| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Виконання заповіту |
||
|
Виконавець заповіту може бути обраний як з числа спадкоємців, так і незалежно від цього. Але в будь-якому випадку від нього вимагається згода, виражена одним із таких способів: - в власноручного напису на заповіті; - в заяві, доданій до заповіту; - в заяві, поданій нотаріусу протягом місяця з дня відкриття спадщини. Крім цього громадянин визнається котрий дав згоду бути виконавцем заповіту, якщо протягом місяця з дня відкриття спадщини він фактично приступить до виконання заповіту (абз. 3 п. 1 ст. 1134 ЦК). У цьому випадку він висловлює свою згоду шляхом вчинення конклюдентних дій. Виконавець заповіту може бути звільнений від виконання своїх обов'язків судом. Відповідне рішення суд приймає як на прохання самого виконавця заповіту, так і на прохання спадкоємців, якщо є обставини, які перешкоджають душеприказчику виконувати свої обов'язки. Заповіт, яким конкретний громадянин призначений виконавцем, є підставою його повноважень. Вони тепер засвідчуються свідоцтвом, що видається нотаріусом (ст. 1135 ЦК). Душоприказник повинен вжити певних заходів, необхідні для виконання заповіту, на той випадок, якщо в самому заповіті не передбачено інше. Приблизний перелік таких заходів наведено у ст. 1135 ЦК. Серед них, зокрема: 1) забезпечення переходу до спадкоємців належної їм спадкового майна відповідно до вираженої в заповіті волею спадкодавця та законом; 2) прийняття самостійно або через нотаріуса заходів з охорони спадщини та управління ним в інтересах спадкоємців; 3) отримання належних спадкодавцеві грошових коштів та іншого майна для передачі їх спадкоємцям, якщо це майно не підлягає передачі іншим особам (п. 1 ст . 1183 ЦК); 4) виконання заповідального покладання або вимога від спадкоємців виконання заповідального відмови (ст. 1137 ЦК) або заповідального покладання (ст. 1139 ЦК). Безумовний інтерес представляє правова природа "фігури" душоприказника. Вона оцінюється в літературі неоднозначно. Проте в основі різних оцінок так чи інакше лежить ідея представництва, яке разом з тим розуміється по-різному: представник заповідача (А. Гордон, С.І. Анненков та ін.), представник спадкоємців (А.М. Гуляєв) або навіть представник самого спадщини як "особливого юридичної особи" (Г.Ф. Шершеневич) (1). --- (1) Огляд позицій з цього питання див: Серебровський В.І. Указ. соч. С. 145. Вітчизняна доктрина виходить з можливості представництва тільки inter vivos (між живими), виконавцем ж заповіту особа стає лише після відкриття спадщини, тобто після смерті заповідача. У ЦК прямо підкреслюється, що душоприказники при спадкуванні, так само як і інші особи, що діють хоча і в чужих інтересах, але від власного імені (наприклад, комерційні посередники чи конкурсні керуючі при банкрутстві), представниками не є (п. 2 ст. 182). Слід погодитися з авторами, які оцінюють діяльність виконавця заповіту як особливу різновид представництва (1). Особливість його полягає насамперед у тому, що відразу важко визначити тих, кого виконувач духівниці представлятиме. Адже він виступає в інтересах лише тих спадкоємців, що прийняли спадщину, а їх коло визначається після відкриття спадщини протягом досить тривалого часу (2). --- (1) Див: Коментар до частини третьої Цивільного кодексу Російської Федерації / Під ред. А.Л. Маковського, Е.А. Суханова. С. 130 (автор коментаря до ст. 1135 - О.М. Козир). (2) Там же. Ще одна особливість представництва подібного роду полягає в тому, що підставою прав і обов'язків душоприказника є свого роду доручення, одностороннє волевиявлення заповідача, з яким закон пов'язує певні правові наслідки (1). --- (1) Див: Серебровський В.І. Указ. соч. С. 146. Виконавець заповіту має право на відшкодування за рахунок спадщини необхідних витрат (зокрема, з охорони та управління спадковим майном), які він поніс при виконанні заповіту. Причому суми ці підлягають відшкодуванню в числі інших першочергових видатків. Це означає, що вони відшкодовуються до сплати боргів кредиторам спадкодавця (п. 2 ст. 1174 ЦК). Крім того, чинне законодавство надає душеприказчику право на отримання понад витрат винагороди за рахунок спадщини, але тільки в тому випадку, якщо це передбачено заповітом (ст. 1136 ЦК) (1). --- (1) Стаття 545 ЦК РРФСР 1964 р. включала в себе імперативну норму, в силу якої встановлювалося, що виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії по виконанню заповіту. Допускалося лише відшкодування йому за рахунок спадщини необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном. Виконання заповіту передбачає чітке з'ясування його змісту. Якщо у нотаріуса, виконавця заповіту або суду виникає необхідність тлумачити заповіт, вони повинні брати до уваги буквальне значення містяться в ньому слів і виразів (абз. 1 ст. 1132 ЦК). У разі ж неясності буквального сенсу будь-якого положення заповіту він встановлюється шляхом зіставлення його з іншими положеннями і сенсом заповіту в цілому. Мета тлумачення - забезпечити найбільш повне здійснення передбачуваної волі заповідача (абз. 2 ст. 1132 ЦК). Додаткова література Антимонов Б.С., Граве К.А. Радянське спадкове право. М., 1955. Гордон М.В. Спадкування за законом і за заповітом. М., 1967. Никитюк П.С. Спадкове право і спадковий процес. Кишинів, 1973. Коментар до частини третьої Цивільного кодексу Російської Федерації / Під ред. А.Л. Маковського, Е.А. Суханова. М., 2002. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації, частини третьої (постатейний) / Відп. ред. Н.І. Маришева, К.Б. Ярошенко. М., 2004. Серебровський В.І. Нариси радянського спадкового права / / Вибрані праці з спадкоємному і страховому праву (Серія "Класика російської цивілістики"). М., 1997. Ейдінова Е.Б. Спадкування за законом і за заповітом. М., 1984. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Виконання заповіту " |
||
|
||