Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. Цивільне право України. Підручник., 2007 - перейти к содержанию учебника

2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники. Згідно зі ст. 2 ЦК ними можуть бути люди (фізичні особи), організації (юридичні особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (соціально-публічні утворення). Фізичні та юридичні особи іменуються також "особами". Соціально-публічні утворення можуть бути суб'єктами цивільного права, учасниками цивільних відносин, але "особами" відповідно до концепції ЦК вони не є.
У кожному правовідношенні беруть участь не менше 2 суб'єктів. В іншому разі відсутні цивільні відносини, як стосунки між особами, а, отже, не може бути і правовідношення.
Учасники правовідношення можуть мати права, і тоді вони називаються "уповноваженими" (іноді - "управоможеними") суб'єктами (у зобов'язаннях їх іменують також "кредиторами"). Наприклад, власник майна є уповноваженою особою, оскільки вже, власне, право власності як юридична категорія може бути визначене як сукупність цивільних прав певної особи з володіння, користування, розпорядження, управління тощо цим майном.
Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, називаються "зобов'язаними суб'єктами" (у зобов'язаннях вони мають назву "боржники" або "дебітори"). Наприклад той, що заподіяв шкоду, завади є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпілого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати заподіяну шкоду.
У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одночасно мають і права, і обов'язки, тобто виступають одночасно і як зобов'язані, і як уповноважені суб'єкти. Наприклад, у договорі купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимагати передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну.
Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути один або декілька суб'єктів.
У ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. На відміну від фізичних та юридичних осіб, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються "особами", хоча і визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язане з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільного), а публічного права. Участь у цивільних відносинах для них не є головним призначенням, а лише зумовлена певною ситуацією.
Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права - учасниками цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи - громадяни України, іноземці і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими і особистими не- майновими правами за винятками, встановленими у законі; 2) юридичні особи - вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права - держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші соціально-публічні утворення.
Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально- правової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин.
Цивільну правосуб'єктність звичайно визначають як соціально- правову можливість (здатність) суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин.
І Ірлвосуб'єктність є природним правом фізичної особи. Тому з німки юру приватного (цивільного) права вона є правовою можливії мо. Ллє з іншого боку вона не може бути реалізована поза суспільством (соціумом) і тому визнається соціальною можливістю.
Оіже, природними передумовами правосуб'єктності є сукупність правил та норм природного права. Її соціальними передумовами є існування суспільства. Юридичними передумовами правосуб'єктності і норми цивільного законодавства. Формально-юридичними передумовами норми, закріплені в актах цивільного законодавства.
Елементами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність.
Цивільна правоздатність - це здатність суб'єкта мати цивільні права і обов'язки.
У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак містяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст. 25) і юридичних (ст. 91) осіб які фактично тотожні.
Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями набувати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.
Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками.
До складу дієздатності фізичної особи належать:
1) правочиноздатність - здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків;
2) деліктоздатність - здатність нести відповідальність за вчинене цивільне правопорушення;
3) трансдієздатність - здатність бути представником та тим, кого представляють, тобто здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність приймати на себе права і обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб;
4) бізнесдієздатність - здатність займатися підприємницькою діяльністю;
5) тестаментоздатність - здатність особи складати заповіт і бути спадкоємцем;
6) сімейна дієздатність - здатність виступати самостійним учасником сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками.
Що стосується юридичної особи, то оскільки її правосуб'єктність охоплює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мову про різні види правосуб'єктності (диференціацію правосуб'єктності). Правосуб'єктність у таких випадках доцільно позначати скорочено - "здатність", маючи на увазі здатність юридичної особи бути суб'єктом певних цивільних відносин.
Відповідно, можна розрізняти такі види правосуб'єктності юридичної особи: 1) правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) трансдієздатність; 4) бізнесдієздатність.
Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб'єктності юридичних осіб, у відмінностях між ними проявляється різниця між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юридичної особи, що знайшло відображення у правилі ст. 91 ЦК, відповідно до якої юридична особа може мати такі ж права і обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих, передумовою володіння якими є природні властивості людини. Здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин якраз і є проявом таких природних властивостей людини.
