| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 56. Поняття трудового договору. Сторони трудового договору |
||
|
Під трудовою функцією відповідно до ст. 15 ТК розуміється робота за посадою відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності з вказівкою кваліфікації, а також конкретний вид доручається працівникові роботи (див. коментар. До ст. 15). Працівник зобов'язується виконувати обумовлену угодою трудову функцію особисто. Він не вправі доручити її іншому працівникові або найняти іншу особу для виконання обов'язків, взятих на себе за трудовим договором. На роботодавця покладається обов'язок забезпечувати умови праці, передбачені трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами і трудовим договором, укладеним з працівником. Вказівка на зобов'язання роботодавця забезпечувати умови праці, передбачені трудовим договором, слід визнати вельми корисним, тому що тим самим підвищується роль трудового договору як угоди між працівником і роботодавцем в регулюванні трудових відносин. Відповідно до ч. 1 коментованої статті роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі виплачувати працівникові заробітну плату. Своєчасної вважається виплата заробітної плати не рідше ніж кожні півмісяця і в день, встановлений правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором або трудовим договором (див. коментар. До ст. 136). 2. Сформульоване в ст. 56 поняття трудового договору дозволяє виділити його основні елементи (ознаки), що дозволяють відрізняти трудовий договір від цивільно-правових договорів, пов'язаних із застосуванням праці, - договору підряду (ст. 702 ЦК); договору на виконання науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських і технологічних робіт (ст. 769 ЦК); договору надання послуг (ст. 779 ЦК); договору доручення (ст. 971 ЦК). До таких елементів відносяться: специфіка обов'язки, прийнятої на себе за трудовим договором працівником, що виражається у виконанні роботи за певною посадою відповідно до штатного розкладу, професії, спеціальності із зазначенням кваліфікації, тобто обумовленої угодою сторін трудової функції; виконання роботи з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку; обов'язок роботодавця забезпечити працівникові умови праці, передбачені трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, трудовим договором, а також своєчасно і в повному обсязі виплачувати працівникові заробітну плату. На відміну від трудового договору, що укладається з працівником для виконання ним певної трудової функції, всі зазначені цивільно-правові договори укладаються для виконання певної роботи, метою якої є досягнення її конкретного кінцевого результату. Досягнення ж конкретного, обумовленого договором результату тягне за собою припинення цього договору. Інакше кажучи, на відміну від трудового договору виконання певної роботи за цивільно-правовим договором лише спосіб досягнення результату, обумовленого договором. Так, згідно з п. 1 ст. 702 ЦК за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується виконати за завданням другої сторони (замовника) певну роботу і здати її результат замовнику, а замовник зобов'язується прийняти результат роботи і сплатити його. За договором на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт виконавець зобов'язується розробити зразок нового виробу, конструкторську документацію на нього або нову технологію, а замовник зобов'язується прийняти роботу та оплатити її (п. 1 ст. 769 ГК). При виконанні трудової функції за трудовим договором виділити індивідуальний кінцевий результат праці працівника досить складно. Так, результат праці бухгалтера, економіста, менеджера та ін при виконанні ними своїх трудових обов'язків, як правило, отримує своє вираження в результаті роботи відділу, цеху тощо в цілому. У зв'язку з цим трудова функція працівника, як правило, не спрямована на досягнення якого кінцевого результату. Хоча в процесі її виконання досягнення тих чи інших конкретних результатів можливо. Проте досягнення того чи іншого конкретного результату в процесі виконання трудової функції не є єдиною метою трудового договору і не припиняє його дії у зв'язку з досягненням цього результату. Ця обставина повною мірою відноситься і до такого елементу трудової функції, як конкретний вид доручається працівникові роботи (див. коментар. До ст. 57). Виконання трудової функції з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку - другий за важливістю елемент, що відображає специфіку трудового договору. На відміну від трудового договору, за яким працівник зобов'язаний підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку (дотримувати режим робочого часу, технологічну дисципліну, точно і своєчасно виконувати розпорядження роботодавця тощо), відносини, які з цивільно- правових договорів, припускають автономію волі виконавця. Так, наприклад, за договором підряду, якщо інше не передбачено договором, підрядник самостійно визначає способи виконання завдання замовника (п. 3 ст. 703 ЦК). Передбачена ст. 56 обов'язок роботодавця забезпечувати працівнику умови праці, передбачені трудовим законодавством і іншими нормативними правовими актами, що містять норми трудового права, колективним договором, угодами, локальними нормативними актами, також відрізняє трудовий договір від суміжних цивільно-правових договорів, за якими виконавці роботи не тільки самостійно визначають способи її виконання, а й, як правило, виконують її зі своїх матеріалів, своїми силами і засобами (див., наприклад, п. 1 ст. 704 ЦК). На відміну від трудового договору, за яким роботодавець зобов'язується повністю і своєчасно не рідше ніж кожні півмісяця виплачувати працівникові заробітну плату, за цивільно-правовими договорами оплата здійснюється після закінчення роботи за