| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. |
||
|
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. У коментованій статті визначено засадові положення організації системи судів загальної юрисдикції в Україні: єдність, внут-рішньосистемна і територіальна розгалужешсть, певна автономність спеціалізованих підсистем, очолюваних вищими судами; моноцентризм судової системи, який реалізований через надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу. Закріплені у ст. 6 Конституції поняття «судова влада» і «правосуддя», яким іменується розділ VIII, не є тотожними. Правосуддя - це змістовна сторона судової влади. Вона показує, в який спосіб реалізується судова влада. Крім змістовної, є ще й організаційна сторона судової влади. Вона показує, через які структурні утворення реалізується судова влада. Саме тому ст. 124 Конституції, з якої починається розділ VIII «Правосуддя», вже в першому реченні містить принципову норму: «Правосудця в Україні здійснюється виключно судами». Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі якості, як ієрар-хічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади - однієї з гілок державної влади, віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, досвіду і певним традиціям. Одночасно Українська держава як член міжнародної спільноти зазнає значного впливу загальновизнаних принципів організації судової влади, які також ураховуються у побудові судової системи. Значну роль у вирішені нових підходів до побудови судової системи відіграли вступ України до Ради Європи, ратифікація Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. та Протоколу № 7 до неї, що містять такі принципові положення: - кожна людина при визначенні її громадянських прав таобов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінальногообвинувачення має право на справедливий і відкритий розглядупродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом,створеним відповідно до закону; - кожна людина, визнана судом винною у вчиненні кримінального злочину, має право на перегляд вищою судовою інстанцією винесеного їй вироку і призначення міри покарання. Здійснення цього права, включаючи обставини, за яких воно можебути реалізованим, регулюється законом. Але визнання зазначених у Конвенції положень є недостатнім для застосування їх у державах-учасницях без відповідних рішень Європейського суду з прав людини (далі - Суд), наділеного правом тлумачення положень Конвенції і протоколів до неї. За десятки років Суд розглянув справи і дав тлумачення майже кожному з положень названих статей, які в сукупності сформували доктрину «права на суд», що базується на наступних складниках: - по-перше, необхідна наявність «суду», який створено напідставі закону і відповідає критеріям незалежності й неупередженості; - по-друге, суду слід мати широкі повноваження і бути компетентним у прийнятті рішень з усіх питань права і факту незалежно від того, яка справа розглядається, - цивільна, адміністративна, кримінальна чи господарська; - по-третє, кожна заінтересована особа повинна мати вільнийдоступ до суду, тобто можливість розгляду своєї справи в суді, і їй неповинні перешкоджати надмірні правові чи якісь інші перепони. Отже, положення Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (статті 7, 8, 10, 11), Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 9), Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. та сформовані Судом принципи є всеохоплюючими для організації судової влади та здійснення правосуддя, але серед них є і такі, що безпосередньо впливають на побудову судової системи. Вони пов'язані з необхідністю: - забезпечення кожному, хто намагається в судовому порядку захистити свої права та інтереси, реалізацію цього права шляхом утворення розвинутої системи судів, наближених до населення і наділених повноваженнями щодо розгляду справ у повномуобсязі, тобто за суттю (суди першої інстанції); - забезпечення реалізації права особи на перегляд її справи вищим судом шляхом утворення мережі судів, наділених повноваженнями перегляду справи в апеляційному або касаційному порядку; - відповідного процесуального порядку розгляду і вирішення спору, що визначаються особливістю його предмета. Усі зазначені чинники знайшли своє нормативне відображення в Конституції України. Конституція текстуально не закріплює перелік усіх судів, що діють на території України, прямо вказуючи на те, що це є предметом змісту відповідних законів. Але вона визначає принципові положення побудови судової системи, які мають бути враховані при визначенні гілок і рівнів судової системи та повноважень її складових елементів (судів). Це такі положення: - забезпечення доступності правосуддя у його організаційному аспекті завдяки побудові судової системи (на місцевому рівні)відповідно до адміністративно-територіального устрою Українита утворенню підсистеми спеціалізованих судів; - визнання певної автономності функціонування спеціалізованих судів, підсистеми яких очолюють відповідні вищі суди; - закріплення єдності та моноцентризму системи судів загальної юрисдикції (на відміну від біцентризму, що існував раніше), надання Верховному Суду України статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції; - запровадження апеляційної форми як основного первісного порядку перегляду судових справ; - заборона створення судів, порядок формування і компетенція яких не збігаються з порядком утворення і компетенцією судівзагальної юрисдикції. Принцип територіальності означає розбудову системи судів загальної юрисдикції відповідно до системи адміністративно-територіального устрою, закріпленої в ст. 133 Конституції України. Цей принцип обумовлений потребою здійснення правосуддя на всій території України і доступності його для всього населення. Визначальна вимога принципу територіальності полягає в тому, що мережа судових органів має рівномірно поширюватись на всі адміністративно-територіальні одиниці України. З цього логічно випливає, що судові округи судів відповідних рівнів повинні мати однакове співвідношення з адміністративно-територіальними одиницями, на які поширюється юрисдикція судів. Принцип територіальності побудови судової системи забезпечує територіальне розмежування компетенції однорідних судів, тобто визначає межі судового округу. Найбільшого значення дія принципу територіальності набуває при визначенні мережі судів першого (вихідного) рівня, оскільки вона має бути розгалуженою, щоб забезпечити кожній особі реальну можливість дістатися судової установи для вирішення своєї справи за суттю. Виходячи з цього, Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» визначив, що місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, а місцевими адмі-ністративними судами - окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України (частини 1, 2 ст. 21). Отже, в основу побудови судової системи на першому її щаблі покладено адміністративно-територіальний устрій України відповідного рівня, тобто судові округи збігаються з адміністративними одиницями. Перевагою такої схеми побудови судової системи є те, що вся інфраструктура держави - зв'язок, транспорт, шляхосполучення - також побудована з урахуванням її адміністративно-територіального устрою, що надає змогу кожній особі без значних витрат (часу і коштів) звернутися за захистом своїх прав до свого суду. А відтак, така схема побудови виступає одним із чинників забезпечення доступності правосуддя у його судоуст-рійному аспекті. Слід також зазначити особливість дії принципу територіальності в організації військових судів. Територіальна побудова військових судів першого та другого рівнів обумовлена територіальною організацією військового управління (військові гарнізони та військові регіони), а також специфікою певних військових утворень (Військово-Морські Сили України). Отже, в основу організації військових судів покладено не адміністративно-територіальний, а, умовно кажучи, військово-територіальний устрій держави. Принцип територіальності повинен органічно поєднуватись з принципом спеціалізації. Принцип спеціалізації у побудові судової системи є одним з факторів забезпечення права на правосуддя, оскільки ця вимога пов'язана з необхідністю розгляду справи компетентним судом. Компетентний суд - це не тільки суд, уповноважений здійснити правосуддя у повному обсязі з винесенням рішення по суті, а й суд, у кваліфікованості судців якого впевнена особа, котра до нього звертається. Конституція України закріпила принцип спеціалізації судів. Змістовне наповнення цього принципу мають здійснити відповідні закони і перш за все Закон «Про судоустрій України». Він закріпив таку побудову судової системи, де мають місце елементи і «зовнішньої», і «внутрішньої» спеціалізації. Критерієм спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура. Але не тільки. У побудові судової системи України враховано й попередній більш ніж десятирічний досвід існування відокремленої гілки арбітражних (нині господарських) судів, хоча між природою матеріально-правових відно- син і притаманною їй процесуальною процедурою, характерними для цивільного судочинства, значно більше спільного з матеріально-правовими відносинами і процесуальною процедурою господарського судочинства, ніж кримінального. Між тим тільки господарські, а також адміністративні суди, що лише утворюються, побудовані за ознакою «зовнішньої» спеціалізації, тобто утворюють окрему гілку в системі судів загальної юрисдикції. Для загальних судів діє «внутрішня» спеціалізація в межах однієї судової установи, яка реалізується або розподілом між суддями місцевого суду обов'язків по розгляду цивільних чи кримінальних справ, де це можливо завдяки кількісному складу суддів, або створенням судових палат в апеляційних і Касаційному судах. Крім того, у судах різних судових юрисдикцій (у тому числі спеціалізованих) може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції. Використання переваг «зовнішньої» спеціалізації у розбудові судів загальної юрисдикції передбачає утворення згідно з Конституцією України судових гілок зі спеціалізованою компетенцією з окремих галузей законодавства. Крім господарських і адміністративних можливо створення й інших окремих судових гілок відповідно до критерію спеціалізованої юрисдикції. Отже, принцип спеціалізації має ємкий, багатоаспектний характер і містить певні вимоги щодо розбудови і функціонування судів загальної юрисдикції. Визначальною з цих вимог при застосуванні «зовнішньої» спеціалізації є необхідність чіткого розмежування компетенції кожної гілки судів загальної юрисдикції. Принципи територіальності і спеціалізації поєднані ідеєю єдності і цілісності судової влади. Згідно з Конституцією України жодний з загальних чи спеціалізованих судів не наділяється особливим