Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Питання та відповіді до державного іспиту з цивільного права 2012 рік, 2012 - перейти до змісту підручника

Власник джерела підвищеної небезпеки
. Згідно п. 1 ст. 1079 ЦК відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, зобов'язаний його власник. Під власником джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридична особа чи громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу належного їм права власності, права господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (за договором оренди, за дорученням на керування транспортним засобом, в силу розпорядження компетентного органу про передачу джерела підвищеної небезпеки тощо). У наведеному визначенні вказується на дві ознаки власника джерела підвищеної небезпеки - юридичний і матеріальний. Юридичний ознака означає, що власником визнається лише та особа, яка володіє відповідним правочином щодо джерела підвищеної небезпеки. Такими правочинами можуть бути право власності, право господарського відання або інше право речового типу, право, придбане на підставі договору, і т.п.
Відповідно з матеріальним ознакою власником визнається лише той власник або інший титульний власник джерела підвищеної небезпеки, який одночасно здійснює над ним фактичне панування, тобто експлуатує або іншим чином використовує (у тому числі зберігає) об'єкт, що володіє небезпечними властивостями. Як правило, обидва названі ознаки власника джерела підвищеної небезпеки повинні бути в наявності, за винятком випадків, зазначених у законі. Орієнтуючись на ці ознаки, юридичною наукою вироблені певні підходи до вирішення ряду типових питань, що виникають у судовій практиці.
Перш за все необхідно чітко розрізняти власника джерела підвищеної небезпеки та особа, яка здійснює управління джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з власником цього джерела (водій, машиніст, пілот, оператор і т.д.). Така особа власником джерела підвищеної небезпеки не є і тому безпосередньої відповідальності перед потерпілим не несе. Воно може бути притягнуто до майнової відповідальності лише самим власником джерела підвищеної небезпеки в регресних порядку з урахуванням характеру тих договірних відносин, які між ними існують. При цьому власник джерела підвищеної небезпеки відповідає перед потерпілим і тоді, коли шкода заподіяна у позаробочий час або хоча б в робочий час, але не у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків. Наприклад, не має значення, здійснений чи наїзд на пішохода тоді, коли машина використовувалася водієм в службових цілях, або тоді, коли водій виконував будь-якої "лівий" рейс: в обох випадках перед потерпілим буде відповідати не сам водій, а той, хто є власником машини. Такий висновок обгрунтовується тим, що в обох випадках власник сам довірив безпосереднє управління джерелом підвищеної небезпеки конкретній особі, за дії якої він і повинен нести відповідальність. І лише в тих випадках, коли працівник підприємства самовільно заволодів джерелом підвищеної небезпеки, власник такого джерела за наявності низки додаткових умов може бути звільнений від відповідальності перед потерпілим.
Проблема самовільного заволодіння джерелом підвищеної небезпеки є більш широкою і являє собою наступний самостійний аспект розглянутого питання. Відповідно до п. 2 ст. 1079 ЦК власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що джерело вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб. У таких випадках безпосередню відповідальність перед потерпілим несуть особи, протиправно заволоділи джерелом підвищеної небезпеки, наприклад викрадачі транспортних засобів. У плані відповідальності перед потерпілим вони прирівняні до власників джерела підвищеної небезпеки, що цілком справедливо і виправдано. Самі ж законні власники, позбавлені крім їх волі панування над джерелом, за загальним правилом від відповідальності звільняються. Якщо, проте, в протиправному вилученні джерела з володіння титульного власника винен він сам, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена судом як на особу, протиправно заволоділа таким джерелом, так і на його законного власника. Відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки може настати, зокрема, тоді, коли за його провині не була забезпечена належна охорона джерела за допомогою звичайних засобів (наприклад, машина залишена власником незамкненими з ключем запалювання). У цьому і подібних випадках шкода вважається завданою діями (бездіяльністю) як законного власника, так і особи, протиправно заволоділи джерелом підвищеної небезпеки. На кожного з них може бути покладена відповідальність за заподіяну шкоду в пайовому порядку пропорційно ступеню їх вини.
