| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття Неможливість перейняття кримінального провадження |
||
|
1) не дотримані вимоги частини другої статті 595 цього Кодексу або міжнародного договору, згода на обов 'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) щодо цієї ж особи у зв 'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок; 3) щодо цієї ж особи у зв 'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується; 4) щодо цієї ж особи у зв 'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією; 5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв 'язку із закінченням строку давності. 1. Неможливість перейняття кримінального провадження - це наявність обставин, за яких процедура перейняття провадження від іноземних держав виключається. Виходячи із положень ст. 10 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р., запитувана держава не вживає дій щодо клопотання про перейняття кримінального провадження, якщо: - особа не підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави; - злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, не становить злочин у разі вчинення на території запитуваної держави і коли за таких обставин злочинцю не може бути призначена міра покарання також за власним законодавством; - на час подання клопотання вже спливли строки притягнення до кримінальної відповідальності згідно із законодавством запитуючої Держави. За винятком передбачених ст. 10 Конвенції обставин, запитувана держава не може відмовити у прийнятті клопотання повністю або частково, інакше як в одному або кількох таких випадках: (a) якщо вона вважає, що підстави, на яких ґрунтується клопотання, заявлене відповідно до вимог ст. 8 Конвенції, не підтверджуються; (b) якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі; (c) якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину; (гї) якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий; (е) якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами; (?) якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання спливли строки давності відповідно до її законодавства; в такому випадку переривання строків давності не застосовується; (д) якщо її повноваження ґрунтуються виключно на ст. 2 і якщо на момент отримання клопотання закінчаться строки давності згідно з її законодавством, при цьому береться до уваги передбачене в ст. 23 продовження цих строків на 6 місяців; (Ь) якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави; (і) якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов'язанням запитуваної держави; (І) якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави; (к) якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену цією Конвенцією. Диспозиція коментованої статті складається із п'яти пунктів, за наявності визначених у них обставин кримінальне провадження не підлягає перейняттю: 1) не дотримані вимоги ч. 2 ст. 595 цього Кодексу або міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, наприклад: - особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території; - особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із КПК або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено; - запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення; - діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність. Докладніше див. коментар до ст. 595 КПК; 2) кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Вирок - судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті (ч. 1 ст. 639 КПК). Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: - вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; - кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; - у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. визначає, що ніхто не може бути повторно засуджений або покараний за злочин, за який він уже був засуджений або виправданий відповідно до закону та кримінально-процесуального права будь-якої країни. Детальніше див. коментар до ст. 373 КПК; 3) кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується. Відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок і призначає покарання; 4) кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією. Закриття кримінального провадження регулюється ст. 284 КПК (див. коментар). Амністія або помилування - це акти вищого органу державної влади. Вони, не відміняючи закону, який встановлює відповідальність за те чи інше правопорушення, звільняють осіб, що вчинили ці злочини, від кримінальної відповідальності, а також повністю або частково від покарання, передбачають заміну призначеного судом покарання більш м'яким або зняття судимості. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 листопада 1996 р. № 392/96-ВР амністія - повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Перелік категорій осіб, до яких амністія не може застосовуватися, викладено у ст. 4 вказаного Закону. Помилування осіб здійснюється на підставі Указу Президента України «Про порядок здійснення помилування» від 16 вересня 2010 р. № 902/2010. Згідно з п. 2 цього Указу помилування засуджених здійснюється у виді: заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років; повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання; заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким. Відповідно до п. 3 Указу клопотання про помилування особою, засудженою судом України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку реєструє клопотання і протягом п' ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. визначає, що у разі, якщо особу було засуджено за злочин і якщо винесений щодо неї вирок було згодом скасовано або їй було даровано помилування на тій підставі, що якась нова або знову віднайдена обставина беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання внаслідок такого засудження, має право на одержання компенсації згідно із законом, якщо не буде доведено, що цю обставину не було свого часу виявлено винятково або частково з її вини; 5) кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв'язку із закінченням строку давності. Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки (у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі); три роки (у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі); п'ять років (у разі вчинення злочину середньої тяжкості); десять років (у разі вчинення тяжкого злочину); п'ятнадцять років (у разі вчинення особливо тяжкого злочину). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття Неможливість перейняття кримінального провадження" |
||
|
||