статусом, вони відрізняються між собою лише предметом компетенції, колом та обсягом повноважень. Відповідно до Конституції в Україні утворюється цілісна система судів загальної юрисдикції, яка поєднує функціонування загальних і спеціалізованих судових гілок з існуванням єдиного найвищого судового органу. Таким органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Конституція України не розкриває змісту поняття «найвищий». Це зробив Закон «Про судоустрій України», визначивши у ст. 47 компетенцію Верховного Суду України, який здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Для реалізації цих функцій Верховний Суд України: розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами; дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди: Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі суди, які будуть утворені у порядку, передбаченому Законом «Про судоустрій України». Конституція не визначила зміст поняття «вищий» суд, а Закон України «Про судоустрій України» вважає вищі суди вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідною судовою юрисдикцією. Система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в коментованій статті. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається із загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди. Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. їх відносять до судів першого рівня. Другій рівень у системі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких належать апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві зазначених судів не означає, що вони наділені повноваженнями по розгляду справ лише у апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по перший інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня обумовлена значною мірою (поряд з декількома іншими процесуальними і судоуст-рійними чинниками) необхідністю утворення на третьому рівні двох судів з різними інстанційними повноваженнями: Апеляційного суду України та Касаційного суду України. Перший з них має розглядати в апеляційному порядку справи, що були розглянуті апеляційними судами (тобто судами другого рівня) по першій інстанції, другий - перевіряти у касаційному порядку рішення, вироки, ухвали та постанови місцевого загального суду, а також ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих рішень, вироків, ухвал та постанов. Апеляційний та Касаційний суди України можуть також розглядати й інші справи у випадках, визначених процесуальним законом. На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженнями переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені Апеляційним судом України в апеляційному порядку, та в порядку повторної касації - рішення, розглянуті Касаційним судом України у касаційному порядку (згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону «Про судоустрій України» Верховний Суд України до утворення Касаційного суду України здійснює касаційний розгляд справ, віднесених до повноважень Касаційного суду України в порядку, визначеному процесуальним законом). Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди. Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України. Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до Указу Президента України. Вони розглядають справи або тільки в апеляційному порядку (господарські суди), або і в апеляційному порядку, і по першій інстанції (адміністративні суди). Третій рівень підсистем апеляційних судів становлять Вищий господарській суд України та Вищий адміністративний суд України. В разі створення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Вищі суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у визначених процесуальним законом випадках. Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати у порядку повторної касації справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку. У частині 5 коментованої статті міститься імперативна норма щодо заборони створення надзвичайних та особливих судів. При цьому зміст цих понять ні у Конституції України, ні у Законі «Про судоустрій України» не розкрито. Застосування ретроспективного інструментарію приводить до висновку про те, що й в законодавстві, й в науці під особливими судами розуміють відокремлені судові установи зі своєю системою інстанцій для розгляду виділених із загального масиву певних категорій справ (як правило, тільки кримінальних). Надзвичайними судами вважаються суди, які утворюються одноразово, для розгляду конкретної (як правило, кримінальної) справи на підставі спеціального акта відповідного органу державної влади. Таке значення зазначених понять означає, що навіть закріплення в законі можливості існування таких судів і визначення певного порядку їх утворення не позбавляє їх статусу особливих чи надзвичайних, оскільки вони за своєю природою суперечать закладеним у Конституції вимогам. У зв'язку з цим слід підкреслити, що утворені у системі загальних судів військові суди не можуть бути віднесені до особливих судів (хоча й мають деякі їх риси), оскільки вони лише на першому і другому рівнях відокремлені від загальних місцевих та апеляційних судів, але справи, що ними розглядаються, можуть бути переглянуті Апеляційним судом України, Касаційним судом України та Верховними Судом України. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 125. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації." |
||
|
||