| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.6.1. Трохи про передумови |
||
|
У результаті країна замість загального благоденства - на основі нових конституцій - прийшла до кризи. Дана книга - не місце, де вдасться детально розглянути всі його прояви. Але хотілося б звернути увагу читача на ряд моментів. Зокрема, навряд чи була вдалою концепція розвинутого соціалістичного суспільства. Характеристика соціалізму як "зрілого" не знайшла розуміння ні у населення, ні в гуманітарних науках, оскільки не відображала ані нових якісних характеристик ладу, ні принципових відмінностей від попередніх етапів, адже форми власності, методи господарювання і політичного керівництва залишалися колишніми. Безумовно, змінилася політична обстановка, режим став набагато м'якше, але все ж грунтувався на однолінійному директивному правлінні. Державна планова економіка, допомагаючи розвивати важку промисловість і кріпити військову міць країни, не забезпечувала задоволення життєвих запитів населення ні за обсягом, ні за якістю товарів. А оскільки поїздки в інші країни стали вже досить масовими, громадяни СРСР могли бачити успіхи ринкової економіки, особливо її орієнтацію на попит населення. Приобрітав гостроту питання про розвиток демократії, забезпеченні політичних прав громадян, в тому числі в плані критичних оцінок існуючої в країні системи. Спроби влади викорінювати інакомислення допомогою висилки з країни дисидентів, їх кримінального чи адміністративного покарання за так звану антирадянську діяльність, а то й приміщення в психіатричні лікарні не знайшли розуміння у населення (втім, переважно мовчав, як це вже повелося в нашій країні), а за кордоном викликали різкий осуд. Здавалося б, дійсно мало місце єдність у розвитку національно-державного будівництва стало виразніше виявляти свій зворотний бік - централізацію вирішення будь-яких, іноді навіть дрібних питань на союзному рівні, обмеження свободи і самостійності союзних республік, автономних і адміністративно-територіальних одиниць. На жаль, на той же час припадають великі прорахунки й непопулярні дії СРСР зовнішньополітичного властивості. Світова спільнота не могло забути введення військ до Чехословаччини в 1968 р. Здавалося б, зробивши висновки, підписавши Заключний акт Наради в Гельсінкі в 1975 р., СРСР відмовився від силових методів збереження соціалістичного табору і зміцнення свого авторитету і пануючого положення. Але в 1980 р. вводяться радянські війська в Афганістан, що обернулося для країни і ладу великої трагедією. Важливим чинником, без урахування якого важко зрозуміти ряд наступних подій, з'явився і криза самої Комуністичної партії. Члени Політбюро ЦК КПРС, багато інших відповідальні функціонери досягли похилого віку і чи то не хотіли, чи то вже не могли приймати радикальні рішення, змінити стиль керівництва. До того ж усередині КПРС сформувалася партійна еліта, яка відірвалася від рядових членів, малоефективно керувала справами, але зате не забувала про власне матеріальне благополуччя. Саме на тлі всього сказаного до керівництва партією і країною прийшли відносно молоді й енергійні керівники на чолі з М. С. Горбачовим. Вони хотіли змінити країну, відмовитися від командно-адміністративної системи, як була ними охарактеризована попередня організація керівництва державою і суспільством, повернути країну до демократії, провести великі політичні, соціальні та економічні реформи. Почався той етап розвитку країни, який отримав у всьому світі назва "перебудова", причому в російській звучанні слова, без перекладу на інші мови. Характерно, що реформатори не відмовилися від соціалістичної ідеї і на перших кроках перебудови йшлося про будівництво в СРСР справжнього, демократичного соціалізму, так би мовити, "соціалізму з людським обличчям". Однак, по-перше, самі керівники не мали чіткої концепції, яким повинен бути справжній соціалізм, і швидше краще представляли лише негативні моменти минулих етапів, від яких треба позбуватися, по-друге, досить скоро керівництво стало втрачати нитки управління процесами, і в цій ситуації у існували і швидко виникали нових сил - і політичних, і регіональних - почали виникати дисонуючі з офіційними оцінки попередніх етапів, інші ідеї та пропозиції про шляхи розвитку країни. Причому сміливість оцінок приходила в міру розгортання перебудови: починаючи з вдосконалення соціалізму, багато потім прийшли до його заперечення і перевазі інших соціально-політичних формацій. Цю еволюцію поглядів можна виразити в наступних позиціях: - спочатку йшлося, що ми будували не той соціалізм, що справжній соціалізм Сталін підмінив зручній для себе моделлю; потім - спочатку боязко, але поступово і більш сміливо стали висловлюватися твердження, що у нас взагалі ніякого соціалізму і в помині не було, а 70 років розвитку стали трагічною історичною помилкою; - з'явилися висловлювання - спочатку в пресі, а потім і офіціозні - що все це час наші суспільство і держава були тоталітарними, а істинної демократії ми ніколи і не знали; - в частині статусу особистості від критики окремих моментів досить швидко прийшли до твердження, що в країні досі не було свободи особистості, справжніх політичних свобод і насамперед свободи друку і слова, звідси почався, образно кажучи, повний "розгул свободи" ЗМІ, а самі вони стали претендувати на те, щоб вважатися "четвертою владою" в суспільстві і державі; - спочатку з'явилися обережні висловлювання про те, що немає необхідності партійного проникнення в будь-який виробничий колектив, громадське об'єднання; але поступово став виразніше звучати рефрен про те, що Комуністична партія узурпувала всю владу, перетворилася в державну (або наддержавної) організацію, командувати всіма в країні, спираючись на ст. 6 Конституції, щодо якої все виразніше ставали заклики до її виключення з Основного Закону; - з'явилася теза про те, що розвиток планової державної економіки привело країну до господарського краху, вихід і порятунок - у ринковій економіці ; - як у столиці, так і особливо в республіках стали звучати вислови: наша держава, іменуючись союзним і федеративним, насправді було гіперцентралізованним, що не поважають права націй; вихід звідси - у новій національній політиці і нової федерації (підспудно люди в деяких республіках думали, ймовірно, і про відділення, але у висловлюваннях на цей рахунок були вельми обережними до певного моменту); - нарешті, з'явився такий теза: країна не мала справжніх парламентаризму і представницьких органів влади народу, Поради були придатком КПРС, що створював лише видимість влади і парламентської демократії; завданням стає, отже, перетворення Рад в справді представницькі установи. Всі ці оцінки, звичайно, не склалися відразу. Тому як зміни в суспільстві, так і конституційні реформи відображають ту гаму поглядів, яка мала місце на момент прийняття відповідних рішень. Переходячи безпосередньо до конституційних реформ, підкреслимо, що часом дослідники схиляються до того, щоб говорити тільки про те, що відбувалося в Росії. Методологічно це абсолютно невірно. Не можна писати про період 1989-91 рр.., Тобто умовах існування СРСР, таким чином, начебто РРФСР була сама по собі, не згадуючи про реформи Конституції СРСР. Це мимоволі дає хибне уявлення про конституційні реформи в Росії, адже в той час вони були або під впливом союзних кроків, або в піку ім. Тому ми, зупиняючись в більшій мірі на російському матеріалі, що не будемо обходити змін і доповнень Конституції СРСР. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2.6.1. Трохи про передумови " |
||
|
||