| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ГЛАВА 26. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФІЗИЧНОЇ АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ |
||
|
Загальна характеристика зобов'язань з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Шкода, яка заподіяна однією особою іншій, підлягає відшкодуванню. Водночас, майнова шкода особі може бути заподіяна і її власними свідомими діями. У цьому випадку, за загальним правилом, завдана шкода відшкодуванню не підлягає. За певних умов виняток складають лише зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням здоров'я та життя фізичної особи чи майна іншої особи. Інститут зобов'язань щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування, почав історично складатися в нашій країні ще в 30-х роках минулого століття. Першими в судовій практиці справами про відшкодування шкоди, яка була завдана при рятуванні соціалістичного майна, були справи: - Марцинюка, який добровільно брав участь у гасінні пожежі на заліз- ниці і пошкодив при цьому одяг; - Бичкова, який загинув при гасінні пожежі, що охопила склади ста- діону. Верховний Суд СРСР підкреслив, що незважаючи на відсутність прямих вказівок у цивільному законодавстві про відшкодування шкоди в цих випадках, необхідно керуватися положеннями ст. 131 Конституції СРСР, відповідно до якої кожен громадянин зобов'язаний берегти і зміцнювати соціалістичну власність. У наведених справах обов'язок з відшкодування шкоди було покладено на залізницю і товариство "Динамо"1. Такі судові рішення створили передумови для закріплення в ЦК УРСР 1963 р. нового цивільно-правового інституту - відшкодування шкоди, яка була заподіяна особі при рятуванні державного чи колективного майна2. 'Див.: Флейшиц ЕА. Обязательства из причинения вреда и неосновательного обогащения. - М., 1951. - С. 14-15. 2Див.: Ландкоф С.Н. Новая категория обязательств в советском гражданском праве // Юрид. сб. КГУ. - К., 1948. - № 3. - С. 99. У ЦК України 2003 р. порівняно з ЦК УРСР 1963 р. розширені підстави виникнення зобов'язань, пов'язаних із рятуванням. Якщо раніше норми цього інституту регулювали лише зобов'язання, які виникали у зв'язку із рятуванням державного чи колективного майна, то положення чинного законодавства поширюються на всі зобов'язання, що виникають із рятування здоров'я і життя, а також майна незалежно від форми власності. Сторонами в цих зобов'язаннях виступають: 1) фізична особа (рятувальник), яка понесла майнові збитки, отримала каліцтво чи іншим чином ушкодила своє здоров'я під час рятування від реальної загрози без відповідних на те повноважень: а) життя чи здоров'я іншої особи; б) майна фізичної або юридичної особи. Дії рятувальника повинні носити добровільний характер і бути спрямованими на усунення обставин, які загрожують чужому життю, здоров'ю чи майну, або усунення негативних наслідків події, яка вже настала. У разі смерті рятувальника стороною будуть виступати його спадкоємці. Зобов'язання, що розглядаються, не виникають у разі рятування життя та здоров'я фізичних осіб, майна інших осіб при виконанні рятувальником своїх професійних (трудових) обов'язків, наприклад, пожежниками, лікарями, ветеринарами, працівниками міліції, Міністерства надзвичайних ситуацій та ін. Якщо дії по рятуванню вчиняє юридична особа, вона не має права на відшкодування шкоди, за винятком випадків, встановлених законом. Так, відповідно до статей 328, 332 Кодексу торговельного мореплавства України будь-яка з корисним результатом дія щодо рятування судна, яке наразилося на небезпеку, вантажів та інших предметів, що знаходяться на ньому, тощо, дає право на отримання певної винагороди, розмір якої визначається домовленістю сторін, а за її відсутності - уповноваженим органом; 2) фізична або юридична особа, яка є власником (володільцем) майна, що рятувалося, або держава. За об'єктом рятування зобов'язання, що аналізуються, можуть бути поділені на дві групи: 1) які виникають із рятування життя та здоров'я фізичної особи (ст. 1161 ЦК України); 2) які виникають із рятування майна фізичної або юридичної особи (ст. 1162 ЦК України). Однак правові наслідки рятування залежать не лише від його об'єкту, а й від об'єкту, якому була завдана шкода (життя, здоров'я чи майно рятувальника). Враховуючи це, можна розрізнити три групи правових наслідків рятування: 1) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, а також шкода, завдана її майну, якщо вона без відповідних повноважень рятувала життя та здоров'я фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою в повному обсязі; 2) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі; 3) шкода, завдана майну фізичної особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища. Обов'язок власника (володільця) майна відшкодувати шкоду, яка завдана особі при рятуванні його майна, виникає незалежно від наслідків рятування. Однак розмір відшкодування не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося. Якщо особа рятувала чуже майно, незважаючи на владні заборони компетентних органів (наприклад, при знищенні худоби при епізоотії, епідемії), то права на відшкодування завданої їй шкоди вона не набуває. Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану рятувальнику, виникає за таких умов: 1) небезпека для життя, здоров'я або майна іншої особи була реальною. Небезпека не повинна бути мнимою, тобто такою, що існує лише в уяві рятувальника. Вона може бути обумовлена природними явищами, самою особою, життя, здоров'я або майно якої рятується, а також діями третіх осіб. На практиці можуть виникати питання щодо доцільності дій рятувальника, який діяв в умовах небезпеки. Це питання вирішується виходячи із конкретних обставин справи. Лише за умови явної невідповідності між ступенем небезпеки, що виникла, і заходами, які були вжиті для її відвернення, можуть бути підстави для відмови у відшкодуванні зйвданої шкоди; 2) відсутність у рятувальника належних повноважень; 3) спрямованість його дій на рятування життя, здоров'я чи майна іншої особи. При цьому потрібно враховувати, що майно, яке рятувалося, повинно обов'язково мати істотну цінність. Майно істотної цінності - категорія досить оціночна, але, безумовно, це поняття повинно охоплювати речі, які становлять історичне чи культурне надбання країни, є пам'ятниками архітектури, культури, мистецтва або становлять значну вартість для їх власника (володільця). Виникає питання: які правові наслідки настануть, якщо рятувалося майно, що не становить істотної цінності. Ми вважаємо, що в цьому випадку, за аналогією закону, рятувальник має право вимагати відшкодування завданої йому шкоди, посилаючись на норми інституту "Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення" (ст. 1158-1160 ЦК України); 4) наявність шкоди у рятувальника; 5) причинний зв'язок між його діями по рятуванню здоров'я, життя чи майна іншої особи і каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника, а також шкодою, завданої його майну. Причинний зв'язок може бути наслідком цілої низки факторів, які пов'язані із рятуванням: під час гасіння пожежі особа впала з драбини; рятувальник захворів на запалення легенів, оскільки витягував іншу особу з крижаної води, тощо. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "ГЛАВА 26. РЯТУВАННЯ ЗДОРОВ'Я ТА ЖИТТЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ, МАЙНА ФІЗИЧНОЇ АБО ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ" |
||
|
||