| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження |
||
|
1) народного депутата України; 2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя; 3) кандидата у Президенти України; 4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати; 6) депутата місцевої ради; 7) адвоката; 8) Генерального прокурора України, його заступника. 1. У коментованій статті вказано перелік категорій осіб, щодо яких кримінальне провадження здійснюється з урахуванням низки особливостей, передбачених кримінальним процесуальним законодавством України. Особливий порядок кримінального провадження співвідноситься з загальним порядком як логічні категорії «особливого» та «загального». Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно осіб, вказаних у переліку, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встановленими КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених у подальших статтях глави 37 КПК. Ними є: особливий порядок повідомлення про підозру (щодо всіх категорій, перелічених у цій статті); затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту (щодо судді, народного депутата України), обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи (щодо народного депутата України). Встановлення в законі особливого порядку кримінального провадження щодо вказаних осіб спричинене прагненням законодавця забезпечити цим особам найбільш сприятливі умови для здійснення ними власних повноважень та захистити їх від можливого незаконного впливу. Такі винятки із загального порядку кримінального провадження отримали назву «імунітет» (від лат. ішшипііаз - звільнення, позбавлення), який є синонімом поняття недоторканності (Президента України, народних депутатів України, суддів). По суті категорії вказаного переліку належать до відповідної професії чи певної посади. Набуття відповідного статусу є чинником, що вирізняє особу із загального правового поля, в якому перебувають інші громадяни України. Офіційний статус, пов'язаний із призначенням чи обранням на певну посаду, створює для особи особливий правовий режим за рахунок додаткових прав та обов'язків. Загалом особа повністю набуває правового статусу з моменту набуття повноважень, що у більшості випадків пов'язано з прийняттям присяги. Водночас у законодавстві відсутні, за окремими винятками (наприклад, щодо народних депутатів), положення про те, з якого саме моменту починають діяти відповідні гарантії як елемент правового статусу особи. Тому щодо окремих вказаних у статті категорій гарантії мають діяти не з моменту набуття повноважень, а саме з моменту призначення (обрання) на посаду. 1. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ народний депутат України - це обраний відповідно до ЗУ «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у ВР України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Статтею 80 Конституції України визначено, що народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність. Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Народні депутати України не можуть без згоди ВРУ бути притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. ЗУ «Про статус народного депутата України» частково дублює вказані положення Конституції України та додатково визначає, що обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції й застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише у разі, коли ВР України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Депутатська недоторканність як один з основних елементів конституційно-правового статусу народного депутата є гарантією безперешкодного та ефективного здійснення покладених на нього повноважень. Особа, визнана народним депутатом України, користується як гарантією особистої недоторканності людини (ст. 29 Конституції України), так і додатковими гарантіями щодо притягнення до кримінальної відповідальності чи здійснення інших, визначених кримінально-процесуальним законодавством, дій. Депутатська недоторканність не означає абсолютну неможливість притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності чи здійснення щодо нього окремих дій, а лише передбачає особливий порядок їх здійснення - виключно за згодою ВР України, тобто за наявності додаткових гарантій, які унеможливлюють незаконний вплив на депутата. Частина 3 ст. 79 Конституції України визначає, що повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги. Водночас необхідно враховувати, що гарантії їх недоторканності починають діяти раніше - з моменту визнання обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії. Так, КСУ у рішенні у справі за конституційним поданням МВС України про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про гарантії депутатської недоторканності) від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99 дійшов висновку, що гарантії депутатської недоторканності відповідно до положень ч. 3 ст. 80 Конституції України поширюються на народних депутатів України з моменту визнання їх обраними за результатами виборів, засвідченими рішенням відповідної виборчої комісії, і до моменту припинення у встановленому порядку депутатських повноважень. Припинення повноважень народного депутата України врегульовано ст. 81 Конституції України. Так, повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень ВР України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України приймається більшістю від конституційного складу ВР України. У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата України припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. Отже, для визначення того, чи припинені повноваження народного депутата України, слід враховувати: а) чи припинені повноваження ВР України, до складу якої обраний народний депутат (достроково чи після спливу загального строку повноважень, який становить п' ять років); б) чи приймалося ВР України у встановленому порядку (більшістю від конституційного складу) рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України. Відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення ВР України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування. Згідно із ЗУ «Про статус народного депутата України» таке рішення приймається в десятиденний строк за поданням комітету ВР України, до відання якого належать питання регламенту. Прийняте рішення оформляється відповідною постановою ВР України і публікується в газеті «Голос України»; в) чи ухвалювалося судом рішення про дострокове припинення повноважень цього народного депутата України у зв'язку з невиконанням вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Порядок дострокового припинення повноважень з цієї підстави визначено ст. 5 вказаного Закону та ст. 223 Регламенту ВР України, а також КАС. Так, відповідно до ст. 180 КАС позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до Вищого адміністративного суду України. Рішення, прийняте за наслідками розгляду справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, є остаточним і оскарженню не підлягає. Інформація про таке рішення повідомляється Головою ВР України на пленарному засіданні парламенту. 2. Відповідно до частин 2, 3 ст. 1 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється КСУ та судами загальної юрисдикції. Стаття 51 вказаного Закону визначає, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Згідно із ч. 1 ст. 57 вказаного Закону народним засідателем, присяжним є громадянин України, який у випадках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду спільно із суддею (суддями), забезпечуючи відповідно до Конституції України безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі, присяжні під час розгляду і вирішення справ користуються повноваженнями судді. Відповідно до ч. 3 ст. 62 вказаного Закону на народних засідателів та присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя. Таким чином, законодавець прирівняв статус народних засідателів та присяжних до статусу судді, але такі гарантії мають обмежений часовий проміжок (протягом виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя). На міжнародному рівні гарантії незалежності суддів, зокрема їх недоторканності, рекомендовані до застосування низкою міжнародних актів: Основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 р; Монреальською універсальною декларацією про незалежність правосуддя 1983 р; Загальною (універсальною) хартією судді, ухваленою 17 листопада 1999 р. Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань); Рекомендацією Ради Європи № 94(12) «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленою Комітетом міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 р; Європейською хартією про статус суддів (Рада Європи, 1998 р.) та ін. На національному рівні гарантії недоторканності суддів визначені Конституцією та законами України. Так, ст. 126 Конституції України передбачає: «незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом». Це правило стосується як професійних суддів, так і суддів КСУ (ст. 149 Конституції України на останніх поширено гарантії незалежності та недоторканності, передбачені ст. 126 Конституції України). Як зазначено в п. 1.2 рішення КСУ у справі за конституційним поданням ВС України про офіційне тлумачення положень частин 1, 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 р. № 19-рп/2004, недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Елементи суддівської недоторканності розкриті у ст. 48 («Недоторканність судді») ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. № 2453-УІ, яка, з урахуванням змін, внесених ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» від 13 квітня 2012 р. № 4652-УІ (набирає чинності з дня набрання чинності КПК, за винятком окремих положень), передбачає: 1. Суддя є недоторканним. Суддя не може бути без згоди ВР України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку. 2. Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з' ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду. 3. Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником. 4. Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України. 5. Проникнення в житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, про- слуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитися лише за судовим рішенням. 6. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. У разі якщо згідно із загальними правилами підсудності кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснюється судом, найбільш територіально наближеним до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя). 7. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом. Детальніше стосовно затримання судді, обрання щодо нього запобіжного заходу див. коментар до ст. 482 КПК. При визначенні особливостей конституційно-правового статусу суддів слід враховувати, що відповідно до ст. 55 вказаного Закону особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повноважень судді після складення присяги судді. Однак з огляду на те, що між моментами призначення судді на посаду Президентом України, зарахування до штату суду на відповідну посаду та прийняття присяги може минути певний час, а також враховуючи визначення поняття судді, надане вище, правильним є поширення гарантій недоторканності на таку особу саме з моменту зарахування її до штату одного із судів України на штатну суддівську посаду. Відповідно до ч. 5 ст. 79 вказаного Закону особа, обрана на посаду судді безстроково, набуває статусу судді з дня набрання чинності відповідною постановою ВР України. Згідно із ч. 4 ст. 126 Конституції України судді обіймають посади безстроково, крім суддів КСУ та суддів, які призначаються на посаду судді вперше. У частині 5 цієї статті визначено перелік випадків звільнення судді органом, що його обрав або призначив, а саме: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею 65-річного віку; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Проте слід зауважити, що звільнення судді з посади у відставку не