Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Петришин и др.. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Науково-практичний коментар, 2003 - перейти к содержанию учебника

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Де право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 14 Конституції України розвиває принципові положення, закріплені в ст. 13 Основного Закону. Вона визначає структуру земельного законодавства та закріплює основні засади регулювання земельних відносин у сучасних умовах і на перспективу. У ній також визначається правовий режим одного з найважливіших природних ресурсів - землі, яка визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Ці положення створюють принципово нову в Україні конституційну основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності.
Зміст ч. 1 ст. 14 Конституції України дослівно відтворений у ст. 1 ЗК України та ст. 373 ЦК України, що фактично є формою впровадження конституційних положень у конкретні галузі національного законодавства, зокрема у земельне та цивільне право.
Національне багатство - один з головних показників економічного стану держави. Воно визначається як сукупність створених і накопичених у країні працею всього суспільства благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдаровання населення тощо. До його складу входять суспільне, тобто створене працею людей, речове багатство; природні багатства (природні ресурси); нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний потенціал та ін.). У свою чергу природні багатства включають засоби до існування та засоби праці.
Земля, будучи основним національним багатством, як складова біосфери включає ґрунти та інші природні елементи ландшафту, які органічно пов'язані між собою і забезпечують належне функціонування флори та фауни, життєдіяльності людини та розвиток суспільства.
За своєю територією Україна є однією з найбільших країн Європи, а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь
- однією з найбагатших держав світу. Провідна роль земельногофонду як одного з найважливіших видів ресурсів розвитку та найціннішої частини національного багатства визначена високоюприродною продуктивністю земель у межах країни.
На початок 2003 р. земельний фонд України складав 60,4 млн. гектарів. Значна частка земельної площі (69,3% або 41,8 млн. га)
- це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78% (32,5 млн.га) припадає на ріллю.
Сільськогосподарська освоєність території досягла 72%, ступінь розораності земельної площі - 56%.
Людина і суспільство не можуть існувати без землі та інших природних ресурсів. Саме вони є основою задоволення матеріальних та інших потреб людини і суспільства. Конституція, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни та проголошуючи її основним національним багатством, запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони цього найважливішого компонента біосфери.
Земля як унікальний об'єкт природи є основою для формування сприятливих умов, необхідних для існування всіх живих організмів. її охорона забезпечує охорону всіх інших природних ресурсів, які нерозривно пов'язані із землею (води, надра, рослинний і тваринний світ тощо).
Конституція України
Розділ І. Стаття У юридичному значенні земля як об'єкт права власності - це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний, нерухомий поверхневий ґрунтовий і зайнятий водоймами шар земної кори, який є основою ландшафту просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об'єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить Українському народу на праві власності і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Положення ст. 14 Конституції про те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави насамперед і найбільш безпосередньо стосується земель, наданих для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначених для цих цілей, тобто земель сільськогосподарського призначення. Саме ці землі використовуються як основний засіб виробництва в сільському господарстві і виступають основою економічного розвитку держави та матеріального добробуту народу України.
Використання землі як просторово-операційної бази пов'язане з розміщенням на відповідних земельних ділянках виробник чої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, фор муванням систем розселення, розміщенням населених пунктів ТІ забезпеченням їх сталого розвитку.
Усе викладене свідчить про унікальні природні властивості землі, про її надзвичайну цінність для існування людей і функціонування суспільства. Саме це зумовлює необхідність особливої охорони цього природного об'єкта, яку повинна забезпечувати держава.
В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності на землю без ефективних заходів з боку держави процеси деградації землі, а також генофонду флори і фауни, екосистем та природних ландшафтів можуть стати незворотними. Саме тому охороні земель у новому Земельному кодексі присвячений спеціальний розділ, правові приписи якого знайшли свій розвиток у Законі України від 19 червня 2003 р. «Про охорону земель».
Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обороту, захисту земель від шкідливих антропогенних впливів, а також відтворення та підвищення родючості грунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого правового режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культур ного
призначення.
Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
У процесі здійснення правової охорони земель держава реалізує чотири основні функцій - регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.
Визнання землі основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, передусім зумовлено таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва. Це обумовлює, по-перше, пріоритет її правового режиму, порівняно з іншими матеріальними та духовними об'єктами національного багатства, по-друге, підпорядкованість правового регулювання режиму цих об'єктів правовому режиму землі як основної матеріальної цінності, що належить на праві власності Українському народові та підлягає особливій охороні державою.
Земля як основне національне багатство та фізичний об'єкт Матеріального світу включає всі категорії земель України, які знаходяться в її межах та визначені ст. 19 Земельного кодексу Укра'ь ни. Цінність цього об'єкта природи як національного багатства пов'язана з його багатофункціональним призначенням. Разом з 'Ншими природними ресурсами вона покликана забезпечувати насамперед загальнодержавні та загальнонародні інтереси.
