| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Реалізація кримінальної відповідальності |
||
|
Про кримінальну відповідальність можна говорити в трьох аспек-тах: 1) про її встановленні в законі, 2) про виникнення кримінальної відповідальності і 3) про її реалізацію. Відповідно до ст. 1 КК кримінальну законодавство передбачає кримінальну відповідальність. Це означає, що законо-датель формулює певні кримінально-правові заборони, за порушення яких будь-яка особа підлягає кримінальній відпові-ності. Передбачена кримінальним законом відповідальність носить абстрактний характер: вона не має ні юридичного факту, що породжує реальну відповідальність, ні конкретної адреси-та, і за своєю сутністю являє заборона-попередження, тобто сповіщає про те, що будь-яка особа, яка порушила заборону, опиниться у сфері дії кримінального закону. Виникнення кримінальної відповідальності пов'язане з фактом вчинення злочину конкретною особою. У цей момент між ним і державою виникає кримінально-правове відно-шення і кримінальна відповідальність. Остання з моменту вдосконалення-ності злочину існує у вигляді єдиного свого елемента - обов'язки правопорушника відзвітувати перед го-державу в скоєному, піддатися осуду і заходам при примусу кримінально-правового характеру. Якщо злочин 1 На думку М. Н. Кропачева, у момент скоєння злочину мож-ника не саме кримінальна відповідальність, а лише «обов'язок її поніс-ти (на стороні винного) і право її покласти (на стороні держави)» / / Кримінальне право Росії. Загальна частина / За ред. Н.М. Кропачева, Б.В. Вол-женкіна, В.В. Орєхова. С. 218. Не буде зафіксовано правоохоронними органами або не буде розкрита, то виникло правовідношення не наповниться реальним змістом, а кримінальна відповідальність залишиться не реалізованою, тобто не отримає свого розвитку в інших елементах. Вона залишиться не реалізованою і в тих випадках, коли правоохоронні органи, встановивши обставини здійснений-ня злочину, вважатимуть можливим на підставі кримінального закону і за наявності необхідних умов звільнити особу, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. У цьому випадку кримінальна відповідальність припиняється (тобто ис-штучно переривається), не отримавши логічно природного розвитку та об'єктивної реалізації. На етапі встановлення кримінальної відповідальності важливе значення має її диференціація законодавцем. Під диференціацією кримінальної відповідальності розуміє-ся «градація її самим законодавцем в кримінальному законі, в ре-док якої їм встановлюються різні кримінально-правові наслідки залежно від типової ступеня громадською небезпеки злочину і типовий небезпеки особистості, яка вчинила злочин »1. Засобами диференціації кримінальної відповідальності є, по-перше, ранжування видів та розміру покарання за злочин залежно від на-явності кваліфікуючих ознак та обставин, пом'якшую-щих і обтяжують покарання, а по-друге, коригування про-щих мінімальних і максимальних меж покарання, установ-лених санкцією, залежно від стадії, на якій було скоєно злочин, від наявності рецидиву злочинів і т.д. Правовими інструментами диференціації кримінальної відпові-дальності є: встановлення різних санкцій в раз-них частинах статей Особливої частини КК; конструювання спеці-альних кваліфікованих або привілейованих складів злочину; обов'язкове пом'якшення (ст. 62, 64, 65 і 66 КК) або обов'язкове посилення (ст. 68-70 КК) покарання; умовне 1 Лесніевскі-Костарева Т.А. Диференціація кримінальної відповідальності. Автореф. дісс. ... Докт. юрид. наук. М., 1999. С. 11, 23. Див також: Діамантів А.В. Соціальна справедливість і диференціація уголов-ної відповідальності / / Держава і право: проблеми, пошуки рішень, пропозиції. Вип. 2 (9). Ульяновськ, 1999. С. 38, 39. Засудження (ст. 73 КК) і, певною мірою, - відстрочка отби-вання покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають малолітніх дітей (ст. 82 КК). Реалізація кримінальної відповідальності означає, що після виникнення кримінальної правовідносини права і обов'язки його суб'єктів реалізуються в точній відповідності з припис нями закону. Цьому передують складні фактичні відно-ності між суб'єктами, спрямовані на встановлення характе-тера та обсягу взаємних прав і обов'язків і здійснювані в певній процесуальній формі. Після уточнення содер-жания та обсягу прав і обов'язків суб'єктів кримінальна відпові-дальність особи, яка вчинила злочин, втілюється в тих чи інших заходи державного примусу, що обираються з волі держави в особі її компетентного органу. Ці заходи називаються формами реалізації кримінальної відповідальності. Чинний КК знає декілька таких форм. Найприроднішою і найпоширенішою формою реа-лізації кримінальної відповідальності є покарання. Вона за-лягає у тому, що особі, яка вчинила злочин, виноситься обвинувальний вирок, в якому скоєного діяння від імені держави дається негативна правова оцінка, а підсудному, визнаному винним, виражається осуд і призначається покарання як найбільш репресивна форма кримінально- правового впливу. Відбуття призначеного покарання (повне або часткове) тягне за собою специфічне правовий наслідок у вигляді судимості. У цій (і тільки в цій) формі реалізації кримінальна відповідальність проявляється у всіх своїх чотирьох елементах: 1) обов'язок відзвітувати у скоєному і під-вергнути осуду і примусу, 2) засудження, осуджуючи-ня, 3) міра державного примусу у формі покарання, 4) судимість. Різновидом даної форми реалізації кримінальної відпові-дальності є умовне засудження і осуд з відстрочити-кой відбування покарання (ст. 73 і 82 КК). Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є-ється засудження без призначення покарання. Стаття 801 КК передба-чає постанову обвинувального вироку без при-значення покарання особі, вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо судом буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки ця особа або вчинене ним діяння перестали бути суспільно небезпечними. У цьому випадку кримінальна відповідальність реалізується тільки у двох своїх елементах: 1) обов'язок відзвітувати у скоєному, 2) офіційне визнання скоєного злочином і осуд особи, його з-вершити. Згідно ч. 1 ст. 92 КК, засудження без призначення покарання (відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 302 КПК) можливо і щодо неповнолітніх, які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості. При цьому до засуджених, звільненим від покарання, обов'язково застосовуються примусові заходи виховного впливу, передбачені в ч. 2 ст. 90 КК. Згідно ч. 3 ст. 92 КК, неповнолітній, засуджений до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості або за тяжкий злочин, може бути звільнений судом від отби-вання покарання і поміщений до спеціальної навчально-вихователь-ве установа закритого типу. У випадках звільнення неповнолітніх від покарання кримінальна відповідальність проявляється в трьох її елементах: 1) обов'язок відзвітувати у скоєному, піддатися засуджений-нию і примусу, 2) осуд, осуд, виражене в обвинувальному вироку, 3) державний примус у вигляді примусових заходів виховного впливу або приміщення в закрите навчально-виховний заклад. Пос-ледний елемент кримінальної відповідальності - судимість - у цьому випадку відсутній. Слід підкреслити, що примусові заходи воспита-тельного впливу є формою реалізації кримінальної відповідальності тільки в тому випадку, коли вони застосовуються замість покарання за обвинувальним вироком суду. Якщо ж вони застосовуються судом за прекращенному кримінальній справі при звільненні від кримінальної відповідальності (ст. 90 КК), то формою реалізації кримінальної відповідальності вони не є-ються. На етапі реалізації кримінальної відповідальності важливе зна-чення має її індивідуалізація, яка означає діяльність суду з обрання тієї чи іншої форми реалізації кримінальної відповідальності та визначення обсягу карального впливу на правопорушника. «Диференціація кримінальної відповідально-сті здійснюється в законі, попередньо, до вчинення злочину, індивідуалізація ж відповідальності можлива лише після вчинення конкретного злочину індивідуума-мом» 1. До форм реалізації кримінальної відповідальності деякі вчені відносять і примусові заходи медичного харак- тера 2. Така точка зору, при всій її спірність, має підстави в законодавстві. Цілями примусових заходів медичного характеру, які застосовуються поряд з покаранням, згідно зі ст. 98 КК, є не тільки лікування засуджених, а й попередити ждение вчинення ними нових діянь, передбачених карного кодексом. Зрозуміло, не можна відносити до форм реалі-зації кримінальної відповідальності примусові заходи міді-цинского характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані невменяемості3, а також до осіб, які після вчинення злочину в силу психічного розладу втратили здатність усвідомлювати характер своїх дій або керувати ними. Це заходи винятково лікувального характеру, і до кримінальної відповідальності вони відношення не мають. Однак примусові заходи міді-цинского характеру, призначувані поряд з покаранням особам, які потребують лікування психічних розладів, що не ви-чающих осудності (ч. 2 ст. 99 КК), можуть розглядатися як одна з форм реалізації кримінальної ответственності4, хоча самостійного значення вона не має і може лише додат- няти покарання. 1 Костарева Т.А. Критерії диференціації та індивідуалізації уго-ловний відповідальності і питання про подвійне обліку обставин справ / / Диференціація відповідальності в кримінальному праві і процесі. Яро-славлю, 1994. С. 129. 2 Див: Багрій-Шахматов Л.В. Кримінальна відповідальність і покарання. С. 104. 3 Див: Кримінальне право Росії. Загальна частина / За ред. Н.М. Кропачева, Б.В. Волженкіна, В.В. Орєхова, С. 212. 4 Див: Максимов С.В. Мета в кримінальному праві. Автореф. дісс. ... Канд. Юрид. наук. Казань, 2002. С. 10. « Попередня |
||
| Наступна » | = Перейти до змісту підручника = | |
|
|
||
Стаття 12. Дія кримінального закону стосовно осіб, які вчинили злочин поза межами Російської Федерації Коментар до статті 12 |
||
|
||