Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінально-процесуальне право → 
« Попередня Наступна »
B.I. Тертишніков. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2007 - перейти к содержанию учебника

Стаття ЗО. Сторони

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
1. Сторони є головними учасниками позовного провадження. Як і всі особи, що беруть участь у справі, вони мають юридичну заінтересованість. Однак, їх заінтересованість своєрідна: вона зачіпає їх особисту сферу, тому що саме сторони є суб'єктами спірного матеріального правовідношення, що припускаються. Саме їх зв'язок із допроцесуальними правовідносинами і додає їхній заінтересованості особистого, суб'єктивного відтінку. Особиста юридична заінтересованість сторін має і матеріально-правову, і процесуальну спрямованість - це і заінтересованість в одержанні сприятливого матеріально-правового результату, і заінтересованість у можливості участі у процесі. Звідси і друга ознака сторін - процес у справі ведеться від імені та в інтересах сторін навіть тоді, коли позивач особисто не порушує справу або сторони особисто не беруть участі у процесі. На відміну від інших учасників процесу, як правило, тільки сторони наділені правами щодо зміни і припинення справи (зміна елементів позову, відмова від позову,
мирова угода). Оскільки справа ведеться в інтересах сторін, саме вони несуть судові витрати у справі. І, нарешті, тільки на сторони поширюється матеріально-правова сила судового рішення, тобто залежно від характеру судового розгляду зазнає змін сфера їх суб'єктивних особистих і матеріальних прав.
2. Відповідно до коментованої статті сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
3. Позивач, як правило, є ініціатором порушення справи, звертаючись до суду, він вважає, що його право порушене чи оспорюється. Після порушення справи може виявитися, що право не порушене або порушене, але йому не належить. З урахуванням викладеного позивач - це та зі сторін у процесі, яка звернулася до суду, вважаючи, що її права порушені або оспорюються.
4. Відповідач, на відміну від позивача, не звертається до суду, а його притягують до відповіді по пред'явленому позову. Крім того, на думку позивача, це він порушує право. Тому відповідачем є та зі сторін у процесі, яка притягується судом до відповіді за позовом, тому що на неї вказує позивач як на порушника свого права.
5. Відповідно до частини другої цієї статті сторонами у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи. Навіть у тому разі, коли справа порушується не позивачем, а прокурором, органами, організаціями і особами, зазначеними в частині 2 ст. З цього Кодексу, позивачами будуть не останні, а саме ті особи, в інтересах яких порушено цивільну справу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття ЗО. Сторони"
  1. Стаття 85. Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду
    Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. 2. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її пред-ставникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений 106 заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений
  2. § 2. Окремі способи забезпечення виконання зобов'язань
    У проекті ЦК України способи забезпечення виконання зобов'язань поділяються на дві великі групи: 1) зобов'язально-правові способи, до яких належать неустойка, завдаток, порука та гарантія; 2) речово-правові способи, що об'єднують заставу і утримання. Неустойка. Неустойка завжди вважалася одним з найбільш поширених і популярних способів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст.
  3. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  4. § 6. Виникнення та припинення юридичних осіб
    Традиційно у радянському та пострадянському цивільному праві розрізняли три способи виникнення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний і дозвільний. Розпорядчий порядок виникнення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється внаслідок розпорядження (вираження волі) власника майна або його представника. Це було характерним способом створення державних юридичних осіб.
  5. § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
    Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Систему судів загальної юрисдикції
  6. § 10. Строки і терміни реалізації та захисту цивільних прав
    Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне законодавство пов'язує з перебігом певних періодів часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), визначених подій тощо. Таким чином, строки та терміни є юридичними фактами (подіями) або одним з елементів юридичної сукупності. Стаття 251 ЦК дає поняття строків та термінів у цивільному прані. За цією статтею
  7. § 6. Недійсність правочинів
    Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до
  8. § 7. Правові наслідки недійсності правочнну
    За загальним правилом ст. 216 ЦК основним наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону (ст. 203 ЦК) і визнається недійсним, є двостороння реституція. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Якщо повернути в натурі отримане за правочином, що є недійсним,
  9. 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
    Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки
  10. 8.2. Правочини з дефектами волі
    Одним з видів дефектів волі є тимчасовий стан, за якого людина внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явиш не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Правочин, укладений у такому стані, не відображає справжньої волі особи щодо встановлення, припинення цивільних прав і обов'язків. Стан, за якого особа не
© 2014-2022  yport.inf.ua