| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
10.1.1. Поняття, ознаки та значення норми права |
||
|
Конкретні норми - відносно цілісні та системні клітини права, в яких закладена програма впливу на регульовані відносини і на свідомість їх учасників. Суб'єкти права мають справу, перш за все, з окремими нормами: безпосередньо з них виводять і на них засновують свої права, свободи, обов'язки і юридично охоронювані інтереси, з ними сообразуют свою поведінку. Подальша конкретизація таких прав і обов'язків, здійснювана при індивідуальному правовому регулюванні, базується, знову-таки, на нормі права. Причому остання виступає в ролі не тільки зразка поведінки учасників регульованого життєвого відносини, але і міри оцінки фактичних їх дій чи бездіяльності. Звідси ясно, наскільки велика роль правових норм у житті суспільства, кожної особистості. Зрозуміло й те значення, яке приділяється їм у юридичній науці і практиці. У спеціальній літературі, присвяченій правовим нормам, робляться зусилля для розкриття суті поняття правової норми. Зокрема, вказується, що норма права являє собою встановлене чи санкціоноване державою загальне правило поведінки, забезпечене державою, розраховане на невизначене число однотипних, абстрагованих від індивідуальних особливостей випадків і обов'язкове для всіх і кожного в умовах передбаченої ситуації. Спільність цього правила поведінки розкривається як єдність його масштабу для всіх. Багатьма авторитетами вважається, що загальне правило в нормі формулюється шляхом визначення прав і обов'язків учасників відносин даного виду. Більшість цих положень не викликає сумнівів, але, тим не менш, вони потребують деяких коректувань. По-перше, треба чітко визначити конкретний предмет регулюючого впливу правової норми. Формулювання «відносини даного виду», «типове суспільне ставлення», «одна його сторона» і т.д. представляються недостатньо точними. Хоча те, що регулюється диспозицією окремої норми права, підчас є не більш ніж стороною більш масштабного суспільного ставлення, взятого на іншому рівні, або, навпаки, сама має такі сторони, які утворюють відносно відособлені суспільні відносини одного порядку, все ж в тій чи іншій типовій ситуації, на яку розрахована норма права, впорядковують її диспозицією ставлення завжди виступає як відносно самостійне. Скажімо, є цілісне договірне ставлення, з якого виділяється трастове ставлення, що розпадається, у свою чергу, на відносини довірчої власності, довірчого управління та довірчого обслуговування, а в рамках довірчого управління відрізняються відносини з управління майном фізичних осіб, держави і т.д. Кожне з таких відносин на своєму рівні регулюється диспозицією відповідної норми права. Крім того, санкцією правової норми регулюється специфічне суспільне відношення, що виникає в тому випадку, якщо порушена її диспозиція, або, навпаки, має місце юридично заохочується правомірна поведінка. Отже, предметом регулювання правової норми, по суті, є два взаємопов'язаних життєвих відносини. По-друге, норма права не може зводитися до одиничного загальним правилом поведінки. Одне таке правило характеризує диспозицію лише зобов'язують, що забороняють і деяких інших видів норм. В інших випадках вже в диспозиції норми містяться два і більше співвіднесених один з одним правила поведінки, адресованих різним учасникам регульованого відношення. У санкції же правової норми, крім того, позначаються вид і заходи поведінки учасників регульованого нею (забезпечувального) відносини. Стало бути, норма права не зводиться до одиничного правилом поведінки, а являє собою певну систему таких правил. По-третє, цією системою правил вичерпується зміст не будь-якої правової норми. Якщо навіть термін «правила» використовується в гранично широкому сенсі, то можна їм охопити лише самі зразки поведінки, що встановлюються в диспозиції норми, і своєрідні «масштаби», намічені в її санкції. Ті можливі елементи норми права, де містяться вказівки на її безпосередню мету, суб'єктний склад і необхідні життєві ситуації, лишаються не відбитими, що не може вважатися правильним. По-четверте, треба повніше врахувати складність і системність методу загального правового регулювання, для якого наділення взаємними правами та обов'язками служить тільки одним із засобів юридичного впливу. Представницькому-яке зобов'язує властивість є не загальним, а лише видовою ознакою норм права. Об'єктивна правова реальність показує, що законодавцем широко застосовуються такі засоби і способи регулювання життєвих відносин, як підтвердження природних прав і свобод особистості, закріплення основ конституційного ладу, правового статусу громадян, заборона чи певної поведінки, наділення повноваженнями і т.