| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. |
||
|
Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, втілено в конституційні та цивільно-правові норми - ст. 56 Конституції, статті 1173-1176 Цивільного кодексу України, а також відповідні статті законів України від 1 грудня 1994 р. «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», від 5 листопада 1991 р. «Про прокура- туру», від 18 лютого 1992 р. «Про оперативно-розшукову діяльність», від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» та ін. Для дійовості впровадження конституційних засад відповідальності держави важливе значення мають підстави та умови її настання, суб'єкти, обсяг, види, джерела забезпечення надходжень коштів. Притягнення держави до відповідальності відбувається внаслідок завдання громадянинові шкоди: - прийняттям органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований; - виданням органом державної влади або його посадовою числужбовою особою незаконних рішень; - діями та бездіяльністю органу державної влади або йогопосадової чи службової особи при здійсненні своїх повноважень. Однойменними є підстави відповідальності органів місцевого самоврядування. Окремо в ст. 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) врегульовуються випадки відповідальності держави за дії органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, якщо ними були прийняті незаконні рішення, вчинені незаконні дії чи внаслідок їх бездіяльності. Остання підстава посилюється нормою про те, що держава в будь-якому разі нестиме відповідальність (за безрезультативні дії чи бездіяльність своїх органів), якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо така особа є неплатоспроможною (ст. 1177 ЦК). Загальними умовами притягнення до відповідальності є про-типравність діяння, шкода, причинно-наслідковий зв'язок між ними та вина. Перша умова знаходить свій прояв при притягненні до відповідальності, коли наявні як активна протиправна поведінка органів держави (або органів місцевого самоврядування), так і пасивна (їх бездіяльність, відсутність дій, виконання яких вимагає від них закон). Конкретне втілення протиправності спостерігається в означених вище варіантах: прийняття незаконних нормативно-правових актів, що в подальшому були скасовані, або незаконних рішень. При цьому слід мати на увазі наступне. Підзаконні нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян, підлягають державній реєстрації, що здійснюється Міністерством юстиції України та інши- Конституція України Розділ II. Стаття ми державними органами відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Сам по собі факт державної реєстрації не є безумовним підтвердженням законності цього нормативно-правового акта, який рішенням суду може визнаватися незаконним. На відміну від нормативно-правового акта рішення органу державної влади не має нормативного характеру і адресується конкретним особам, права та інтереси яких воно може порушувати. Крім того, слід ураховувати, що органи державної влади та їх посадові і службові особи повинні діяти у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції), тобто вони мають здійснювати лише те, що їм дозволено, на відміну від громадян, яким дозволено все, що не заборонено законом. Тому протиправними будуть дії' органів державної влади (органів місцевого самоврядування) або їх посадових чи службових осіб, що вчинені без відповідних повноважень, з перевищенням повноважень чи їх зловживанням. Згідно з статтями 16 та 21 ЦК особа може звернутися до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади (або органів місцевого самоврядування), а також про визнання незаконним правового акта органу державної влади (або органів місцевого самоврядування). Шкода - друга умова відповідальності - являє собою як матеріальні втрати, пошкодження, позбавлення чи знищення майна громадянина тощо, так і моральні страждання. Відшкодування майнової шкоди здійснюється шляхом відшкодування збитків або іншими способами, передбаченими в ст. 22 ЦК. Під збитками розуміються: - втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням свого майна, а також витрати, які вона зробила абомусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальнізбитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайнихобставин, коли б її право не було порушене (упущена вигода). Питання про відшкодування збитків постають як засіб захисту права власності (статті 386-388, 390-394 ЦК) і, зокрема, як так звана реституція власності внаслідок позбавлення прав на своє майно людей, незаконно репресованих (Закон України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»); права на підприємницьку діяльність (ст. 13 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво») тощо. Крім майнової людині може бути заподіяна і моральна шкода, їло полягає у різних фізичних та душевних стражданнях (статті 23, 1167 ЦК), яких вона зазнала внаслідок неправомірних дій органів держави або органів місцевого самоврядування. Третьою умовою відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями органів держави (органів місцевого самоврядування) та їх негативними наслідками для людини. При цьому часто такі зв'язки є складними, бо пов'язують численних посадових та службових осіб з цими органами через прийняття відповідних актів чи рішень або, навпаки, неприйняття їх, чим порушуються права та інтереси людей. Вина як умова відповідальності в таких справах не враховується, оскільки в статтях 1173-1176 ЦК визначається, що відповідальність держави або органів місцевого самоврядування настає незалежно від вини їх органів або їх посадових чи службових осіб. Окремо врегульовується відповідальність за шкоду, завдану особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, яка відшкодовується державою в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК). Основоположним при застосуванні коментованої статті є наголос на те, що відповідальність нестиме саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Це так, бо останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державою компетенції. В розвиток конституційних положень у статтях 1173-1175 ЦК встановлюється й відповідальність Автономної Республіки Крим. Відповідно зазначається на відповідальність органу місцевого самоврядування, а не його посадових чи службових осіб. Проте законодавство України стосовно встановлення суб'єкта відповідальності - відповідача у відповідних справах - повинно бути приведено до конституційних норм, оскільки невизначеність у цьому питанні робить неможливим реалізацію права громадян на захист шляхом притягнення до відповідальності держави. Це пов'язано з тим, що держава є специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин, у тому числі відповідальності. Від її імені в суді пови- Конституція України Розділ II. Стаття нен виступати відповідний орган, яким може бути або той орган держави, неправомірними діями якого людині була завдана шкода, або інший орган, який уповноважений розпоряджатися державними коштами, оскільки в коментованій статті наголос робиться саме на відшкодування коштів за рахунок держави. Від цього залежить і вид відповідальності - чи це буде самостійна відповідальність держави, чи її субсідіарна відповідальність, якщо у її органу як заподі-ювача шкоди не вистачить коштів на задоволення вимог громадянина, чи солідарна з ним відповідальність. У будь-якому разі шкода відшкодовуватиметься за рахунок держави. В свою чергу, це стосується й джерел коштів на відшкодування, тобто питання їх виплат за рахунок відповідних бюджетів, що потребує узгодження з бюджетним законодавством. Цивільно-правовий характер відповідальності держави (або органів місцевого самоврядування) грунтується на компенсаційному принципі, а тому слід виходити з повного відшкодування завданих особі збитків. Цього припису слід додержуватися не тільки при вирішенні конкретних справ, а й на рівні законів України, що стосуються регулювання тих питань, які потребують свого узгодження з Конституцією України та ЦК. Так, наприклад, непослідовність Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» полягає, по-перше, в передбаченні ним повернення (компенсації) будівлі та іншого майна не як загальнообов'язкового правила, а по можливості. По-друге, йдеться не про всі збитки, завдані громадянинові, а лише про вартість будівель та майна. По-третє, в цьому Законі зазначається, що не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів. Проте в Конституції України встановлюється, що самі ці акти можуть бути визнані незаконними, а відтак, підстава набуття права власності у держави і в подальшому в інших осіб на націоналізоване майно відсутня, бо законодавство України як правової держави виходить із загального постулату про те, що у недобросовісного набувача не виникає права власності. По-четверте, згідно з ст. 268 ЦК на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконними правових актів органу державної влади, яким порушено його право власності або інше речеве право, строки позовної давності не поширюються. Тому відповідні позови можуть бути вчинені в будь-який час, почина- ючиз 1917 р., а не обмежуватися трирічним строком, перебіг якого починається з моменту набрання чинності Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ст. 5). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень." |
||
|
||