| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
ВСТУП |
||
|
--- "*" Див: Покровський І.А. Історія римського права. Петроград, 1918. С. 291 і сл. Розвиток різних форм спілкування між людьми висунуло потребу в наданні їм можливості за погодженої сторонами волі використовувати запропоновані законодавцем або самим створити правові моделі. Такими моделями і стали договори (контракти). Протягом певного часу делікти та договори були єдиними визнаними державою основами виникнення зобов'язань. У період розквіту римського права ставала все більш ясною вузькість двучленной формули підстав виникнення зобов'язань, і відповідно Юстиніаном, а слідом за ним Гаєм була висловлена ідея про необхідність принаймні ще двох груп основ: квазіделікти і квазідоговори . Однак і за цих умов, коли вже визначилося чотиричленне розподіл цивільних зобов'язань, договір продовжував відігравати чільну роль у їх системі. Більше того, значення договору усе більш зростала. Не випадково одна з висловлених ще в XIX в. ідей щодо перспектив розвитку цивільного права полягала в тому, що "договір займає дев'ять десятих чинних кодексів, а коли-небудь йому будуть присвячені в кодексах усі статті від першої до останньої" "*". --- "*" Це висловлювання французького філософа і соціолога А. Фуллье приведено М.М. Агарковим в книзі "Зобов'язання по радянському цивільному праву" (М.: Юріздат, 1940. С. 105). У нашій країні аж до недавнього часу основна маса договорів - ті, які пов'язували між собою головних учасників тодішнього економічного обороту - державні, а також кооперативні й інші громадські організації, - полягала у виконання або для виконання планових актів. Воля контрагентів у таких договорах складалася під прямим або непрямим впливом вихідних від державних органів завдань. Тим самим договір втрачав свій основний, конституюють ознака: він лише з великою часткою умовності міг вважатися результатом досягнутого контрагентами згоди. Іншого й бути не могло, якщо врахувати, що плановий акт визначав у вигляді загального правила, які саме організації, про що, коли і в якому обсязі повинні були укладати договори на передачу товарів, виконання робіт або надання послуг. Наочним прикладом служили, зокрема, договори, безпосередньо опосередковане рух товарів в обороті. У послідовно изменявшиеся Положення про поставки продукції виробничо - технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання, а одно в передували їм основні умови поставки окремих видів продукції включалися вказівки на заборону підприємствам укладати договори поставки за відсутності планового акту розподілу продукції і товарів або понад зазначені в ньому обсягів, а також відмови від укладання договорів на поставку виділених їм товарів (продукції). У встановлених положеннями про поставки випадках сторони визнавалися що знаходяться у договірних відносинах за умови, якщо протягом певного терміну (10 днів) жодна з них не вимагала узгодження охоплених плановим актом умов. До цього слід додати жорстку регламентацію основних компонентів того, що іменувалося договором поставки. Останнє відрізняло і законодавство, що діяло стосовно договорів підряду на капітальне будівництво, перевезенням вантажів та іншими договорами між організаціями, охопленим поняттям "господарські договори". Нарешті, максимального обмеження значимості договірної моделі як такої сприяло те, що майже всі діяли в цій області норми носили абсолютно обов'язковий (імперативний) характер. У цьому зв'язку Ф. Фельдбрюгге справедливо зазначає, що панувало в нашій країні напрям розвитку соціалістичної економіки на основі адміністративних приписів залишало на частку зобов'язального права не мають важливого значення завдання регулювання дрібних угод між громадянами "*". --- "*" Feldbrugge FJM Russian Law: The End of the Soviet System and the Role of Law. Dordrecht (Boston); London, 1993. P. 278. Тенденція до підвищення ролі договору, характерна для всього сучасного цивільного права, стала проявлятися в останні роки в усі зростаючому обсязі і в сучасній Росії. Ця тенденція в першу чергу пов'язана з корінною перебудовою економічної системи країни. Ключове значення для такої перебудови мало визнання приватної власності і поступове заняття нею командних висот в економіці, звуження до необхідних