її кінцевий результат. Заробітна плата кожного працівника залежить від його кваліфікації, складності виконуваної роботи, кількості і якості витраченої праці. Вона визначається на підставі заздалегідь встановлених системи заробітної плати, розміру тарифної ставки, окладу і різного виду виплат (ст. ст. 132, 135 ТК). Результат роботи за цивільно-правовим договором оплачується відповідно до ціни, обумовленої договором (див. ст. Ст. 711, 774, 781, 972 ЦК). Відмінність трудового договору від цивільно-правових договорів, пов'язаних із застосуванням праці, має дуже важливе практичне значення. Укладаючи трудовий договір, громадянин підпадає під дію трудового законодавства. Йому повинні надаватися відповідні соціальні гарантії. Особи, які працюють за цивільно-правовими договорами, такими гарантіями не користуються. Разом з тим слід мати на увазі, що в тих випадках, коли судом встановлено, що договором цивільно-правового характеру фактично регулюються трудові відносини між працівником і роботодавцем, до таких відносин застосовуються положення трудового законодавства та інших актів, що містять норми трудового права (ст. 11 ТК). 3. Відповідно до ч. 2 коментованої статті сторонами трудового договору є роботодавець і працівник. Поняття "працівник" і "роботодавець" сформульовані в ст. 20 ТК. Согласно статті працівник - фізична особа, яка вступила в трудові відносини з працедавцем. Вступати в трудові відносини (укладати трудові договори) з роботодавцями мають право особи, які досягли віку 16 років, а у випадках і порядку, що встановлені ТК, - також особи, які не досягли вказаного віку (див. коментар. До ст. 63). Роботодавцем є фізична особа чи юридична особа (організація), що набрало чинності в трудові відносини з працівником. У випадках, передбачених законами, в якості роботодавця може виступати інший суб'єкт, наділений правом укладати трудові договори (ч. 4 ст. 20 ТК). Оскільки ст. 20 ТК в якості роботодавця називає саме юридична особа, то не може визнаватися роботодавцем філія або представництво юридичної особи, незважаючи на те що вони є його відокремленими підрозділами і розташовані поза місцем знаходження юридичної особи. Роботодавцями - фізичними особами відповідно до ст. 20 ТК зізнаються: фізичні особи, зареєстровані в установленому порядку як індивідуальних підприємців і здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи; приватні нотаріуси, адвокати, котрі заснували адвокатські кабінети , та інші особи, чия професійна діяльність відповідно до федеральних законів підлягає державній реєстрації та (або) ліцензуванню, які вступили в трудові відносини з працівниками з метою здійснення зазначеної діяльності. Ці роботодавці - фізичні особи також іменуються індивідуальними підприємцями. Вони несуть перед працівниками, які вступили з ними в трудові відносини, всі ті обов'язки, які ТК покладає на роботодавців - індивідуальних підприємців. Здійснення ними зазначеної діяльності в порушення вимог федеральних законів без державної реєстрації та (або) ліцензування не звільняє їх від виконання обов'язків роботодавця; фізичні особи, що вступають в трудові відносини з працівниками з метою особистого обслуговування і допомоги по ведення домашнього господарства. Вони іменуються роботодавцями - фізичними особами, які не є індивідуальними підприємцями. Фізичні особи мають право виступати в якості роботодавців, якщо вони досягли віку 18 років, за умови наявності у них цивільної дієздатності в повному обсязі. Особи, які не досягли вказаного віку, можуть виступати в якості роботодавців, якщо у випадках, передбачених законом, вони придбали дієздатність в повному обсязі. Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе цивільні обов'язки і виконувати їх. У повному обсязі вона виникає з настанням повноліття, тобто по досягненні 18-річного віку (ст. 21 ЦК). У тих випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення 18 років, громадянин, який не досяг 18-річного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з часу вступу в шлюб. Придбана в результаті укладення шлюбу дієздатність зберігається в повному обсязі і в разі розірвання шлюбу до досягнення 18 років. При визнанні шлюбу недійсним суд може прийняти рішення про втрату неповнолітнім чоловіком повної дієздатності з моменту, що визначається судом (ст. 21 ЦК). Фізичні особи, які мають самостійний дохід, досягли віку 18 років, але обмежені судом у дієздатності, мають право з письмової згоди піклувальників укладати трудові договори з працівниками з метою особистого обслуговування і допомоги з ведення домашнього господарства. Громадянин може бути обмежений у дієздатності судом у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, у разі, якщо внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами він ставить свою сім'ю в тяжке матеріальне становище. Над ним встановлюється піклування (ст. 30 ЦК). Від імені фізичних осіб, які мають самостійний дохід, досягли віку 18 років, але визнаних судом недієздатними, їх опікунами можуть укладатися трудові договори з працівниками з метою особистого обслуговування цих фізичних осіб і допомоги їм з ведення домашнього господарства . Недієздатним може бути визнаний громадянин, який внаслідок психічного розладу не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Над ним встановлюється опіка (ст. 29 ЦК). Неповнолітні у віці від 14 до 18 років, за винятком неповнолітніх, що придбали цивільну дієздатність в повному обсязі, можуть укладати трудові договори з працівниками при наявності власних заробітку, стипендії, інших доходів і з письмової згоди своїх законних представників (батьків, опікунів, піклувальників). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 56. Поняття трудового договору. Сторони трудового договору " |
||
|
||