| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Заповідальний відмова |
||
|
Суть заповідального відмови полягає в тому, що заповідач має право покласти в заповіті на одного або декількох спадкоємців за заповітом або за закону (своїх безпосередніх правонаступників) виконання за рахунок спадщини будь-які обов'язки майнового характеру на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів, або легатарию), які набувають право вимагати виконання цього обов'язку (ст. 1137 ЦК). Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи, в тому числі спадкоємці (наприклад, спадкоємець, якого перейшла у спадок певна частина майна, може бути одночасно отказополучателем відносно іншої частини майна). До суб'єктів, що можуть бути зобов'язаними до виконання заповідального відмови, також слід віднести будь-яких осіб, які є спадкоємцями, в тому числі публічно-правові утворення * (628). Предметом заповідального відмови може бути передача відказоодержувача у власність, у володіння на іншому речовому праві або у користування речі, що входить в складу спадщини (наприклад, видача із спадкового майна колекції монет клубу нумізматів або передача її у безоплатне користування музею), передача отказополучателю входить до складу спадщини майнового права (наприклад, поступка вимоги за договором продажу нерухомості), придбання для відказоодержувача і передача йому іншого майна (наприклад, придбання спадкоємицею-дочкою автомобіля і передача його внучці, яка захоплюється автоспортом), виконання для нього певної роботи (наприклад, ремонт дачі подруги) або надання йому певної послуги чи здійснення на користь відказоодержувача періодичних платежів (наприклад, виплата онукові щомісячного утримання до закінчення ним навчання у вузі) і т.п. Наведений у п. 2 ст. 1137 ЦК перелік не є вичерпним, тому заповідач може поставити спадкоємцю будь-яке інше дію майнового характеру (наприклад, прощення боргу). В Зокрема, на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше житлове приміщення, заповідач може покласти обов'язок надати іншій особі на період життя цієї особи або на інший строк право користування цим приміщенням або його певною частиною. Крім Цивільного кодексу, надання отказополучателю права користування житловим приміщенням врегульовано в ст. 33 ЖК. Проте помилково виходячи з цього вважати, що Житловий кодекс як спеціальний закон тим самим не допускає надання в порядку заповідального відмови житлового приміщення у власність або у володіння на іншому речовому праві * (629). Те, що в ст. 33 ЖК прийнятий до уваги лише один випадок передачі отказополучателю житлового приміщення - на праві користування, зовсім не є кваліфікованим умовчанням законодавця і не означає заборони на інші випадки заповідального відмови стосовно до житлових приміщень. Тут же слід звернути увагу на те, що спадкоємець -власник не має права вимагати від отказополучателя якої плати за подібне користування житловим приміщенням, якщо інше не обумовлено в заповідальному відмову. Право отказополучателя засноване на заповіті і не залежить від волі спадкоємця, тому останній не вправі створювати фінансові перепони для здійснення зазначеного права. В Відповідно до п. 2 ст. 33 ЖК мова може йти лише про несення витрат з утримання житлового приміщення * (630). Право користування житловим приміщенням, так само як і іншим майном, за заповідальним відказом є по своєю природою речовим. Звідси при наступному переході права власності на майно, що входило до складу спадщини, до іншої особи право користування цим майном, надане за заповідальним відказом, зберігає силу. Право на отримання заповідального відмови діє протягом трьох років з дня відкриття спадщини і не переходить до інших осіб ні в порядку поступки вимоги (ст. 383 ЦК), ні в порядку спадкування (ст. 1112 ЦК), тобто є строго особистим. Зазначений трирічний термін є строком існування права (пресекательним строком), а не терміном позовної давності. Тому він не може бути відновлений незалежно від причин його пропуску. Із закінченням цього терміну зобов'язання, засноване на заповідальному відмову, припиняється, за винятком випадку подназначения отказополучателя. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відмова, повинен виконати його в межах вартості перейшов до нього спадщини за вирахуванням що припадають на нього боргів заповідача. Таким чином, якщо вартість заповідального відмови вище, ніж вартість спадкової частки за вирахуванням боргів заповідача, то заповідальний відмова виповнюється частково - в межах вартості того "очищеного" спадкового майна, що залишилося після виконання зобов'язань спадкодавця * (631). Спадкоємцеві, відповідно, в цьому випадку нічого не дістанеться. Наприклад, спадкоємець отримав після відкриття спадщини 40 тис. руб., при тому що борги спадкодавця складають 30 тис. руб., а сума надання по заповідальному відмови - 20 тис. руб. У цьому випадку спадкоємець виконає заповідальний відмова частково - на суму 10 тис. руб., незважаючи на те що сам в результаті такого виконання не залишить собі нічого. Єдиний виняток із зазначеного правила встановлено з метою захисту прав і законних інтересів необхідних спадкоємців. Якщо спадкоємець має право на обов'язкову частку у спадщині, його обов'язок виконати відмову обмежується вартістю перейшло до нього спадщини, яка перевищує розмір його обов'язкової частки. Іншими словами, спочатку погашаються борги спадкодавця, потім задовольняється вимога про обов'язкову частку у спадщині та, нарешті, на основі залишився спадкового майна виповнюється легат. Нуждаемость ж спадкоємців як така в користуванні спадковим майном (наприклад особиста потреба у житлі) не впливає на права відказоодержувача, оскільки обсяг цих прав встановлюється спадкодавцем при складанні заповіту і не може бути змінений його спадкоємцями * (632). Виходячи з правила про те, що заповідальний відмова виповнюється в межах вартості спадкового майна, слід дійти висновку про те, що сам відмова має бути порівняємо з вартістю спадщини, а отже, обчислюємо. Тому не можна зобов'язати спадкоємця здійснювати виплати отказополучателю протягом усього життя останнього. Термін життя заздалегідь неможливо встановити, тому сума виплат могла б перевищити вартість успадкованого майна. Якщо заповідальний відмова покладено на декількох спадкоємців, така відмова обтяжує право кожного з них на спадщину пропорційно його частці у спадщині остільки, оскільки заповітом не передбачено інше. Таким чином, в цьому випадку по загальним правилом виникає зобов'язання з пасивною часткової множинністю осіб, тобто множинністю осіб на стороні спадкоємців-боржників (ст. 321 ЦК). На закінчення розберемося, чому ж заповідач засновує заповідальний відмова замість, здавалося б, більш простого призначення отказополучателя спадкоємцем. Для цього вбачаються як мінімум три причини. По-перше, заповідальний відмова дозволяє зберегти Відмовившись річ у власності того спадкоємця, якого заповідач обтяжив відмовою, у разі неприйняття відмови та звільнення спадкоємця від покладеного на нього майнового обтяження * (633). По-друге, спадкодавець може одночасно врахувати інтереси відразу декількох близьких йому людей, не допускаючи конкуренції між ними. Так, він може заповідати майно розумному людині, а отказополучателем вказати хоч і близького йому, але недосвідченого або марнотратного людини. Скажімо, батько заповідає квартиру братові, покладаючи на нього обов'язок надати синові, що має тягу до азартних ігор, на період його життя право користування квартирою. У цьому випадку син не зможе продати квартиру за борги по іграх і не залишиться на вулиці. Брат також не зможе скасувати заснований заповідальний відмова, так само як і не зможуть цього зробити його спадкоємці в разі його смерті чи інші подальші набувачі квартири. Водночас після смерті сина квартира теж не "піде" в чужі руки: право власності на неї, вже без обтяження у вигляді заповідального відмови, збережеться за братом. Нарешті, по-третє, до відносин між отказополучателем (кредитором) і спадкоємцем, на якого покладено заповідальний відмова (боржником), застосовуються положення Цивільного кодексу про зобов'язання, якщо з правил розділу Кодексу про спадкове право і істоти заповідального відмови не слід інше. Іншими словами, відказоодержувач є не спадкоємцем, а кредитором спадкоємців, в силу чого на нього не поширюються норми про спадкування: зокрема, він не несе відповідальності за боргами спадкодавця і не платить державне мито при отриманні відмови, що також може стати важливим мотивом для установи заповідального відмови * (634). З обязательственной природи відносин між спадкоємцем і отказополучателем випливає, що заповідальний відмова не є ні особливим видом спадкування, ні правонаступництвом, в тому числі сингулярним * (635). Відказоодержувач не набуває будь-яких прав безпосередньо зі спадщини. Все, що йому належить, він як кредитор вправі лише зажадати від спадкоємця із застосуванням у разі невиконання останнім обов'язків загальних положень про відповідальність за порушення зобов'язання (ст. 393, 395, 401 ЦК). При цьому обов'язок з виконання відмови з'являється у спадкоємця вперше, а не переходить до нього від спадкодавця * (636). Якщо відказоодержувач помер до відкриття спадщини або одночасно з заповідачем, або відмовився від отримання заповідального відмови або не скористався своїм правом на отримання заповідального відмови протягом трьох років з дня відкриття спадщини, або позбувся права на отримання заповідального відмови відповідно до правил ст. 1117 ЦК (як недостойний отказополучатель), спадкоємець, зобов'язаний виконати заповідальний відмова, звільняється від цього обов'язку, за винятком випадку коли отказополучателю підпризначений інший відказоодержувач. Зобов'язання спадкоємців, засновані на заповідальному відмову, припиняються зважаючи на їх належного виконання, а також з інших підстав, передбачених главою 26 ЦК. Якщо частка спадщини, обумовлена спадкоємцю, на якого було покладено обов'язок виконати заповідальний відмова, переходить до інших спадкоємців, останні остільки, оскільки із заповіту або закону не випливає інше, зобов'язані виконати таку відмову (ст. 1140 ЦК). Цей перехід може відбутися в порядку спадкування за правом представлення, спадкової трансмісії, подназначения спадкоємця, збільшення часток (відповідно, підставами можуть стати смерть спадкоємця, що послідувала до, після смерті спадкодавця або одночасно з нею; відмову прийняти спадщину; відсторонення особи від спадкування як негідного спадкоємця і т.д.). У разі якщо відсутні спадкоємці як за законом, так і за заповітом, або ніхто із спадкоємців не має права успадковувати або всі спадкоємці усунені від спадкування, або ніхто із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці відмовилися від спадщини і при цьому ніхто з них не вказав, що відмовляється на користь іншого спадкоємця, майно померлого вважається відумерлою. Слід визнати, що обов'язок виконати заповідальний відмова буде покладатися і на Російську Федерацію, суб'єкта Федерації або муніципальне утворення, до яких переходить в порядку спадкування за законом відумерле майно (ст. 1151 ЦК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Заповідальний відмова" |
||
|
||