меж державного регулювання господарської сфери, встановлення свободи вибору контрагентів і реалізація інших основ нового цивільного законодавства, про які йде мова в п. 1 ст. 1 Цивільного кодексу 1994 - 1995 рр.. (Надалі - ЦК). Новий ЦК не тільки проголосив "свободу договорів", але і створив необхідні гарантії для її здійснення. Визнання з боку ГК зрослої значущості договорів знайшло своє формальне вираження в тому, що тільки в другій його частині із загального числа 656 статей, що регулюють окремі види зобов'язань, близько 600 присвячено окремим видам договорів. Вже одне це приблизно втричі перевершує набір спеціальних "договірних" статей в Цивільному кодексі 1964 (надалі - ЦК 64) і в Цивільному кодексі 1922 (надалі - ЦК 22) "*". --- "*" Про стійкість цієї тенденції можна судити, наприклад, за проектом книги п'ятої "Зобов'язальне право" Цивільного уложення Росії. Тут і далі при цитуванні використовується неофіційне видання проекту, внесеного 14 жовтня 1913 в Державну думу, здійснене В.Е. Герценберг і І.С. Перетерским (СПб., 1914). Мається на увазі, що з 1216 статей книги п'ятої проекту 1148 були присвячені безпосередньо загальним положенням про договори і окремим їх видам. Решта статті припадали на частку "Зобов'язань взагалі", а також "Зобов'язань, що виникають не з договорів". Ключову роль у договірному регулюванні за ЦК грають насамперед норми, вміщені в його розділи I "Загальні положення", а також III "Загальна частина зобов'язального права". Обидва зазначених розділу містять чимало норм, які цілком або принаймні переважно розраховані на застосування їх до договорів, а нерідко саме їм безпосередньо адресовані. Поряд з цим такі ж норми, що мають на увазі договори або принаймні розраховані головним чином на застосування до відповідних договорами, знаходяться у розділі II ГК "Право власності та інші речові права"; вони, безсумнівно, складуть кістяк майбутньої третьої частини ЦК (мається на увазі насамперед його розділ, присвячений інтелектуальної власності). Саме в цьому зв'язку в літературі справедливо підкреслюється, що практично весь текст Цивільного кодексу вирішує завдання регулювання договорів "*". --- "*" Див докладніше: Витрянский В.В. Цивільний кодекс про договір / / Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1995. N 10. С. 100. Чинний Кодекс є солідною нормативною базою для докорінної перебудови системи цивільного права в цілому, а з нею всієї тієї галузі відносин, яка за класифікацією Ульпіана є приватне право. Сам ГК і прийняті на його основі акти покликані здійснити відомий заповіт Вольтера, про який згадав І.А. Покровський: "Хочете ви мати хороші закони? Так знищіть старі і напишіть нові!" "*". --- "*" Покровський І.А. Основні проблеми цивільного права. Петроград, 1917. С. 35. ГК прямо називає близько 30 законів, з яких приблизно 20 припадає на частку актів, присвячених договорами (закони про іпотеку, поставки товарів для державних потреб, енергопостачанні, підряді для державних потреб, страхуванні, а також транспортні статути і кодекси та ін.) Поряд з ними належить прийняти з метою розвитку правового регулювання договорів велике число і інших законів, а також указів Президента Російської Федерації, постанов Уряду Російської Федерації, актів міністерств та інших федеральних органів виконавчої влади. Нормальний розвиток договірного права передбачає забезпечення його єдності. Існуюча практика підготовки і прийняття нових актів про договори підтверджує важливість відповідної вимоги. У цьому зв'язку досить актуально звучать слова Рудольфа Штаммлера, адресовані законодавцям: "Люди намагаються з'ясувати, які саме громадські феномени утворилися під впливом нинішнього регулювання соціального співробітництва, а також - як це буває при критиці якого законопроекту, які феномени необхідно утворюються в майбутньому. І в тому і в іншому випадку абсолютно справедливо передбачається, що саме законодавство несе в останньому рахунку відповідальність за соціальні явища, бо воно регулювало в тому чи іншому напрямку життя людей, з якою йому доводилося рахуватися за даних умов "" * ". --- "*" Штаммлер Р. Господарство і право з точки зору матеріалістичного розуміння історії. СПб., 1907. С. 328. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " ВСТУП " |
||
|
||