| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. |
||
|
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Коментоване положення спрямоване на формування однієї з необхідних передумов здійснення прав, свобод і обов'язків людини, в тому числі й тих із них, котрі закріплені в законодавстві. Воно може розглядатись як окремий, «спеціалізований» різновид права людини на інформацію, а саме: на інформацію щодо прав і обов'язків людини. Тому все, про що йшлося у коментарі до ч. 2 ст. 34 Конституції, стосується, вочевидь, і коментованого зараз права. Як відомо, Організація Об'єднаних Націй, інші міжнародні структури всіляко стимулюють і зобов'язують держави вживати заходів щодо ознайомлення своїх громадян, особливо молоді, з міжнародними механізмами захисту прав і свобод людини. І та обставина, що у коментованому приписі право знати свої права та обов'язки закріплюється за кожним, свідчить про те, що тут йдеться не тільки про права і обов'язки громадянина України, а й про загальносоціальні права та обов'язки кожної людини. Суб'єктом, на якому лежить забезпечення гарантування цього права, є держава. Зауважимо, що на виконання згаданих рекомендацій ООН в Україні поступово запроваджується вивчення курсу прав людини у середніх школах. Задля цієї мети Українська правнича фундація видала в 1996 р. методичний посібник для вчителів, які викладають цей предмет, та у 1997 р. - підручник для учнів 10- 11 класів. Безперечно, важливу роль у цій справі здатні відігравати і громадські, зокрема правозахисні, організації. Ще більшою мірою держава зобов'язана забезпечити можливість дізнатись про права і обов'язки, які встановлено у національному законодавстві, своїм громадянам. Цьому питанню присвячена наступна частина коментованої статті. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Коментований припис вміщує вказівку на один із тих мінімально необхідних заходів, яких зобов'язується вжити держава для забезпечення громадянину права знати свої юридичні права та обов'язки. Викладене конституційне положення можна вважати одним із засобів реалізації засад взаємовід-повідальності особи і держави, закріплених у ч. 2 ст. З Конституції: принаймні те, що держава бере на себе зобов'язання доводити до відома населення інформацію про права громадянина (і людини), свідчить, що вона справді прагне і готова забезпечувати ці права, а не тільки проголошувати їх. З наведеного припису випливає, як видається, необхідність прийняття спеціального закону про порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів. Сьогодні такого документа ще немає, і це питання регламентується різними, розпорошеними нормативно-правовими актами, а у деяких випадках взагалі не врегульовано. Коментоване положення - принципово нове для конституційного права - є важливим не тільки з точки зору створення необхідних передумов для повного і безперешкодного здійснення прав громадянина, але й також для виконання ним юридичних обов'язків. Остання обставина набуває особливого значення у світлі нового в українському конституційному законодавстві правила про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції). Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Цей припис має стати однією з дієвих юридичних гарантій охорони й захисту прав людини та громадянина, закріплених у частинах 1 і 2 коментованої статті. Проте втілення цієї гарантії в практику за умов, коли згаданий закон ще не прийнято, а норми Конституції, як відомо, є нормами прямої дії, не може не викликати ряду проблем. Зазначимо і прокоментуємо тут лише дві з них. Як відомо, щодо законів України та деяких інших нормативно-правових актів існує певний, до того ж неоднаковий, порядок їх офіційного опублікування (оприлюднення). То чи можна вва- жати його саме порядком доведення до відома населення саме тих актів, котрі «визначають права і обов'язки громадян»? Зокрема, чи можна вважати доведенням до відома населення указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України їх опублікування в газеті «Урядовий кур'єр»? Чи можна вважати таким доведенням публікацію, скажімо, нормативних актів Міністерства освіти і науки України у його «Збірнику інструктивних матеріалів», а нормативних актів Державної податкової адміністрації України - у журналі «Вісник податкової служби України»? У певному розумінні, можливо, й так. Але, мабуть, все ж не в тому сенсі, який закладено у коментований конституційний припис. Адже, якби вже існуючих способів доведення до відома населення «праволюдинних» законів та інших нормативно-правових актів було достатньо, то й не було б потреби згадувати у Конституції про спеціальний «порядок, встановлений законом». Чи може коментований припис стати нормою прямої дії, доки не буде прийнято спеціальний закон, ним передбачений? Чи можуть громадяни ще до прийняття такого закону захистити своє конституційне право на знання власних прав та обов'язків? Видається, що певною мірою можуть. Але тільки в тому випадку, коли станеться порушення існуючого сьогодні порядку опублікування законів, інших нормативно-правових актів. Отже, коментований припис вже зараз може застосовуватись як норма прямої дії (зокрема, як підстава для оскарження певних нормативно-правових актів, якщо є підстави піддавати сумніву їх чинність) тією мірою, якою сьогодні врегульовано порядок опублікування (оприлюднення) законів, а також інших нормативно-правових актів. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки." |
||
|
||