д. Без належного обліку цієї обставини неможливо отримати належне подання з приводу загального поняття норми права. Нарешті, при аналізі змісту цього поняття важливо врахувати, що в якості коштів державного забезпечення всього того, що передбачається тієї чи іншої нормою права, можуть виступати не тільки примусові, а й заохочувальні юридичні заходи. Якщо взяти, наприклад, суспільні відносини у трудовій сфері або в області соціального захисту, то чиниться на них регулятивний вплив забезпечується як примусовими, так і заохочувальними заходами (надання додаткової відпустки, подвійна оплата праці, видача премій, пільга в отриманні пенсії та ін.). Зважаючи на всі ці міркування, в юридичній науці справедливо зазначено, що під нормою права слід розуміти систему встановлених (санкціонованих) і забезпечених компетентними органами загальних правил поведінки і пов'язаних з ними велінь, призваних у своїй єдності регулювати окремі суспільні відносини. У цьому формулюванні під окремими суспільними відносинами маються на увазі регулятивні (правовстановлювальних) і забезпечувальні відносини, впорядковують, відповідно, диспозицією і санкцією правової норми, а під загальними веліннями - можливі, а в деяких випадках навіть необхідні вказівки самої норми на її мета, суб'єктний склад і на ті життєві ситуації, при яких починається реалізація її диспозиції. Таке трактування більш повно відображає дійсний зміст норми права, не створюючи будь-якої грунту для змішування її з іншими системними юридичними утвореннями (скажімо, з інститутами, галузями права), якщо врахувати ієрархічність таких систем і все багатство системно-структурного методу дослідження. У порівнянні з «традиційної» вона має і деякі інші переваги. Зокрема, розширюється база для виявлення всіх структурних елементів норми права, більш повного з'ясування її внутрішньої і зовнішньої форм. Значно чіткіше фіксуються всі «прямі похідні» правової норми (в тому числі суб'єктивне право, юридичний обов'язок, заходи захисту, відповідальності або заохочення) і їх ідеальні зв'язку. Уточнюється предмет регулятивного впливу правової норми на тому чи іншому рівні її дії. Конкретизується характер зв'язку норми з відповідними видами правовідносин. Відкривається можливість повніше простежити весь процес реалізації правової норми через всі регульовані нею життєві відносини, правомірна поведінка всіх їх учасників і т.д. Норма права, внутрішньо уособлюючи собою цілісну і формально-визначену систему загальних правил поведінки і пов'язаних з ними «велінь», входить, у свою чергу, в загальну систему права. Відповідно, вона існує і діє здебільшого не поодинці, не кожна сама по собі, а в складі цілих правових інститутів і більше великих комплексів галузей права. Більше того, норма права, як особливий різновид соціальних норм, в кінцевому рахунку, входить у загальну систему соціальних регуляторів і тісно взаємодіє з ними. Норми моралі, моральності, етики, релігії, громадських організацій і т.д. не тільки не відгороджені від норм права, а й «запряжені» разом, надають сукупний вплив на організовувані суспільні відносини і на свідомість їх учасників. Причому в одних випадках - вплив паралельне, в інших - що збігається частково, в третьому - взаємовиключне. Все це, так чи інакше, позначається і на природі кожної правової норми, і на її соціальної цінності, і на її ефективності, і на її довговічності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 10.1.1. Поняття, ознаки та значення норми права " |
||
|
||