Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом 'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Наведений припис - яскрава новела в
Конституція України
Розділ //. Стаття українському конституційному законодавстві. Вперше в історії України питання «напрямку» дії законів в часі знайшло відображення на конституційному рівні (а не тільки у галузевому законодавстві). Але не лише у цьому - зрештою, формальному - моменті полягає новизна коментованого припису. Вона зумовлюється ще й тим, що він стосується, по-перше, усіх законів (а не виключно законів про кримінальну та адміністративну відповідальність), по-друге, не тільки законів, а й усіх інших нормативно-правових актів. Тим самим принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів набуває дійсно всеза-гального характеру: із статусу доктринального він піднесений до офіційного, державно визнаного статусу і, нарешті, реально перетворюється на загальний принцип права.
Зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. При такій дії відбувається перегляд, корекція попередніх рішень щодо таких фактів вже відповідно до нового закону чи іншого нового нормативно-правового акта. Виходячи із наведеного розуміння зворотної дії закону в часі, з коментованого припису можна зробити такі висновки прикладного характеру. По-перше, зворотної дії не можуть мати не тільки закони, інші нормативно-правові акти, які встановлюють юридичну відповідальність (тобто санкції юридичних норм), а й усі інші закони, нормативно-правові акти (точніше кажучи, диспозиції та гіпотези норм, що в них містяться). По-друге, з положення про те, що ті санкції юридичних норм, котрі пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, зворотну дію мають, випливає необхідність офіційно закріпити у кожній галузі, у кожному інституті права ієрархію заходів юридичної відповідальності за ступенем, мірою їх тяжкості чи м'якості. Адже ця ієрархія не завжди є самоочевидною (наприклад, деякі санкції в комерційному, фінансовому, сімейному праві, у процесуальних галузях права можуть оцінюватись неоднозначно з огляду на їх порівняльну тяжкість або м'якість). По-третє, встановлене в коментованому приписі правило стосується дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, адресатами яких є не тільки фізичні особи (громадяни, іноземці), а й будь-які інші суб'єкти права (зокрема, колективні юридичні особи). Про підставність цього висновку свідчить вживання в цій статті таких понять, як
«особа» і «ніхто». (А втім, зауважимо, що Конституційний Суд України, розглядаючи питання про тлумачення цього припису стосовно певних відносин, вдавався до інакшої його інтерпретації.) Це мало місце, наприклад, у його рішеннях, ухвалених у справі про зворотну дію кримінального закону в часі (від 19 квітня 2000 p.), у справі про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями (від 29 січня 2002 p.).
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час 'їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Поняття діяння, що вжите в цьому приписі, охоплює, як це прийнято в юриспруденції, і активні, і пасивні дії. Хоча цей припис, на перший погляд, торкається лише санкцій юридичних норм (оскільки у ньому йдеться про відповідальність правопорушника), насправді він стосується насамперед їхніх диспозицій. Адже з нього випливає, що не можуть мати зворотної дії юридичні норми, які встановлюють нові права й обов'язки чи заборони, оскільки порушення таких прав, невиконання таких обов'язків, недотримання таких заборон завжди буде новим видом, новим «складом» правопорушень. Отже, і це правило містить новелу стосовно правового регулювання відносин, пов'язаних із «напрямком» дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом 'якшують або скасовують відповідальність особи."
  1. § 3. Дія цивільного законодавства
    статті 1 цього Указу. 1 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 35. - Ст. 338. Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування. Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші
  2. Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
    стаття у частині 1 зазначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», тобто здійснюється у цивільній процесуальній формі, визначеній ЦПК України (у тексті коментаря вживаються загальноприйняті скорочені позначення основних нормативних актів - ЦПК, ЦК, КК, ГПК та ін.). Разом з цим дана стаття застосовує
  3. Стаття 9. Особливості набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи
    законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності. Офіційним опублікуванням
  4. Стаття 31. Інформація щодо нормативно-правових актів з питань митної справи
    законодавства України з питань митної справи розміщуються для загального ознайомлення в місцях розташування митних
  5. Стаття 117. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
    стаття присвячена нормативно-правовим актам Кабінету Міністрів України. Частина перша цієї статті наділяє Кабінет Міністрів правом видавати власні правові акти в формі постанов і розпоряджень і встановлює їх обов'язковість до виконання. Зрозуміло, що мається на увазі (за аналогією з ч. З ст. 106 Конституції України стосовно актів Президента України) обов'язковість на всій території України,
  6. Стаття 392. Судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку
    статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. 2. Ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків,
  7. Стаття 488. Участь законного представника неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого
    законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. 2. Законні представники викликаються в судове засідання. Їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі
  8. Стаття 412. Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону
    статтею 381 цього Кодексу, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній
  9. Розділ XXI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
    статті 71, яка набирає чинності з 1 січня 2005 року. (пункт 1 розділу XXI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 24.12.2002 р. N 348-IV, у редакції Закону України від 27.11.2003 р. N 1344-IV) 2. До приведення нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом чинні нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Кодексу. 3. Кабінету
  10. Стаття 135. Автономна Республіка Крим має Конституцію Автономної Республіки Крим, яку приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та затверджує Верховна Рада України не менш як половиною від конституційного складу Верховної Ради України.
    статті йдеться лише про нормативно-правові акти Верховної Ради АРК. Як відомо, до 1996 р. вона мала право приймати закони, це створювало як паралельну систему законодавства, так і постійні колізії, оскільки Верховна Рада Криму неодноразово наголошувала, що її акти мають верховенство на території півострова. З цієї точки зору вкрай важливими є положення цієї статті, за якими нормативно-правові
  11. § 3. Підзаконні акти як джерела аграрного права
    законні нормативно-правові акти уряду і відомств України мають суттєве значення в регулюванні суспільних відносин аграрного сектора в Україні. Нормативно-правові акти уряду, міністерств і відомств України приймаються як із загальних, так і з окремих питань агропромислового виробництва, економічного і соціального розвитку, соціального забезпечення і соціального страхування, охорони здоров'я
  12. Стаття 9. Законність
    статті 7 цього
  13. Стаття 400. Наслідки подання апеляційної скарги
    законної сили та їх виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 2. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим
  14. § 4. Внутрішньогосподарські локальні акти як джерела аграрного права
    законодавством обумовлюють можливість самостійно вирішувати питання господарської, фінансової, комерційної та іншої діяльності. У вирішенні цих питань, поряд із організаційно-управлінськими заходами, важливу роль відіграє їх правова регламентація, яка здійснюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-правових актів. З урахуванням порядку набуття юридичної сили ці акти поділяються на: