Головна
ГоловнаАдміністративне, фінансове, інформаційне правоАдміністративне право → 
« Попередня Наступна »
С. В. Ківалов. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ, 2004 - перейти до змісту підручника

44.1. Організаційно-правові засади управління зовнішніми зносинами

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 червня 1990 р.1 та Акту про незалежність України від 24 серпня 1991 р. 2 Україна вийшла на новий виток свого державотворення. Вагомим чинником утвердження суверенітету України стає і зовнішньополітична діяльність.
Конституція України в ст. 18 визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за общеопределенним принципам і нормам міжнародного права3.
2 липня 1993 г, Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України» в яких, зокрема, зазначається, що зовнішня політика України спрямована на виконання найголовніших завдань створення і розвитку України як незалежної демократичної держави , таких як: забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних і фізичних осіб за кордоном ; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.
З метою визначення основних принципів зовнішньої політики України та розвитку її дипломатичної служби був прийнятий ряд відповідних законів і нормативних актів, які стосуються різних аспектів здійснення Україною своєї зовнішньої політики, повноважень і завдань державних органів України.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.
2 Там же. - 1991. - № 38. - Ст. 502.
3 Конституція України: прийнятя на п'ятій Сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К, 1996.

Серед них надолужити відзначити: «Декларацію про державний суверенітет України» від 16 червня 1990 р.1, «Акт про незалежність України» від 24 серпня 1991 р. 2, Положення «Про дипломатичному представництві України за кордоном »1992 р.3, Положення« Про Міністерство закордонних справ »від 3 квітня 1999 із змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 14 вересня 2000 года4, Закон України« Про дипломатичну службу »від 20 вересня 2001 г.5, Консульський статут України від 2 квітня 1994 г.6
Все це дозволяє сьогодні стверджувати, що в Україні вже створена досить розвинена нормативно-правова база для ефективного здійснення зовнішньої політики.
Віддаючи данину справедливості потрібно сказати, що Україна як союзна республіка СРСР майже одна з усіх республік, мала своє зовнішньополітичне відомство, яке, як по суті, так і за формою, відігравало незначну роль в існуючій тоді політичної системі.
У радянські часи Міністерство закордонних справ УРСР мало лише чотири зарубіжних представництва, і ті при міжнародних організаціях: у Нью-Йорку, Парижі, Женеві, що було майже єдиним каналом здійснення Української РСР своєю міжнародно-правової діяльності в багатосторонній дипломатії. Незважаючи на це, відомство давало велику користь, особливо в накопиченні досвіду зовнішньополітичних відносин з іншими державами світу.
Цікаві дані з цього питання призводить ректор Дипломатичної академії професор Б. І. Гуменюк у своїй праці «Основи дипломатичної та консульської служби» 7. На початок 90-х років Міністерство закордонних справ України налічувало 156 осіб, з яких лише 97 були дипломатами, решта - адміністративно-технічний та допоміжний персонал. Станом на 1 січня 1997 р. Україну як незалежну державу визнали 154 країни світу, 138 з них встановили з нею дипломатичні відносини, 58 іноземних держав відкрили свої посольства, посли 41 країни світу виконують свої функції в Україні за сумісництвом, три країни представлені почесними консулами. В Україні відкрито 8 представництв
1 Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.
2 Там же. - 1991. - № 38. - Ст. 502.
3 Голос України. - 1993. - 26 червня.
4 Офіційний вісник України. - 1999. - № 14. - Ст. 550.
5 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 5. - Ст. 29.
6 Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. - К., 1996. - С. 68-86.
7 Гуменюк Б. І. Основи діпломатічної та консульської служби. - К., 1998. - Ст. 4-6.

