Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Представництво за довіреністю

Представництво, яке Грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
З визначення довіреності як письмового документу, що вида- і гься однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності:
1) вона може бути вчинена лише у письмовій формі;
2) як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо;
3) у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові особою, яку представляють.
Представництв© за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, засвідчений печаткою юридичної особи тошо).
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Адже довіреність як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них.
Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, розрізняють 2 види довіреностей:
1) загальна довіреність;
2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність.
Загальна (генеральна) довіреність уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру.
Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо особа, яку представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність може видаватися, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій У суді.
Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту дізнаються, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує.
Видача довіреності є одностороннім правочином, який має вчинятися із дотриманням правил ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладені у Законі України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат".
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника, оскільки повноваження виникає незалежно від згоди останнього. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ч. 1 ст. 245 ЦК). Звідси, ніби, випливає, що довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також може бути надана в усній формі. Однак ця норма має тлумачитися у сукупності з положеннями ч. З ст. 244 ЦК, яка встановлює, що довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі.
<)і же, довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути і»н юіо письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріальне м«ч нілчсння довіреності потрібне, зокрема, для здійснення право- ііміш, нотаріальна форма дчя яких обов'язкова (наприклад, право- ніш; купівлі або продажу жилих будинків).
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 245 ЦК довіреність, що видається у .прядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім чіпіадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, і кінчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.
Частина 3 ст. 245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально посвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право посвідчувати довіреності, закріплений у сі. 40 Закону "Про нотаріат". Посвідчення довіреностей такими особами регулюється Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від !5 червня 1994 р. \ <2 419.
Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:
- довіреності військовослужбовців та інших осіб, шо перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово- іікувальних установах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військоно-лікувальних установ;
- довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, іе немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
- довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено иійснення цих функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а, отже, має бути визнана недійсною.
Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомоги і стипендій, грошей з установ банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і носи .точної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або навчається, житлово-експлуатаиійною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-проє))ілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні.
Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом її керівника і засвідчується ц .-чаїкою цієї організації (ст. 246 ЦК).
Строк дії довіреності, який встановлюється у ній, за загальним правилом, не може перевищувати 3 років. Якщо строк довіреності не вказаний, вона зберігає чинність аж до її припинення (ст.ст. 247, 248 ЦК).
Проте існує спеціальне обмеження строку довіреності, виданої в порядку передоручення - вона не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення.
Для того, щоб відлік строку довіреності був можливим, у кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону спричиняє за собою недійсність довіреності як документу, що підтверджує повноваження представника. Тобто вона не мас правового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 248 ЦК довіреність припиняється, зокрема, внаслідок закінчення її строку, а стосовно разової довіреності - здійсненням дій представником, на які він уповноважений.
Довіреність може припинитися також у будь-який момент у зв'язку з скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249). Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером цього правочину.
Довіреність припиняється в зв'язку з припиненням юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють, у зв'язку зі смертю, визнанням недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім або представника, або особи, яку представляють. Це положення ґрунтується на загальному правилі про те, що і представником, і особою, яку представляють, можуть бути тільки повністю дієздатні особи.
Оскільки передоручення засновується на первісно виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення.
Припинення дії довіреності тягне припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала оі'.іреність і згодом скасувала Я, зобов'язана повідомити про ска- і ування особу, якій довіреність видана, а також відомих їй третіх <н іб, для представництва перед якими була видана довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці фі іичної особи, яка померла, і правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:
а) припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;
б) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.
Після припинення довіреності представник зобов'язаний повернути довіреність особі, яку він представляє. Зробити це слід "не- ілйно", тобто у мінімально коро і кип строк, як тільки з'явиться гака можливість.
Дія довіреності як документу, що підтверджує повноваження, може припинитися також у будь-який момент у зв'язку із скасуванням її особою, яку представляють (ст. 249 ЦК). Проте ч. 4 ст. 249 ЦК передбачає, що законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних правовідносин. Слід зазначити, що хоча у ч. 4 ст. 249 ЦК йдеться про можливість встановлення у законі "права особи видавати безвідкличні довіреності на певний час", але, очевидно, у цьому випадку мається на увазі не "право" особи, а обмеження права останньої на скасування довіреності протягом певного часу, що грунтується на ііого попередній згоді на таке обмеження.
Скасування довіреності тягне припинення повноважень представника. Разом з тим, скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були повідомлені про це.
Права і обов'язки щодо третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його заступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність і його правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.
Правовідносини представництва можуть бути припинені не тільки у зв'язку з скасуванням довіреності особою, яку представляють, ;іле й внаслідок відмови представника від вчинення дій, які були впзна- чені довіреністю. Відмова від цього права є недійсною. Проте представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам (ч. З ст. 250 ЦК).
Відмова від вчинення дій, які були передбачені у довіреності, має юридичне значення для того, кого представляють, і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були повідомлені про це. Тому представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.
Частина 4 ст. 250 ЦК передбачає санкції за порушення вимог, про дотримання порядку відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Зокрема, представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимоги про негайне повідомлення того, кого він представляє, про таку відмову, а також у випадках, коли він відмовився від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Відшкодування збитків у цьому випадку відбувається відповідно до вимог ст. 22 ЦК, а моральна шкода може бути відшкодована на засадах, встановлених ст. 23 ЦК.
§ 6. Представництво з перевищенням повноважень
Діяльність представника має здійснюватися у межах повноважень. Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Перевищення повноваження - це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками особи, яку представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з особою, яку він представляє.
Перевищення повноваження можливе у кількісному і якісному відношенні. Кількісне перевищення повноважень полягає у довільній зміні показників, що характеризують кількісну сторону правочину: число, вага, міра речей; термін договору, який укладається; розмір плати або купівельної ціни. Якісне перевищення повноважень стосується властивостей і специфіки предмета правочину; вибору контрагента, з яким має бути укладений правочин; характеру правочину; вчинення дій, не передбачених довіреністю.
І врахуванням суб'єктивного ставлення представника до своїх мл та їхньої мети, можна виокремити такі види перевищення повноважень:
1) дії з перевищенням повноважень внаслідок помилки щодо обсягу останніх;
2) навмисне перевищення повноважень у сподіванні отримати чвалення вчинених дій від особи, яку представляють;
3) навмисне перевищення повноважень з метою отримати вигоду іля себе.
Правочин, вчинений з перевищенням повноважень, створює, імінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди. Якщо ж схвалення не відбудеться, то такий правочин правових наслідків лля того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241. ст.ст. 215, 239 ЦК, У перших двох випадках перевищення повноважень сторони повертаються у первісний стан. У випадку навмисної діяльності з перевищенням повноважень з метою отримані вигоду для себе правочин визнається недійсним, а на представника, крім того, покладається обов'язок відшкодування збитків, завданих тому, кого він представляв, і третій особі.
Крім того, за певних обставин (наприклад, у разі зловмисної домовленості представника і третьої особи про укладення право- чину з перевищенням повноважень) виникає також обов'язок третьої особи відшкодувати особі, яку представляли, збитки, що виникли внаслідок дій представника з перевищенням повноважень.
Статті 241 ІДК передбачає 2 варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень: 1) вона схвалює дії, вчинені від її імені; 2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням повноважень.
Схвалення рій представника можливе в різних формах: 1) схвалення шляхом заяви про це; 2) схвалення мовчазною згодою; 3) схвалення шляхом здійснення конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.
За своїй юридичній природою схвалення є одностороннім право- чином, що вимагає сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляюл'ь, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень.
Положення ст. 241 ІДК щодо можливості схвалення правочину, укладеного представником з перевищенням повноважень, поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і правового значення не має.
У практиці виникають питання про значення схвалення тим', кого представляют ь. угоди, укладеної з перевищенням повноважень.