Будучи матеріально-просторовою базою країни, основою ЇЇ незалежності, суверенітету, територіальної цілісності і національної безпеки, земля в процесі функціонування суспільства та забезпечення життєдіяльності людини виконує важливі функції.
Конституція України
Розділі. Стаття Земля є насамперед територією держави Україна, яка відінших держав відмежовується кордонами. Принцип територіальної організації і здійснення публічної влади в територіальнихмежах - одна з головних ознак будь-якої держави. Україна, як іінші держави, має строго локалізовану територію, на яку поширюється її суверенна влада. Земля як територія держави є ознакою її цілісності і об'єктом права власності Українського народу.У територіальних межах Український народ як носій незалежності і самостійності здійснює державний, народний і національний суверенітет. .
Надання землі статусу основного національного багатства, щоі перебуває лід особливою охороною держави, покладає на органи державної влади, а також на органи місцевого самоврядування загальний обов'язок забезпечити раціональне використання та охорону земельних ресурсів України. Виконання цього обов'язку забезпечується здійсненням вказаними органами ряду функцій управління землями, спрямованих на охорону земельних ресурсів.
Основний Закон країни встановлює, шо реалізація права власності на землю здійснюється відповідно до закону. Тим самим Конституцією закріплений примат повноважень Верховної Ради України як законодавчого органу в правовому регулюванні земельних відносин насамперед відносин земельної власності. Здійснення земельної реформи в Україні передбачає в першу чергу докорінне реформування відносин власності на землю.
Конституція України чітко не визначила форми власності на землю, хоча по суті структурно закріпила приватну, комунальну і державну власність на землю. У зв'язку з цим можна вирізнити дві основні форми земельної власності - суспільну (або публічну) та приватну. Крім того, у складі суспільної (публічної) власності на землю самостійне місце займають державна та комунальна власність на цей об'єкт природи.
Основне завдання суспільної (публічної) власності на землю полягає в тому, що вона забезпечує та обслуговує земельні інтереси суспільства в цілому або ж його окремих частин - територіальних громад. Приватна ж власність на землю спрямована перш за все на забезпечення та обслуговування земельних інтересів громадян та недержавних і некомунальних юридичних осіб. Конституційні положення щодо права власності на землю деталізуються в Земельному кодексі України, який є основним
спеціалізованим законодавчим актом у системі національного земельного законодавства.
Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається та реалізується його суб'єктами відповідно до закону. Отже, суб'єктивне право власності на землю виникає і реалізується на підставах та у порядку, визначеному Земельним кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення такого права. До юридичних фактів, на підставі яких виникає, наприклад, право приватної власності на землю, належать: рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; цивільно-правова угода; успадкування земельної ділянки та ін.
Реалізація права власності на землю пов'язана із здійсненням його суб'єктами наданих їм прав та виконанням покладених на них обов'язків. З цією метою в земельному та цивільному законодавстві передбачені норми, які визначають обсяг прав та обов'язків власників земельних ділянок.
Права власника земельної ділянки - це сукупність наданих йому законом суб'єктивних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, які складають зміст права власності.
Поряд з цими правомочностями законодавство закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки власників земельних ділянок, які випливають із зазначених правомочностей та конкретизують їх. Перелік прав власників земельних ділянок визначений ст. 90 ЗК України. Цією нормою також встановлено, що порушені права цих суб'єктів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Правам власників земельних ділянок кореспондують юридичні обов'язки, які покладаються на них. Наведений у ст. 91 ЗК України перелік обов'язків не є вичерпним, оскільки законами на власників земельних ділянок можуть бути покладені й інші обов'язки.
Реалізація громадянами, юридичними особами та державою -власниками землі та конкретних земельних ділянок своїх власницьких правомочностей, а також здійснення прав і обов'язківвласника щодо землі відбувається у межах відповідних право-Бідносин. .- , , , .,,
Конституція України
Розділ І. Стаття Межі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель.
Правовідносини земельної власності є абсолютними. Це означає, що в межах цих правовідносин суб'єкту права власності на землю кореспондує належне коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому здійснювати відповідні правомочності з володіння, користування або розпорядження землею.
Разом з тим право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. Воно обмежується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю України випливає із Конституції (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Гарантування права власності на землю - одна з важливих функцій держави. Конституція покладає на державу обов'язок забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності (ст. 13), проголошує непорушність права приватної власності та закріплює положення про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності (ст. 41). Саме в цьому полягає сутність гарантій права власності.
Чинний Земельний кодекс України розвиває принципові конституційні положення щодо гарантування права власності. Регламентації гарантій прав на землю присвячений V розділ земельного закону, відповідно до якого держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту права власності на землю. Він також відтворює конституційний припис, за яким власник не може бути позбавлений права на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.
