| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Відповідальність за порушення договору банківського вкладу |
||
|
Крім того, гл. 44 ЦК містить кілька спеціальних правил, присвячених відповідальності за договором банківського вкладу. У силу того що до відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються правила про договір банківського рахунку (п. 3 ст. 834 ЦК), у разі порушення банком свого обов'язку перед вкладником з відкриття та ведення депозитного рахунку підлягає застосуванню норма про відповідальність банку за неналежне здійснення операцій по рахунку, що міститься в ст. 856 ГК. Відповідно до зазначеної норми у випадках несвоєчасного зарахування на рахунок надійшли клієнтові грошових коштів або їх необгрунтованого списання банком з рахунку, а також невиконання вказівок клієнта про перерахування грошових коштів з рахунку або про їх видачу з рахунку банк зобов'язаний сплатити на цю суму відсотки в порядку і в розмірі , передбачених ст. 395 ГК. Однак наведена норма, як і решта правила про договір банківського рахунку, може застосовуватися до відносин за договором банківського вкладу, якщо інше не передбачено спеціальними правилами про договір банківського вкладу або не випливає із суті зазначеного договору. У зв'язку з тим що у відповідності зі спеціальними правилами про договір банківського вкладу (п. 3 ст. 834 ЦК) юридичним особам - вкладникам заборонено перераховувати які у вклади (депозитах) кошти іншим особам, передбачена ст. 856 ГК відповідальність за таке порушення, як невиконання банком вказівок клієнта про перерахування грошових коштів з рахунку, не може застосовуватися за договором банківського вкладу, за яким вкладником є юридична особа. З тієї ж причини (відсутність підстави відповідальності в силу неможливості для вкладника давати вказівки банку про перерахування грошових коштів з рахунку) названа відповідальність не може бути застосована до відносин за договором банківського вкладу, оформленим шляхом видачі вкладнику ощадного (депозитного) сертифіката, що засвідчує лише право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку суми вкладу та обумовлених в сертифікаті відсотків (п. 1 ст. 844 ЦК). Разом з тим у вищеописаних випадках передбачена ст. 856 ГК відповідальність підлягає застосуванню відповідно: за договором банківського вкладу, за яким вкладником є юридична особа, - за несвоєчасне зарахування на депозитний рахунок грошових коштів, що надійшли до банку на ім'я вкладника від третіх осіб, і за несвоєчасну видачу суми вкладу (несвоєчасне перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок вкладника - юридичної особи) після закінчення строку або при настанні умови, передбачених договором; за договором банківського вкладу, посвідченого ощадним (депозитним) сертифікатом, - за несвоєчасну видачу суми вкладу (а якщо держателем сертифіката є юридична особа - за несвоєчасне її перерахування на розрахунковий рахунок вкладника), маючи на увазі в тому числі право держателя ощадного (депозитного) сертифіката на його дострокове пред'явлення до оплати банком. При невиконанні банком передбаченої законом або договором обов'язку щодо забезпечення повернення вкладу, а також при втраті забезпечення або погіршення його умов вкладник має право вимагати від банку негайного повернення суми вкладу, сплати на неї процентів в розмірі, що визначається в Відповідно до п. 1 ст. 809 ГК, і відшкодування завданих збитків (п. 4 ст. 840 ЦК). З приводу наведеного законоположення Е.А. Павлодский пише: "ГК (п. 4 ст. 840) встановлює, що в разі невиконання банком своїх обов'язків щодо забезпечення повернення вкладу вкладник має право односторонньо розірвати договір і вимагати від банку негайного повернення сум вкладу та сплати встановлених відсотків за весь період користування банком коштами вкладника . Якщо в цьому випадку вкладник зазнав збитків (наприклад, змушений був вкласти свої кошти на гірших умовах і т.д.), він має право також вимагати від банку понад суму відсотків відшкодування завданих збитків "" * ". --- "*" Павлодский Е.А. Указ. соч. С. 49. Інакше оцінює правову природу відсотків, стягнення яких передбачено п. 4 ст. 840 ГК, Д.