Чимало складних питань виникає при визначенні фігури власника джерела підвищеної небезпеки, відповідального за заподіяння шкоди, тоді, коли об'єкт, що володіє підвищеною небезпекою, належить одночасно декільком особам, що мають на нього або однорідні (наприклад, співвласники) , або різнорідні права (наприклад, власник і особа, яка користується джерелом підвищеної небезпеки за договором з власником). Тут вирішальне значення набуває матеріальний ознака, а саме - хто здійснює фактичне панування над джерелом, у тому числі в момент заподіяння шкоди.
Виходячи з цього при наявності спільної власності подружжя на джерело підвищеної небезпеки, наприклад автомашину, в судовій практиці до відповідальності притягується лише безпосередній заподіювач шкоди, тобто той з подружжя, який займається безпосередньою експлуатацією автомашини, на кого вона оформлена і т.п.
При передачі джерела підвищеної небезпеки в господарське управління користувача, наприклад за договором оренди транспортного засобу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам, несе сам орендар. Навпаки, при фрахтуванні транспортного засобу з екіпажем відповідальним за можливе спричинення шкоди продовжує залишатися орендодавець.
Якщо управління джерелом підвищеної небезпеки передається іншій особі без оформлення такої передачі (наприклад, за кермо автомашини в присутності власника сідає його родич або знайомий), вважається, що автомобіль при цьому не виходить з володіння власника, який як власник джерела підвищеної небезпеки несе безпосередню відповідальність перед потерпілим. Навпаки, коли автомобіль, що належить приватній особі, на підставі владного розпорядження переходить у тимчасове управління посадової особи (наприклад, використовується інспектором ГИБДД або оперативним працівником для переслідування особи, підозрюваного у злочині), його власником на цей період стає відповідний державний орган.
Нерідко шкоду потерпілим заподіюється діями кількох власників джерел підвищеної небезпеки (наприклад, в результаті зіткнення двох автомашин постраждалим надається пішохід або пасажир однієї з автомашин). У такій ситуації солідарну відповідальність перед потерпілим несуть обидва власника джерел підвищеної небезпеки незалежно від того, хто з них винен у дорожньо-транспортній пригоді. Якщо шкода потерпілому відшкодована за його вимогою тим з причинителей, який є невинним, він в регресних порядку може перекласти збитки на винуватця ДТП.
Що ж до шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки самим їх власникам, то він відшкодовується на загальних підставах (п. 3 ст. 1079 ЦК). На практиці це зводиться до наступного:
а) шкода, заподіяна одному з власників з вини іншого, відшкодовується винним;
б) за наявності вини лише власника, якому заподіяна шкоду, вона йому не відшкодовується;
в) за наявності вини обох власників розмір відшкодування визначається пропорційно до ступеня вини кожного;
г) при відсутності провини власників джерел підвищеної небезпеки під взаємне заподіянні шкоди (незалежно від його розміру) жоден з них не має права на відшкодування.
