81. Процедура декларування
    Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення
  14. Стаття 426. Зберігання, носіння та застосування вогнепальної зброї посадовими особами митної служби України
    Під час виконання службових обов'язків окремим категоріям посадових осіб митної служби України, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України, надається право зберігати, носити вогнепальну зброю. Порядок застосування вогнепальної зброї посадовими особами митної служби України регулюється положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік видів вогнепальної зброї
© 2014-2022  yport.inf.ua