А. Медведєв, який вважає, що у випадках невиконання або неналежного виконання банком свого обов'язку щодо забезпечення повернення вкладу або погіршення умов забезпечення "відповідальність полягає у сплаті вкладникові неустойки у формі банківського відсотка (ставки рефінансування), обчисленої на день повернення боргу, а також у відшкодуванні збитків "" * ". --- "*" Медведєв Д.А. Указ. соч. С. 521. Здається, що наведені судження не цілком точні. Відсотки, які підлягають сплаті банком у випадку, передбаченому в п. 4 ст. 840 ГК, являють собою ставку банківського відсотка (ставку рефінансування), існуючу на день сплати позичальником суми боргу (п. 1 ст. 809 ЦК), яка перевищує розмір процентів на суму вкладів за договором банківського вкладу та у зв'язку з цим не може являти собою "встановлені відсотки за весь період користування банком коштами вкладника" (як вважає Е.А. Павлодский) в силу того, що цю роль виконують відсотки, передбачені договором банківського вкладу. Однак відсотки, що підлягають сплаті банком при ненаданні забезпечення повернення вкладу, його втраті і погіршенні умов представленого забезпечення, не можуть кваліфікуватися і як неустойку (як вважає Д.А. Медведєв), оскільки в період дії договору банківського вкладу (до заяви вкладником вимоги про поверненні вкладу) відсотки, що виплачуються банком на суму вкладу (у розмірі, передбаченому договором), є платою за користування грошовими коштами, внесеними вкладником, і ніяк не можуть бути визнані мірою відповідальності. Мабуть, відсотки, що підлягають сплаті банком відповідно до п. 4 ст. 840 ГК (у розмірі ставки рефінансування), надолужити диференціювати на дві частини: перша частина становлять відсотки в розмірі, передбаченому договором банківського вкладу, які є платою за користування грошовими коштами, внесеними в банк вкладником; друга частина зазначених відсотків (різниця між ставкою рефінансування і розміром відсотків, передбачених договором банківського вкладу) являє собою додатковий обов'язок банку, покладену на нього у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за договором банківського вкладу, і повинна кваліфікуватися в якості міри відповідальності. Вказану міру відповідальності за правовою природою слід визнати неустойкою (а не спеціальної мірою відповідальності у вигляді відсотків за ст. 395 ЦК), оскільки вона підлягає застосуванню за порушення, не пов'язане з простроченням виконання грошового боргового зобов'язання. У положенні боржника, який прострочив грошове боргове зобов'язання, банк опиняється в разі невиконання ним своєї основної обов'язки з видачі (поверненню) суми вкладу на вимогу вкладника. У цьому випадку банк несе відповідальність за невиконання грошового зобов'язання у формі стягнення передбачених ст. 395 ГК відсотків на суму вкладу за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Зазначені відсотки стягуються з банку в розмірі, що визначається ставкою банківського відсотка (ставкою рефінансування), існуючої на день виконання зобов'язання (при добровільному його виконанні банком) або на день звернення вкладника до суду. У договорі банківського вкладу може бути передбачено інший розмір відсотків, що підлягають сплаті банком у разі прострочення видачі (повернення) суми вкладу (у якості міри відповідальності). За загальним правилом відсотки за користування чужими грошовими коштами, передбачені ст. 395 ГК, підлягають нарахуванню лише на суму цих коштів (у нашому випадку - на суму вкладу). При цьому сума вкладу повинна визначатися з урахуванням правил про капіталізацію відсотків, нарахованих по вкладу, але не виплачених вкладнику. Мається на увазі норма, яка міститься у п. 2 ст. 839 ГК, згідно з якою, якщо інше не передбачено договором банківського вкладу, відсотки на суму банківського вкладу виплачуються після закінчення кожного кварталу окремо від суми вкладу, а не затребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються відсотки. Дана норма отримала офіційне судове тлумачення в Постанові Пленуму Верховного Суду Російської Федерації і Пленуму Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації N 13/14 від 8 жовтня 1998 р. "Про практику застосування положень Цивільного кодексу Російської Федерації про відсотки за користування чужими коштами" "*" (п. 15.1): судам рекомендовано виходити з того, що в разі збільшення вкладу на суму незатребуваних відсотків стягуються за прострочення повернення вкладу відсотки, передбачені п. 1 ст. 395 ГК, нараховуються на всю суму вкладу, збільшеного (подлежавшего збільшенню) на суму незатребуваних відсотків. --- "*" Вісник ВАС РФ. 1998. N 11. Згідно з тією ж ст. 395 (п. 2) ГК, що застосовується до відносин за договором банківського вкладу в разі невиконання банком обов'язки з видачі (поверненню) вкладу, якщо збитки, завдані кредитору неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, належних йому на підставі п. 1 ст . 