|
1. Ціна позову визначається:
1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стя-гується;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна;
3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;
4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;
7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості;
10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - за
гальною сумою всіх вимог.
2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає
дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову
встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попе
редньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з
поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
3. У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.
1. Для визначення розміру судового збору за певною позовною
заявою вихідним критерієм є ціна позову. Позивач зазначає ціну
позову в позовній заяві. Якщо визначена ним ціна позову вочевидь
не відповідає вартості предмета спору або на момент пред'явлення
позову ціну позову точно визначити неможливо, то розмір судового
збору попередньо визначає суд. Уточнюється ця сума при вирішенні справи з наступним стягненням недоплаченого або поверненням
переплаченого судового збору.
2. Коментована стаття цього Кодексу встановлює критерії
визначення ціни позову. Принципи визначення ціни позову
зводяться в основному до таких правил: а) у тих позовах, де
ставиться питання про стягнення сум або майна, ціну позову
становить розмір суми або вартість майна; б) у позовах про періодичні платежі ціна позову визначається сукупністю виплат,
обмежених певним періодом (одним роком, трьома роками);
в) у позовах про припинення виплат ціна позову визначається
сукупністю виплат, що залишилися, але не більше, ніж за певний період (за один рік, за три роки); г) у позовах, що складаються з декількох вимог, ціна позову визначається сукупністю
всіх вимог.
3. Якщо позивач збільшує розмір позовних вимог або пред'являє
додаткові чи нові вимоги, він повинен звернутись до суду з від
повідною заявою. Але перед таким зверненням йому належить
сплатити несплачену суму судового збору.
|
- 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
- Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної
ціни
39.1 Звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами;
- § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
- § 4. Види недійсних угод
У цивільному законодавстві поряд з вищезазначеною класифікацією угод, передбачено також іншу, в основу якої покладено таку ознаку, як ступінь недійсності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні, або нікчемні; відносно дійсні, або заперечні. Нікчемні угоди. Їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від
- 3.2. ЦК УРСР 1963 р
ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
- § 4. Ім'я фізичної особи
При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб'єктивних прав істотне значення має ім'я фізичної особи, під яким вона набуває прав та обов'язків і здійснює їх, а також місце проживання фізичної особи. Наприклад, місце прожинання враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні її померлою, визначенні місця розгляду позову тощо. Право на ім'я належить до особистих
- § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
Стаття 55 Конституції гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту. Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Конституції). Систему судів загальної юрисдикції
- § 6. Недійсність правочинів
Недійсними правочинами є дії суб'єктів цивільного права, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, але не породжують бажані сторонами юридичні результати внаслідок невідповідності вчинених дій вимогам закону. Таким чином, недійсність правочину є наслідком того, що дія, яка ззовні нагадує правочин, за своєю суттю не відповідає вимогам, що висуваються до
- § 7. Правові наслідки недійсності правочнну
За загальним правилом ст. 216 ЦК основним наслідком укладення правочину, що не відповідає вимогам закону (ст. 203 ЦК) і визнається недійсним, є двостороння реституція. Двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Якщо повернути в натурі отримане за правочином, що є недійсним,
- 8.1. Правочини з дефектами суб'єктного складу
Цивільна дієздатність (гіравочиноздатність) осіб, що не досягли 14 років, обмежується правом самостійно здійснювати дрібні побутові правочини (ч. І ст. 31 ЦК). Виходячи з цього, ч. 1 ст. 221 ЦК визначає, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них - тим, з ким дитина проживає (якщо батьки
|