Забезпечення гарантій прав на землю та невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав шодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом, - важливі принципи, на яких базується земельне законодавство.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави."
  1. РОЗДІЛ XIII ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ
    Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. У ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. встановлено, що використання землі в Україні є платним. Такий підхід
  2. § 3. Охорона земель як об'єкта природного середовища
    Україна належить до держав з дуже високим рівнем антропогенних та техногенних навантажень на земельні ресурси. Тільки внаслідок забруднення побутовими відходами та стічними водами кожен рік з користування вилучається близько 50 тисяч гектарів орних земель, продовжують розорюватися нові земельні площі. Загальна площа розораних земель сягає 57 відсотків. Незважаючи нате що останнім часом внесення
  3. Стаття 147. Визначення по батькові дитини
    1. По батькові дитини визначається за іменем батька. 2. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. 1. По батькові дитини є частиною її імені. Воно дозволяє визначити сімейну належність дитини, а також у деяких випадках і її національну належність. Власне
  4. Що означає право власності на землю?
    У ст. 14 Конституції України зазначено: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується фізичними та юридичними особами, державою та територіальними громадами відповідно до закону. Земля як об'єкт права власності - це площа землі, а включає ґрунт, замкнені водойми, багаторічні
  5. Стаття 19. Митна варта
    Митна варта - спеціальні підрозділи митних органів, призначені для боротьби з порушеннями митних правил, охорони територій, будівель, споруд та приміщень митних органів, охорони та супроводження товарів і транспортних засобів, забезпечення охорони зон митного
  6. Стаття 163. Охорона і супроводження товарів митними органами
    Охорона і супроводження товарів митними органами здійснюються як при внутрішньому, так і при прохідному митному транзиті. Форми та методи охорони і супроводження товарів до митного органу призначення, а також умови і порядок їх застосування визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. За охорону і супроводження товарів митними органами
  7. Стаття 595. Порядок і умови перейняття кримінального провадження від іноземних держав
    1. Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним органом України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповноваженим здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження. 2. Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави
  8. Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
    1. На усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Усиновлення може бути проведене без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам. 1. У випадку перебування дитини, яка не має батьків, у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, згода на
  9. Стаття 104. Порядок надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах
    104.1. Надання допомоги у стягненні податкового боргу в міжнародних правовідносинах, за міжнародними договорами України, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням визначених цією статтею особливостей. 104.2. Контролюючий орган після отримання документа іноземної держави, за яким здійснюється стягнення суми податкового боргу в міжнародних правовідносинах, у
  10. Стаття 4. Дія Кодексу в просторі
    1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення. 2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за
  11. Стаття 5. Державна охорона сім'ї
    1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. 2. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. 3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини. 4. Держава бере під свою охорону кожну дитину-сироту і
  12. Стаття 244* Порушення законодавства про континентальний шельф України
    1. Порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, а також невжиття особою, що відповідає за експлуатацію технологічних установок або інших джерел небезпеки в зоні безпеки, заходів для захисту живих організмів моря від дії шкідливих відходів або небезпечних випромінювань та енергії, якщо це створило небезпеку їх загибелі або загрожувало життю чи здоров'ю
  13. Стаття 246. Поняття митного режиму відмови на користь держави
    Відмова на користь держави - митний режим, відповідно до якого власник відмовляється від товарів, що перебувають під митним контролем, без будь-яких умов на свою користь. У режимі відмови на користь держави на товари не нараховуються і не справляються податки і збори, а також не застосовуються заходи нетарифного регулювання. Відмова від товарів на користь держави допускається з дозволу митного
  14. Стаття 604. Виконання вироку суду іноземної держави
    1. Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконання згідно з цим Кодексом. 2. Міністерство юстиції України повідомляє запитуючій стороні про результати виконання вироку суду іноземної
  15. Стаття 612. Повідомлення про зміну або скасування вироку суду іншої держави
    1. Будь-які питання, пов'язані з переглядом вироку суду іноземної держави, вирішуються судом держави, в якій ухвалено вирок. 2. У разі зміни або скасування судом іноземної держави вироку питання про виконання такого рішення розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом. 3. У разі скасування судом іноземної держави вироку із закриттям кримінального провадження або застосування до
  16. Стаття 289. Поширення митних пільг, що надаються членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, на співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу
    На основі спеціальної угоди з іноземною державою митні пільги, що надаються згідно з цим Кодексом членам дипломатичного персоналу представництва іноземної держави, можуть поширюватися на співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу цього представництва, а також на членів їхніх сімей, які не є громадянами України та не проживають в Україні постійно, виходячи з принципу
© 2014-2022  yport.inf.ua