Стосовно суб'єктів публічного права також недоцільно розрізняти їхню правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут виступають як єдине ціле, а отже йдеться про цивільну право- суб'єктність зазначених суб'єктів.
Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є постійним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "2.1. Суб'єкти цивільних правовідносин"
  1. § 2. Елементи цивільно-правових відносин
    суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний цивільний обов'язок. Суб'єкти цивільно-правових відносин. У цивільно-правових відносинах мають брати участь принаймні дві особи, бо це відносини між людьми (відношення людини до речі не є правовим). Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин, називаються суб'єктами. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить
  2. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    суб'єкту (праио у суб'єктивному значенні), а право як об'єктивна категорія, що є "зовнішньою" стосовно суб'єкта - особи і визначає місце цього суб'єкта у системі соціальних зв'язків. Конструкція "приватне право - публічне право" певною мірою є умовною, і її головне призначення полягає в тому, щоб встановити основні засади регулювання тієї або іншої групи суспільних відносин. Слід також
  3. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів. Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем, виступаючи як галузь національного права. Оскільки на цьому рівні на зміну елементарному поділу права на приватне і публічне приходить більш складна класифікація,
  4. § 6. Структура (система) цивільного права
    суб'єктів права), речей (як найважливішого виду об'єктів права) і позовів (засобів захисту суб'єктивних прав, котрі використовуються за ініціативою зацікавлених осіб). При цьому слід взяти до уваги, що особисті немаіїнові права також були предметом правового регулювання, але розглядалися вони не як об'єкти права, а як елемент правового статусу особи (у тому числі - статусу громадян Риму як
  5. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    суб'єкти цивільного права, обираючи для себе при укладенні договору, не передбаченого законом, орієнтири змісту (умов) останнього. Крім того, аналогію права може використати будь-який орган чи особа, що мас цивільну юрисдикцію (застосовує цивільно-правові норми): суди усіх рівнів, прокурори, нотаріуси тощо. Ще одним засобом подолання прогалин без внесення змін до цивільного законодавства є
  6. § 1. Поняття цивільного правовідношення
    суб'єкти правовідносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками. Цей зв'язок по суті і є правовим відношенням, в межах якого праву однієї сторони кореспондує обов'язок другої і навпаки; 4) правове відношення - це завжди двосторонній зв'язок, оскільки, власне, норма права має характер надання права та покладення зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а
  7. 2.2. Об'єкти цивільних правовідносин
    суб'єктивне право та відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу уповноваженої особи . В інших випадках зазначається, шо об'єктом правовідносин є те фактичне відношення, на яке спричиняє вплив правове відношення . Дехто з правознавців вважає, що існують правовідносини, котрі не мають визначеного, певного об'єкту. На цій підставі робиться висновок, що об'єкт не є обов'язковим елементом
  8. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    суб'єктів (учасників). Оскільки ці права і обов'язки належать суб'єктам конкретних цивільних правовідносин, то нерідко їх іменують "суб'єктивними цивільними правами і обов'язками". Можна припустити, що достатньо традиційний термін "суб'єктивне право" вживається, швидше, для того, шоб наголосити на відмінності останнього від "об'єктивного права" або "права у об'єктивному сенсі", котре (теж
  9. 5.1. Поняття юридичного факту. Юридична сукупність
    суб'єкти права. Наприклад, для виникнення права користування житловим приміщенням у будинках державного або громадського фонду необхідна наявність юридичної сукупності: рішення про надання житла, видача ордера, укладення договору найму житлового приміщення. Окремо зазначені обставини не породжують правовідносин користування житлом, а є лише етапом на шляху до їхнього виникнення. Особливе
  10. 5.2. Класифікація юридичних фактів
    суб'єктів, що вчиняють дії, юридичні акти можуть бути поділені на: а) акти суб'єктів приватного права (правочини). Правочин (різновидом якого є договори) - основний вид правомірних дій суб'єктів приватного права. Правочин - це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на виникнення, припинення, поновлення, трансформацію тощо цивільних прав і обов'язків; б) акти суб'єктів публічного
© 2014-2022  yport.inf.ua