припиняє у такої особи статусу судді, а лише припиняє відповідні повноваження. Відповідно до ч. 5 ст. 109 вказаного Закону за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку. Таким чином, статус судді у відставці є прирівняним до конституційного статусу професійного судді, а тому щодо нього теж повинен застосовуватися особливий порядок кримінального провадження (за наявності на те підстав). Списки народних засідателів, списки присяжних затверджуються рішенням відповідної місцевої ради у порядку, визначеному статтями 58, 581 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Проте відповідні гарантії щодо цих осіб починають діяти не з моменту включення даних про них до списків, а безпосередньо з моменту, коли особа починає здійснювати як посадова особа судової влади державно-владні повноваження публічного характеру у конкретному кримінальному провадженні. Залучення народних засідателів, присяжних до виконання обов'язків у суді врегульовано ст. 61 вказаного Закону. Детальніше про виклик присяжних - див. коментар до ст. 385 КПК. Частиною 1 ст. 17 ЗУ «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР передбачено, що суддя КСУ вступає на посаду з дня складення ним присяги судді КСУ. Але гарантії недоторканності суддя КСУ отримує з моменту призначення на посаду Президентом України, ВР України або з'їздом суддів України, тобто з дати прийняття одним із цих суб'єктів відповідного указу, постанови чи рішення. Звільнення з посади судді КСУ врегульовано ст. 23 вказаного Закону, ст. 216 Регламенту ВР України. Підстави для звільнення судді КСУ такі самі, як і для професійного судді. Щодо судді КСУ, звільненого у зв'язку з виходом у відставку, продовжують діяти відповідні гарантії недоторканності навіть після звільнення його з посади. Необхідно враховувати, що звільнення з посади Голови КСУ, заступника Голови КСУ не позбавляє їх повноважень судді КСУ, а тому ці особи в разі звільнення з таких посад продовжують користуватися відповідними гарантіями недоторканності суддів. 3. Виходячи з положень ЗУ «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р. № 474-ХІУ кандидатом у Президенти України є особа, висунута як кандидат на пост Президента України громадянами України, які мають право голосу, що реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки або шляхом самовисування та зареєстрована у встановленому законом порядку. Порядок висування кандидатів партіями (блоками) врегульовано ст. 47, а самовисування - ст. 48 цього Закону. Офіційно особа набуває статусу кандидата на пост глави держави після реєстрації Центральною виборчою комісією (порядок реєстрації визначено ст. 51 вказаного Закону). У разі реєстрації кандидата уповноваженому представнику партії (блоку) або кандидату на пост Президента України не пізніше наступного дня видається копія постанови про реєстрацію. Кандидату на пост Президента України не пізніш як у триденний строк з дня прийняття рішення про його реєстрацію видається посвідчення кандидата на пост Президента України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією. Рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України у цей же строк оприлюднюється в газетах «Голос України» та «Урядовий кур'єр». Саме факт реєстрації кандидата дає старт усім подальшим офіційним діям кандидата як офіційного суб'єкта виборчого процесу. Статтею 56 ЗУ «Про вибори Президента України» передбачені випадки скасування рішення про реєстрацію кандидата на пост Президента України, а саме: 1) звернення кандидата на пост Президента України у будь-який час після його реєстрації, однак не пізніше ніж за п'ять днів до дня виборів або дня повторного голосування, з письмовою заявою про відмову від балотування; 2) виникнення обставин, передбачених частинами 5 та 12 ст. 46 Закону (вихід партії, яка висунула особу кандидатом, з блоку, розпуск виборчого блоку); 3) припинення громадянства України кандидата на пост Президента України; 4) вибуття кандидата на пост Президента України за межі України для постійного проживання; 5) визнання кандидата на пост Президента України недієздатним чи набрання стосовно нього законної сили обвинувальним вироком суду за вчинення умисного злочину. Рішення ЦВК про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України оприлюднюється в державних засобах масової інформації. Рішенням КСУ у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституцій- ності) окремих положень законів України «Про вибори Президента України», «Про державний реєстр виборців», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України» та КАС (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 р. встановлено конституційність вказаних положень частин 1, 2, 5 ст. 56 ЗУ «Про вибори Президента України». Таким чином, скасування рішення про реєстрацію має незворотні юридичні наслідки, які зводяться до вибуття особи з виборчого процесу та втрати статусу кандидата на пост глави держави. Отже, при визначенні того, чи має особа статус кандидата на пост Президента України, слід встановити, чи набуто його у встановленому законом порядку (шляхом реєстрації) та чи не втрачено у зв'язку зі скасуванням реєстрації. Із дня офіційного оголошення результатів виборів, за якими було обрано Президента України, особа втрачає статус кандидата на пост Президента України. 4. Відповідно до ст. 101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійснює Уповноважений ВР України з прав людини. Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, ЗУ «Про державну службу». Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. У частині 3 ст. 20 ЗУ «Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» (з урахуванням нової редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) визначено: Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди ВР України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором України. Чинним законодавством не врегульовано момент початку дії гарантій недоторканності Уповноваженого ВР України з прав людини як елементу його конституційно- правового статусу. Враховуючи, що вони фактично мають такий же обсяг складових, як і гарантії недоторканності народних депутатів України, логічно враховувати, що їх дія починається не з моменту набуття повноважень, а з моменту призначення на посаду, тобто ухвалення ВРУ відповідної постанови. Згідно із п. 16 ч. 1 ст. 85 Конституції України призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВР України з прав людини належить до повноважень ВР України. Відповідно до ч. 6 ст. 5 вказаного вище Закону Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на пленарному засіданні ВРУ. У частині 2 ст. 7 цього Закону визначено, що повноваження Уповноваженого починаються з моменту складення присяги. Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень ВР України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях. Отже, це положення Закону слід враховувати при визначенні того, чи припинені повноваження Уповноваженого. Випадки припинення повноважень Уповноваженого визначені у ст. 9 Закону, а саме: 1) його відмова від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою; 4) складення присяги новообраним Уповноваженим; 5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. ВР України приймає рішення про звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі: 1) порушення присяги; 2) порушення вимог щодо несумісності діяльності; 3) припинення громадянства України; 4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності. Відповідно до ч. 6 ст. 9 вказаного Закону припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою ВР України. Таким чином, з дня прийняття такої постанови особа втрачає статус Уповноваженого, а тому підпадає під дію загального порядку кримінального провадження. 5. Частиною 1 ст. 8 ЗУ «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року № 315/96- ВР визначено, що до складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати. У пункті 15 ч. 1 ст. 85 Конституції України передбачено, що призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати належить до повноважень ВР України. Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови ВР України строком на 7 років з правом призначення на другий строк. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу ВР України. Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду ВР України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. Перший заступник Голови Рахункової палати виконує посадові обов'язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, у разі відсутності Голови Рахункової палати виконує його функції, за дорученням Голови Рахункової палати представляє Рахункову палату у ВР України, її комітетах, у центральних органах виконавчої влади і за кордоном. Головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати є посадовими особами, які здійснюють керівництво певними напрямами діяльності Рахункової палати відповідно до її функцій. Головні контролери - керівники департаментів можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням, у разі незадовільного виконання своїх посадових обов'язків, порушення законодавства або зловживання своїм службовим становищем за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу ВР України. Секретар Рахункової палати здійснює керівництво апаратом Рахункової палати. Законом Голові Рахункової палати, його Першому заступнику і заступнику, головним контролерам і Секретарю Рахункової палати гарантовано професійну незалежність. Вони можуть бути достроково звільнені з посади за поданням Голови ВР України у разі: 1) порушень ними законодавства України або допущення зловживань по службі - за рішенням ВР України; 2) особистої заяви про відставку; 3) тривалої хвороби, підтвердженої медичною установою, що перешкоджає їх діяльності на займаній посаді; 4) досягнення ними 65-річного віку. Рішення ВР України про звільнення з посади названих осіб у цих випадках приймається більшістю голосів від конституційного складу ВР України. Діяльність Рахункової палати може бути зупинена у випадках, визначених чинним законодавством України. Гарантії правового статусу посадових осіб Рахункової палати визначені ст. 37 зазначеного вище Закону. Так, ч. 2 цієї статті (у новій редакції, яка набуває чинності з дня набрання чинності КПК) передбачено, що повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Голові Рахункової палати, Першому заступнику і заступнику Голови, головним контролерам, Секретарю Рахункової палати може бути здійснено лише Генеральним прокурором України. Варто зауважити, що раніше обсяг гарантій вказаних осіб був значно ширшим (передбачалася заборона затримання, притягнення до кримінальної відповідальності без згоди ВР України), але рішенням КС України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» (справа про Рахункову палату) від 23 грудня 1997 р. № 7-зп положення ч. 1 ст. 37 цього Закону визнані такими, що не відповідають Конституції України, а тому вони втратили чинність. 6. Згідно із ч. 1 ст. 141 Конституції України до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради. Правовий статус депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради визначається ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» від 11 липня 2002 р. № 93-ІУ. Відповідно до ст. 2 вказаного Закону, депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Як передбачено у ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад», повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано. Відповідно до ст. 5 цього Закону повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: 1) його відкликання виборцями у встановленому цим Законом порядку; 2) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України; 3) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень; 4) обрання його депутатом іншої місцевої ради; 5) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі, або набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення його до відповідальності за корупційне правопорушення; 7) його смерті. Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку з: 1) набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 2) особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень. Частиною 1 ст. 31 вказаного Закону (у редакції, яка набирає чинності з дня набрання чинності КПК) врегульовано особливості повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, а саме: повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради може бути здійснено відповідно Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень. Прокурор, який здійснив повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення про підозру. У ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» до останніх не віднесено депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; вказівка щодо них відсутня і в переліку осіб коментованої статті КПК. Їх статус врегульовано Законом України «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим» від 22 грудня 2006 р. № 533-У, системний аналіз якого дає змогу вважати цей статус фактично прирівняним до статусу депутата місцевої ради, зокрема у частині гарантій діяльності. Про це свідчить також ст. 25 вказаного Закону у її новій редакції (зміни набирають чинності з дня набрання чинності КПК). До того ж у ст. 481 КПК депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим вказано як особу, якій в особливому порядку здійснюється повідомлення про підозру. Це дає змогу фактично віднести його до осіб, перелік яких міститься у коментованій статті. Це стосується і сільського, селищного, міського голови, посилання на яких відсутнє в переліку ст. 480 КПК, водночас у ст. 481 КПК вони вказані як особи, яким в особливому порядку здійснюється повідомлення про підозру. Згідно із ч. 2 ст. 141 Конституції України територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п'ять років. У частині 1 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 2007 р. № 280/97-ВР передбачено, що повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин 1 та 2 ст. 79 цього Закону. У статті 12 зазначеного Закону визначено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені законом про статус депутатів рад, якщо інше не встановлено законом. 7. Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 4 липня 2012 р. № 5043-УІ адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Згідно зі ст. 11 Закону особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України. Відповідно до ст. 12 Закону особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Таким чином, враховуючи перелік вимог щодо адвоката, саме після прийняття присяги, отримання свідоцтва та посвідчення особа набуває статусу адвоката. Втрата особою відповідного статусу пов'язується з припиненням права на заняття адвокатською діяльністю, що здійснюється рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у випадках: подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим; смерті адвоката; накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю; встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України; набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Відсутність відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України ще не означає втрату цією особою відповідного статусу. Тому навіть за такої умови щодо адвоката повинен застосовуватися особливий порядок кримінального провадження. Гарантії адвокатської діяльності визначені у ст. 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зокрема: забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах із адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов'язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом; забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов'язаних із здійснення адвокатської діяльності; забороняється втручання у приватне спілкування адвокатів з клієнтом; повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. 8. Відповідно до ст. 122 Конституції України прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою ВР України та звільняється з посади Президентом України. ВР України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років. Згідно із рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 122 Конституції України, ч. 3 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» від 2 квітня 2008 р. № 5-рп/2008 акти Президента України про призначення відповідно до законодавства на посаду Генерального прокурора України і звільнення з цієї посади набирають чинності з моменту їх видання. Строк повноважень Генерального прокурора України починається з моменту набрання чинності актом Президента України про призначення особи на цю посаду і закінчується після спливу п'яти календарних років. До закінчення п' ятирічного строку повноважень, тобто достроково, Генеральний прокурор України може бути звільнений з підстав, визначених у ч. 1 ст. 122 Конституції України, частинах 1, 2 ст. 2 ЗУ «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ, а саме: висловлення Верховною Радою України недовіри, що має наслідком відставку з посади; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення вимог щодо несумісності; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства або подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Отже, визначаючи, чи має особа статус Генерального прокурора України, необхідно враховувати реалізацію вказаних у законі вимог щодо його призначення та звільнення. Що стосується першого заступника, заступників Генерального прокурора України, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 15 вказаного Закону їх призначає саме Генеральний прокурор України. Нормативне врегулювання діяльності заступників Генерального прокурора України міститься в Регламенті Генеральної прокуратури України, затвердженому наказом Генерального прокурора України від 30 вересня 2005 р. № 53. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження" |
||
|
||