| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 346. Відмова позивача від позову або мирова угода сторін у суді касаційної інстанції |
||
|
§ 1. 1. Ухвалою Арбітражного суду Волгоградської області від 9 березня 2000 р. по скарзі конкурсних кредиторів на дії конкурсного керуючого були визнані нікчемними договори ВАТ "Металургійний завод" Червоний Жовтень "з низкою громадян, у тому числі з Л.Є. Кузнєцової, про пайову участь у будівництві житлового будинку. Позовна заява Л.Є. Кузнєцової до ВАТ "Металургійний завод" Червоний Жовтень "про визнання права власності на спірну житлову площу рішенням Червоножовтнева районного суду міста Волгограда від 28 червня 2000 року були задоволено, однак згодом дана справа була предметом неодноразового розгляду судами різних інстанцій, а прийняті по ньому судові постанови скасовувалися в касаційному і наглядовому порядку. Рішенням Червоножовтнева районного суду міста Волгограда від 8 грудня 2000 року були визнано право власності Н.І. Суздальцевої та її неповнолітніх дітей на квартиру, придбану Л.Є. Кузнєцової. Касаційна скарга Л.Є. Кузнєцової була залишена без задоволення, оскільки вона не була обличчям, бере участі у справі. Ухвалою судової колегії в цивільних справах Волгоградського обласного суду було залишено без зміни заочне рішення Червоножовтнева районного суду міста Волгограда від 21 березня 2001 р., яким було задоволено позов Н.І. Суздальцевої до Л.Є. Кузнецової та В.П. Кузнєцову про виселення і вселення. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації Л.Є. Кузнєцова оскаржує конституційність тлумачення і застосування судами наступних положень Цивільного кодексу Російської Федерації: п. 1 ст. 166, що дає визначення оспорімим і нікчемними угодами, п. п. 1 і 2 ст. 167, містять загальні положення про наслідки недійсності угоди, ст. 168, яка закріплює недійсність угоди, що не відповідає закону або іншим правовим актам, і ст. 181, регулюючої строки позовної давності за позовами про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів. Заявниця вважає зміст даних норм невизначеним і, відповідно, неконституційним внаслідок відсутності в них необхідних, з її точки зору, положень, просить визнати судову практику їх застосування у справах про неспроможність (банкрутство) не відповідає Конституції Російської Федерації, а також витлумачити містяться у ст. 302 ЦК Російської Федерації критерії сумлінності придбання. Крім того, заявниця оспорює конституційність ст. 282 втратив силу ЦПК РРФСР про право касаційного оскарження і опротестування рішення і ст. ст. 347 і 361 ЦПК Російської Федерації про межах розгляду справи в суді касаційної інстанції та про права суду касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги. На думку заявниці, що містяться в них норми порушують ст. ст. 2, 8, 17 (ч. 1), 18, 19 (ч. 1), 35, 40 (ч. 1), 45 і 46 Конституції Російської Федерації, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявницю про те, що дана скарга не відповідає вимогам названого Закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані Л.Є. Кузнєцової матеріали, не знаходить підстав для прийняття її скарги до розгляду. Конституційний Суд Російської Федерації у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що порушення провадження про перевірку конституційності закону можливе тоді, коли права заявника порушуються нормою закону, а закладений у ній сенс не допускає такого її тлумачення і застосування судами загальної юрисдикції та арбітражними судами, при якому права і законні інтереси громадянина або організації можуть бути захищені і відновлені в звичайному порядку. Статті 166, 167, 168 і 181 ЦК Російської Федерації в їх взаємозв'язку закріплюють право осіб, чиї права або охоронювані законом інтереси порушені в результаті операції, що не відповідає закону або іншим правовим актам, звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Спрямовані на захист громадян, самі по собі вони не можуть розглядатися як такі, що суперечать ст. ст. 2, 8, 17 (ч. 1), 18, 19 (ч. 1), 35, 40 (ч. 1), 45 і 46 Конституції Російської Федерації, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Доводи, наведені заявницею в обгрунтування своєї позиції, свідчать про те, що фактично вона висловлює незгоду із судовими актами, винесеними у справах з її участю і по справі про банкрутство ВАТ "Металургійний завод" Червоний Жовтень " , в тому числі з визнанням спірного договору нікчемним визначенням арбітражного суду у справі про банкрутство, яке надалі було покладено в основу рішень судів загальної юрисдикції у цивільних справах за участю заявниці. Тим часом перевірка правильності застосування і казуальне тлумачення судами загальної юрисдикції та арбітражними судами норм матеріального і процесуального права не входить до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, встановлену ст. 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", як не належать до його повноважень внесення змін і доповнень до чинного законодавства та перевірка конституційності судової практики, на чому також наполягає заявниця. 3. Конституція Російської Федерації, гарантуючи кожному право на судовий захист його прав і свобод і на судове оскарження рішень органів державної влади, в тому числі судової (ч . ч. 1 і 2 ст. 46), безпосередньо не встановлює будь-якої певний порядок судової перевірки рішень арбітражних судів за скаргами зацікавлених осіб. Конституційне право на судовий захист передбачає можливість для громадянина на власний розсуд обирати спосіб і процедуру судового оскарження - вони визначаються законами на основі Конституції Російської Федерації, її ст. ст. 46, 123 і 128. Порушення свого конституційного права на судовий захист ст. 282 ЦПК РРФСР заявниця вбачає в тому, що дана стаття перешкодила її ознайомленню з матеріалами цивільної справи, а також послужила підставою для відмови у прийнятті її касаційної скарги, оскільки вона не була обличчям, бере участі у справі. Тим часом ст. 282 ЦПК РСФРР не регулювала питання, пов'язані з ознайомленням зацікавлених осіб з матеріалами цивільної справи, не стосується цих питань та відтворювальна її основні положення ст. 336 ЦПК Російської Федерації. Особи, які не брали участі у справі, про права й про обов'язки яких було прийнято судове постанову, наділялися Цивільним процесуальним кодексом РРФСР (ст. 319) правом оскаржити таку постанову до суду наглядової інстанції; це право закріплено і в ст. 376 ЦПК Російської Федерації. Таким чином, конституційне право заявниці на судовий захист не може вважатися порушеним ст. 282 ЦПК РРФСР, оскільки вона не була позбавлена можливості його здійснення в порядку, встановленому законом. 4. Неконституційність ст. ст. 347 і 361 ЦПК Російської Федерації заявниця вбачає в тому, що вони дозволяють суду касаційної інстанції неодноразово повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції без прийняття рішення по суті, позбавляючи тим самим громадянина права на справедливий розгляд справи в розумний термін. Тим часом ст. 347 ЦПК Російської Федерації, визначаючи межі розгляду справи в касаційному порядку, не регулює питання, пов'язані зі термінами розгляду цивільних справ у судах загальної юрисдикції. Відповідно до абз. 4 ст. 361 ЦПК Російської Федерації суд касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги, подання має право змінити або скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, не передаючи справу на новий розгляд, якщо обставини, що мають значення для справи, встановлені на підставі наявних і додатково представлених доказів. Зазначені положення у системному зв'язку з іншими положеннями гл. 40 ЦПК Російської Федерації спрямовані на виправлення в касаційному порядку можливої судової помилки в рішеннях судів першої інстанції, самі по собі вони не перешкоджали розгляду цивільної справи за участю заявниці в розумний строк і не можуть розглядатися як порушують її конституційні права (Визначення КС РФ від 21 грудня 2004 р. N 440-О). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 346. Відмова позивача від позову або мирова угода сторін у суді касаційної інстанції " |
||
|
||