Провідних міжнародних організацій, одне генеральне консульство, одне представництво військового аташе.
Сьогодні в 67 країнах Україна відкрила 50 посольств, 8 генеральних консульств, 8 постійних представництв при міжнародних організаціях, в яких працює більш ніж 955 чоловік, і в центральному апараті - 545 чоловік.
Україна стала членом 40 міжнародних міжурядових організацій, зокрема ОБСЄ, Ради Європи, ЧЕС, ЦЄІ, що свідчить про те, що Україна проводить гнучку і збалансовану політику в напрямку розвитку двосторонніх міжнародних відносин, розширенні участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництва в рамках СНД і членства в інших міжнародних організаціях.
Україна реалізує свою зовнішню політику грунтуючись на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, Статусу ООН, Гельсінського заключного акту, Паризької хартії для Нової Європи, та інших документів ОБСЄ. При цьому основною вимогою у здійсненні зовнішньої політики є найбільш повна і найбільш ефективна реалізація стратегічних, геополітичних, економічних, регіональних і локальних інтересів України.
Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність. Основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності в 1991 році. Україна послідовно і неухильно будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання принципів міжнародного права, Статуту ООН та інших міжнародно-правових актів. Позиція нашої держави закріплена в схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних напрямах зовнішньої політики України», що є концептуальним документом, на якому базується і розвивається зовнішньополітична діяльність України. На даному етапі можна визначити такі три основні напрями зовнішньої політики України: 1) розвиток двосторонніх міждержавних відносин; 2) європейська та євроатлантична інтеграція; 3) багатостороння дипломатія.
У двосторонніх відносинах пріоритетними є два напрямки діяльності української дипломатії: відносини з сусідніми країнами, відносини зі стратегічно важливими партнерами і впливовими державами світу.
Європейська та євроатлантична інтеграція в першу чергу означає: подальше політичне та інституційне зближення з Європейським Союзом і еволюційне просування до кінцевої мети інтеграції України - входженню до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм Європейського Союзу та Ради Європи як ключовий інтеграційний елемент; поглиблення відносин України з НАТО як

однією з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабільності та безпеки.
В рамках багатосторонньої дипломатії можна виділити такі пріоритетні напрями зовнішньополітичної діяльності: забезпечення ефективної участі держави в діяльності міжнародних організацій; налагодження ефективного регіонального та субрегіонального співробітництва, посилення ролі України в регіональних та субрегіональних організаційних форумах і об'єднаннях; активізація діяльності під багатосторонніх домовленостях в галузі роззброєння, в т. ч. ядерного, заходів довіри, у миротворчих та міроподдержівающіх операціях, безпечних режимах і контрольних механізмах.
Політична функція, яку здійснює держава, розділяється на внутрішню і зовнішньополітичну діяльність. Визначальною є внутрішньополітична діяльність, оскільки якраз вона закріплює відповідні суспільні відносини, державний лад, визначає основні принципи функціонування всієї державної структури і є основним політичним засобом існування та зміцнення державної влади. Зовнішня політика України, як політика будь-якої держави, підпорядкована її внутрішньополітичним цілям. Будь-яка країна не зможе довго підтримувати свій авторитет на міжнародній арені, якщо не забезпечить злагоджене та ефективне функціонування своїх внутрішніх інституцій і самостійність своєї економіки. При цьому економіка є основоположною і фактично визначає місце держави у світі, тому зовнішньополітична діяльність повинна спиратися на політично та економічно сильну державу і забезпечувати захист його інтересів.
Цілі зовнішньої політики визначаються інтересами держави і, виходячи з цього, зовнішньополітична функція не може здійснюватися сама по собі, незалежно від визначальною внутрішньої діяльності, що чітко зафіксовано в Законі України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 Виходячи з цього Закону відомий фахівець в області дипломатичної діяльності держави В.О.Зорін класифікує державні органи зовнішніх відносин на дві окремі групи:
- центральні органи зовнішніх відносин держави;
- закордонні органи зовнішніх відносин держави.
У свою чергу група центральних органів поділяється ще на дві групи:
- органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається Конституцією України;
- органи спеціальних (галузевих, відомчих) відносин України з іншими країнами.
До центральних органів загальнополітичного керівництва, як визначає Конституція України, відносяться вищі законодав-

тільні органи влади: Верховна Рада України; глава держави - Президент України; Кабінет Міністрів і , насамперед, Прем'єр-міністр України; Міністерство закордонних справ на чолі з міністром.
Згідно ст. 85 Кбнстітуціі України до повноважень Верховної Ради України належать: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України в інші держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України. Безпосередньо питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України займається Комітет у закордонних справах і зв'язках з СНД.
Враховуючи, що Верховна Рада України має сесійну характер, вона не може вирішувати питання постійного представництва держави в міжнародних організаціях і керівництва ними, а також безперервне керівництво зовнішньою політикою, яке здійснюється цілодобово і не може перериватися ні на мить. Ряд традиційних повноважень покладається тільки на главу держави, наприклад:
- призначення і звільнення послів і посланців;
- прийняття вірчі і відкличні грамоти акредитованих в державі послів і посланників іноземних держав;
- безпосередньо зустрічається, веде листування та переговори з главами інших держав, і представляє країну з усіх питань зовнішніх відносин.
Згідно ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина ».
Конкретні повноваження Президента України містить ст. 106 Конституції України. Так Президент України: звертається з посланням до народу та із щорічним і позачерговим посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною

діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України, присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання, а також класні чини.
Повсякденне оперативне керівництво у сфері зовнішньої політики покладено на Кабінет Міністрів України, який не тільки намічає основні напрями в цій роботі, а організовує і контролює виконання прийнятих зовнішньополітичних рішень.
  Так, згідно з п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Безпосередньо керівництво зовнішньополітичними діями і дипломатичною службою держави Уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого Уряд дає прямі доручення і стежить за їх виконанням. 
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "44.1. Організаційно-правові засади управління зовнішніми зносинами"
  1. 3.3. Частноправовая уніфікація і lex mercatoria
      організаційно-правових форм його учасників у вигляді транснаціональних компаній, а також нових видів міжнародних комерційних контрактів, еволюція ролі держави від суверена, що реалізує владні повноваження, до учасника міжнародної економічної взаємодії з приватними фірмами. До числа негативних факторів можна віднести проявилися в той же період недоліки міжнародно-правового
  2. 1.1. Загальна характеристика правоохоронної діяльності
      організаційних форм і методів роботи у всіх випадках і для всіх органів і організацій, що здійснюють правоохраніт, непорушним залишається дотримання конституційних принципів правоохорони: - принципу законності, з якого випливає, що Конституція РФ має вищу юридичну силу, пряму дію і застосовується на всій території Російської Федерації , а органи державної влади та місцевого
  3. 12.3. Інші органи забезпечення безпеки
      організаційних ст @ у | тур (підрозділів і організацій), необхідних для / функціонування органів зовнішньої розвідки РФ, і ряд. Інших. У процесі розвідувальної Діяльності органи зовнішньої I розвідки РФ можуть використовувати гласні і негласні методи і середовищ-1 ства, особливий характер яких визначається умовами цієї діяль-"ності. Порядок іспользованія'негласних методів і засобів
  4. 36.2. Система і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі культури і мистецтва
      організаційно-розпорядчого характеру, в разі потреби - разом з іншими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У випадках, встановлених законодавством, рішення Державної служби контролю є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями та громадянами.
  5. 1. Правові основи інтеграції країн - учасниць Європейського союзу
      організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права Уніфікація норм про частноправовом статусі комерційних організацій на рівні ЄС не обмежилася тільки заходами щодо зближення вже наявного національно-правового регулювання. Органи ЄС зробили дуже цікаві і, по суті, унікальні спроби створення організаційно-правових форм
  6. § 1. Муніципальне право як наука і навчальна дисципліна
      організаційно-правових форм місцевого самоврядування, що раніше мали місце в російській історії. Методологія науки. Методологія - відносно самостійна галузь наукового знання. Її напрацювання найчастіше адресовані не якоїсь однієї наукової дисципліни, а багатьом або навіть усіх галузей науки. Методологія муніципального права грунтується на общеметодологических підходах, основним з яких є
  7. § 1. Законодавче визначення місцевого самоврядування
      організаційне, методичне, тощо сприяння місцевому населенню, органам місцевого самоврядування з боку держави. Місцевому самоврядуванню як праву населення кореспондує обов'язок держави, її органів забезпечувати умови для його діяльного здійснення. Зміст місцевого самоврядування. Його складають питання місцевого значення як питання безпосереднього
  8. § 2. Структура і організація роботи представницького органу муніципального утворення
      організаційних і контрольних функцій цілком виправдано. У повноваження президії можуть входити: організація підготовки сесії (засідань) органу, розгляд проекту порядку денного, складеного з урахуванням думки комітетів (комісій), попереднє обговорення пропозицій з питань порядку денного сесії (засідань) органу, розробленої з урахуванням готовності проектів рішень; розгляд
  9. § 4. Контрольний орган муніципального освіти
      організаційної самостійністю в межах власних цілей і завдань. Її діяльність не може бути припинена у зв'язку з припиненням повноважень міської Думи. Завдання Рахункової палати: аналіз обгрунтованості дохідних і видаткових статей проекту бюджету міста, організація і здійснення контролю за виконанням дохідних і видаткових статей бюджету міста (у тому числі цільових бюджетних
  10. § 2. Місцева адміністрація
      організаційні заходи. Структура місцевої адміністрації. Структура затверджується представницьким органом муніципального освіти за поданням голови місцевої адміністрації. У структуру місцевої адміністрації можуть входити галузеві, функціональні та територіальні органи місцевої адміністрації. Для організаційного, правового, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення
© 2014-2022  yport.inf.ua