Особою, уповноваженою на відшкодування шкоди, є потерпілий, тобто то особа, майну або здоров'ю якого заподіяно шкоду. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди виникає у його утриманців у зв'язку з втратою годувальника. Протягом тривалого часу в нашій країні з числа потерпілих, перед якими власник джерела підвищеної небезпеки відповідає незалежно від вини, були виключені його працівники, тобто саме ті особи, які ближче за всіх стикаються з шкідливими властивостями джерела підвищеної небезпеки. Вважалося, що, сплачуючи страхові внески за своїх працівників, власник джерела підвищеної небезпеки виводить себе із зони відповідальності за шкоду, заподіяну невинно, хоча б це і сталося в силу впливу джерела підвищеної небезпеки. З прийняттям Основ цивільного законодавства 1991 р. і частини другої ЦК положення в цій області кардинально змінилося. В даний час шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю громадянина при виконанні договірних зобов'язань, відшкодовується на загальних підставах, в тому числі і з урахуванням правил, закріплених ст. 1079 ЦК.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Власник джерела підвищеної небезпеки "
  1. § 4. Правопорушення як підстава цивільно-правової відповідальності
    джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності при намірі потерпілого (п. 1 ст. 1079 ЦК). Укладена заздалегідь угода про звільнення або обмеження відповідальності за умисне порушення зобов'язання мізерно. Цивільне законодавство розрізняє дві форми вини: умисел і необережність (п. 1 ст. 401 ЦК). При вини у формі умислу порушник діє навмисно незалежно
  2. § 6. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
    власник. Під власником джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридична особа чи громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу належного їм права власності, права господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (за договором оренди, за дорученням на керування транспортним засобом, в силу розпорядження компетентного
  3. В
    джерела підвищеної небезпеки X, 45, § 3 (2) - с. 475 - титульний В. IX, 43, § 1 (3) - с. 373; X, 45, § 1 (4) - с. 455 Позадоговірні зобов'язання - поняття В. о. VIII, 35, § 3 (1) - с. 20 - 21 - типи, види і підвиди В.о. VIII, 35, § 3 (1) - з . 22 - 23 Зовнішньоторговельний бартер IX, 44, § 1 (3) - с. 412 - 414 Внутрішній лізинг X, 45, § 6 (2) - с. 499 Зворотний лізинг X, 45, § 6 (2) -
  4. 2. Власник джерела підвищеної небезпеки
    власник - власник, володар права господарського відання, орендар і т.п. - не звільняється від відповідальності за шкоду, заподіяну при використанні джерела підвищеної небезпеки фактичним власником. При передачі джерела підвищеної небезпеки без відповідного юридичного оформлення до відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, повинні залучатися як
  5. 3. Суб'єктивні підстави відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
    власник джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати шкоду потерпілому незалежно від того, винен він у заподіянні шкоди чи ні. У разі безвіновную покладання відповідальності на власника джерела підвищеної небезпеки суб'єктивним підставою покладання є ризик, що означає детермінований вибір власником джерела діяльності, не виключає досягнення небажаного результату
  6. 4. Підстави звільнення власника джерела підвищеної небезпеки від відповідальності за заподіяння шкоди
    власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе , що джерело вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в таких випадках несуть особи, протиправно заволоділи ім. Як видно, норма п. 2 ст. 1079 ЦК закріпила принцип відповідальності фактичних
  7. 5. Договір і треті особи
    власник джерела підвищеної небезпеки для оточуючих страхує свою відповідальність перед потенційним потерпілим, тобто тим, на кого їм може бути здійснений в майбутньому наїзд , або перед тим, кому належить автомашина, яку він може в результаті дорожньої пригоди пошкодити. Іншим прикладом з тієї ж області відносин служить морське страхування. Стаття 199 КТМ передбачає, що
  8. 3. Підстави та умови договірної відповідальності
    власник джерела підвищеної небезпеки відповідає за заподіяну ним шкоду незалежно від його вини. Однак він може бути звільнений від відшкодування шкоди повністю або частково, якщо доведе, що шкода заподіяна внаслідок наміру потерпілого (ст. 1079 ЦК). Аналогічні приклади можна знайти і в законоположеннях про відповідальність за договірними зобов'язаннями. Таким прикладом може служити, зокрема,
  9. 5. Права та обов'язки сторін
    власник джерела підвищеної небезпеки. Вказану діяльність підрядник і субпідрядник здійснюють від власного імені. З цієї причини вони самі повинні нести відповідальність безпосередньо перед потерпілим. І лише як виняток можливі випадки, при яких саме дії замовника в рамках будівельної діяльності тягнуть за собою застосування ст. 1079 ЦК. Крім того, можливо
  10. 4. Зобов'язання з дій в чужому інтересі без доручення та суміжні відносини
      власник джерела підвищеної небезпеки, що несе відповідальність з цієї причини незалежно від своєї вини. Відсутність подібної відсильною норми в гол. 49 ГК, присвяченій договору доручення, пояснюється тим, що дії повіреного здійснюються на виконання отриманого від довірителя доручення. Давши доручення, довіритель бере на себе ризик, пов'язаний з виконанням доручення, розділяючи його в
© 2014-2022  yport.inf.ua