Як випливає із тексту ст. 241 ЦК несхвалення такого правочину ніби тяте повну його недійсність. Але такий висновок суперечить ст 217 ЦК. згідно з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин.
Більш коректним здається припущення, ідо той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною. Якщо самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною.
Витрати, яких зазнав представник, що діяв з перевищенням повноважень, можуть бути стягнуті з особи, яку він представляв, як безпідставне збагачення за правилами глави 82 ЦК за наявності всіх умов, необхідних для виникнення відповідних зобов'язань.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Представництво за довіреністю"
  1. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    представництво, довіреність, позовну давність. У цьому розділі нарівні з лібералізацією деяких норм (наприклад, частковим закріпленням у ст. 4 принципу, відомого ще римському праву, - "дозволено все, що не заборонено законом"), були посилені засоби обмеження ініціативи і самостійності учасників цивільних правовідносин. Так, ст. 5 ЦК 1963 р. більш жорстко визначала наслідки зловживання правом,
  2. Що таке довіреність? Яким вимогам вона повинна відповідати?
    представництво, який визначає внутрішні взаємовідносини між представником і тим кого він представляє, і сторони своїми підписами підписують, які саме дії і яким саме чином повинен виконувати представник, який розмір винагороди його чекає (якщо це передбачено договором), то довіреність як документ підписує лише особа, яка видає її. Довіреність адресується насамперед третім особам і має на меті
  3. Стаття 44. Повноваження представника в суді
    представництва за довіреністю визначаються статтями 248 - 250 Цивільного кодексу України. 4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю мас бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. 5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі
  4. Глава 13. Представництво і довіреність
    довіреність
  5. § 2. Предмет і система цивільного та торгового права зарубіжних країн
    представництво та торгову реєстрацію тощо. Спочатку торгове право було звичаєвим правом торговців, об'єднаних у корпорації. Потім потреби обігу спричинили створення єдиних правил торгівлі у межах міст, союзів (наприклад, Збірник морського права Ганзейського союзу), а згодом і в межах держави. Французька буржуазна революція ліквідувала поділ суспільства на стани, і станове торгове право
  6. § 4. Визначення та система цивільного права
    представництво і довіреність, позовну давність. Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів: 1. Право власності. Інші речові права. 2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання). 3. Авторське право. 4. Право на винахід та інші
  7. § 3. Правосуб'єктність юридичної особи
    представництва (ст. 95 ЦК). Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій самої юридичної особи від імені юридичної особи. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її місцезнаходженням. Такі філії найчастіше утворюються навчальними і науковими закладами. Проте це можуть бути і підприємства з виробництва товарів, надання послуг, здійснення
  8. § 2. Підстави виникнення та види представництва
    представництва і виникнення повноваження розрізняють такі види представництва: 1) добровільне (договірне) представництво - те, що грунтується на волевиявленні представника; 2) обов 'язкове або ("представництво за законом") - представництво на підставі безпосереднього припису закону. З них найбільш поширеним є представництво на підставі договору. Йому присвячена більшість норм глави 17 ЦК
  9. § 3. Склад правовідносин представництва
    представництва традиційно виокремлюють 3 категорії суб'єктів: той, кого представляють, представник і треті особи. І Ісрел тим, як перейти до з'ясування тих вимог, яким має відпо- ьі і мін кожен із згаданих суб'єктів, варто звернути увагу на не дуже ¦ м їх словесну конструкцію - "особа, яку представляють", існу- ; іннн якої пов'язане з тим, що у сучасній правничій українській мінології відсутнє
  10. § 4. Передоручення
    представництва, то передоручення, як правило, здійснюється І-ІЧОЧ »плачі довіреності представником своєму заміснику. Але і рсдоручення можливе і шляхом внесення змін до договору (до- і .«мі> ру доручення або іншого договору), який є підставою пред- - Міліпцпіа, Іовіреність, шо видається у порядку передоручення, підлягає іріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на ¦
© 2014-2022  yport.inf.ua