395 ГК, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму. Отже, поряд з відсотками за неправомірне користування чужими грошовими коштами (п. 1 ст. 395 ЦК) банк, що не виконав або виконав з простроченням свій обов'язок з видачі (поверненню) суми вкладу, зобов'язаний відшкодувати вкладникові і завдані йому збитки (в частині, що не покритої відсотками). Договором банківського вкладу може бути передбачена також обов'язок банку сплачувати вкладнику неустойку (наприклад, у вигляді пені) за прострочення видачі (повернення) внеску. У цьому випадку можливість одночасного стягнення зазначеної договірної неустойки і відсотків, передбачених п. 1 ст. 395 ГК, виключається. Згідно з роз'ясненням, що міститься у п. 6 Постанови пленумів Верховного Суду РФ і Вищого Арбітражного Суду РФ N 13/14 від 8 жовтня 1998 р., в подібних ситуаціях суди повинні виходити з того, що кредитор має право пред'явити вимогу про застосування однієї з цих заходів, не стверджуючи факту та розміру збитків, понесених ним при невиконанні грошового зобов'язання, якщо інше прямо не передбачено законом або договором. Очевидно, що викладений підхід не може бути застосований в тому разі, коли договором передбачена штрафна неустойка, що підлягає стягненню з боржника поряд з збитками і незалежно від них. За таких умов можливе одночасне стягнення і договірної неустойки, та відсотків, передбачених п. 1 ст. 395 ГК. Порушення обов'язки з видачі (поверненню) вкладу громадянину-вкладнику банком, у статутному капіталі якого більше 50% акцій або часток участі мають Російська Федерація або суб'єкти Російської Федерації, а також муніципальні освіти, тягне субсидіарну відповідальність відповідних публічно-правових утворень, застосовувану в порядку, передбаченому ст. 399 ЦК (п. 1 ст. 840). Це означає, що вкладники таких банків, не отримавши від останніх задоволення своїх вимог про видачу (повернення) вкладів, можуть звертатися з позовами до суду безпосередньо до публічно-правових утворень, які є засновниками (учасниками) банків. При задоволенні вимог вкладників відповідне публічно-правова освіта має право регресної вимоги до банку, що допустив порушення зобов'язань за договорами банківського вкладу. У разі порушення банком свого обов'язку по виплаті відсотків на суму вкладів (коли зазначена виплата відсотків проводиться окремо від видачі вкладу) вкладник має право вимагати від банку відшкодування завданих йому збитків. Дуже спірним є питання про можливості застосування в подібній ситуації такої міри відповідальності, як стягнення відсотків, передбачених п. 1 ст. 395 ГК. На думку Л.А. Новосьолова, "диспозитивний характер положень п. 1 ст. 395 ГК РФ не виключає можливості встановлення в договорі банківського вкладу сплати відсотків банком вкладникові в якості міри відповідальності за прострочення сплати відсотків за вкладом, що підлягають видачі окремо від суми вкладу. Навпаки, видається, що в відносинах за вкладом прострочення виплати відсотків повинна тягти відповідальність банку, передбачену п. 1 ст. 395 ГК РФ, якщо інше не буде передбачено договором "" * ". --- "*" Новосьолова Л.А. Указ. соч. С. 153 - 154. З наведеним судженням Л.А. Новосьолова можна погодитися лише за тієї обов'язкової умови, що конкретний договір банківського вкладу не передбачає особливого порядку нарахування відсотків на вклад та їх виплати, в силу чого до стосунків сторін застосовується диспозитивним норма, яка міститься у п. 2 ст. 839 ГК, про капіталізацію незатребуваних (можна додати - невиплачених) відсотків. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "5. Відповідальність за порушення договору банківського вкладу " |
||
|
||