| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3.2.1. Межі правового регулювання |
||
|
Під межами загального правового регулювання слід розуміти зумовлені певними факторами кордону юридичної втручання в суспільні відносини шляхом встановлення загальних правил поведінки їх учасників за допомогою норм права. Осмислення меж загального правового регулювання передбачає аналіз, принаймні, двоякого роду тісно пов'язаних між собою обставин: по-перше, тих зовнішніх факторів, від яких залежать межі даної діяльності, по-друге, заходи можливості права направляти за певним руслу, змінювати, вдосконалювати або навіть формувати ті чи інші життєві відносини. Фактори, якими зумовлюються межі загального правового регулювання, численні і різноманітні. Одні з них закладені в предметі даної діяльності (тобто в упорядковуваних суспільних відносинах), інші пов'язані з властивостями самого права, треті відображають деякі його закономірності, четверті стосуються волі і розсуду тих компетентних органів і осіб, які створюють ті чи інші норми права . У ролі чинника, що впливає на ці межі, виступає, передусім, співвідношення, з одного боку, об'єктивного, закономірного, з іншого - суб'єктивного, вольового в тих життєвих відносинах, на які виявляється регулятивний вплив. Оскільки в різних сферах життєдіяльності людей це співвідношення різному, а право може направляти лише вольове поводження, остільки неоднакові і межі загального правового регулювання тих чи інших видів суспільних відносин. Найменші можливості для правового регулювання у сфері матеріального виробництва, але вони зростають вже в сферах розподілу і споживання створених матеріальних цінностей. У міру переходу від економіки до соціальної сфери, від соціальної - до політичної сфери і від політичної - до духовної сфери частка вольового (суб'єктивного) збільшується і, стало бути, можливості регулятивного впливу зростають. Однак зберігається закономірність, яка свідчить про те, що межі правового регулювання обернено пропорційні питомій вазі того об'єктивного (закономірного), яке притаманне організовуваним життєвим відносинам. Таким чином, суспільні відносини можна порівняти з губкою. Залежно від капілярності матеріалу, з якого зроблена губка, здатність останньої вбирати і утримувати вологу різко змінюється: чим нижче капілярність матеріалу, тим менше вологи губка здатна увібрати і навпаки. Якщо під «капілярністю» суспільних відносин мати на увазі їх природу (економічні суспільні відносини - коефіцієнт капілярності мінімальний, тому що переважає частка об'єктивного; соціальні, політичні відносини - проміжний стан; духовні суспільні відносини - коефіцієнт максимальний, тому що в наявності пріоритет суб'єктивного начала), а під вологою - правове регулятивний вплив, то і виходить, що в економічній сфері межі юридичного впливу мінімальні, в духовних - максимальні. Як свідчить історичний досвід, крах тоталітарних національних державно-правових систем відбувається, перш за все, не через «збоїв» правового регулювання у сфері ідеології, а через неспроможність правової політики в економіці. Наприклад, закріплений у главі 2 «Економічна система» Конституції СРСР 1977 р. соціалістичний спосіб виробництва історично об'єктивно виявився неспроможним. Росія змушена була повернутися до іншої економічної системи, у якій держава являють собою лише одного із суб'єктів економічної діяльності. Конституція РФ 1993 р. закріпила лише правові формулювання суті економічної політики держави: плюралізм форм власності, юридичну рівність усіх форм власності, антимонопольне законодавство і т.п. Економічна система ж сучасної Росії являють собою продукт перетину безлічі як внутрішніх, так і зовнішніх факторів і об'єктивного, і суб'єктивного характеру. І, навпаки, у світі існує безліч стійких національних державно-правових систем, в яких має місце злиття світської і духовної влади (теократичні країни). Слід при цьому мати на увазі, що потенційна можливість «широкомасштабного» правового втручання в ті чи інші суспільні відносини - об'єктивна можливість - не тотожна доцільності подібної «інтервенції» - суб'єктивний фактор. Не слід також підміняти якісний критерій (межі правового регулювання) кількісним показником (число, наприклад, нормативно-правових актів, що регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин). Отже, перший фактор, від якого залежать межі правового регулювання, закладений в його власному предметі - природі організованих за допомогою права суспільних відносинах. Він однозначно вказує на те, що в принципі таке регулювання може поширюватися на всі види суспільних відносин в онтологічному зрізі і що потенційно його межі зростають у міру зміни співвідношення об'єктивного і суб'єктивного на користь останнього. Але цей фактор - не єдиний, паралельно з ним діють інші, істотно коригувальні такі межі. У самому ж предметі правового регулювання відшукується і другий з розглянутих факторів, суть якого полягає в тому, що навіть за наявності вольового моменту те чи інше громадське ставлення може піддаватися регулюючому впливу права тільки при наявності інваріантності, т . е. об'єктивної можливості вибору варіанту поведінки в даному життєвому відношенні. Коли немає такої можливості, по суті, не можна «програмувати» поведінку учасників відповідного ставлення, і нормативне впорядкування останнього стає безглуздим. Наприклад, немає ніякого сенсу у встановленні загального правила про вгамування голоду харчуванням, бо тут іншого загальнодоступного варіанту поведінки просто не існує. І навпаки, доля майна померлого може вирішуватися по-різному, і встановлення правової норми, що вказує на найбільш оптимальний варіант переходу права власності на це майно тим чи іншим особам, сприяє найкращої організації спадкових відносин. Третій фактор - зацікавленість держави та інших правотворчих органів в юридичному впливі на ті чи інші життєві відносини людей (їх спільнот і утворень) і доцільність такого впливу шляхом встановлення норм права. Все це обумовлюється не тільки об'єктивними тенденціями самого предмета регулювання, а й потребами суспільного організму в цілому. Той, хто має право створювати правові норми, в кожному випадку визначає, чи є необхідним і доцільним правове регулювання цікавлять його життєвих відносин. Держава, наприклад, далеко не завжди вважає за необхідне використовувати весь потенціал граничності правового впливу, залишаючи поза межами дії правових норм деякі життєві відносини, об'єктивно піддаються такому опосередкування. Історичний досвід застерігає проти небажаних крайнощів - як тотальної регуляції, надмірності обмежень, так і нестачі правових регуляторів. Для кожного етапу розвитку суспільства об'єктивно існує якийсь регуляційної оптимум норм права, і він не може не враховуватися при встановленні меж правового регулювання життєдіяльності людей. Якраз переказ забуттю цього безперечного обставини було однією з причин того тоталітарного режиму, який існував в країні багато років радянської влади. Наступний фактор - внутрішні закономірності самого права, потенційні можливості його власних змістовних властивостей. Нормативність права і інші його властивості, так чи інакше, позначаються на граничності програмованого поведінки, на визначенні меж варіабельності цієї поведінки та відповідальності за обраний суб'єктом права варіант, на стимулюванні бажаного волевиявлення в заданому напрямку і т.д. Все це, в свою чергу, служить своєрідним індикатором можливостей регулятивного впливу на суспільні відносини. Спроби використовувати правові норми без урахування їх можливостей, що вживаються за останній час особливо в податковій сфері, не дають і не можуть дати стабільні позитивні результати. Право завжди формалізовано. Воно не в змозі передбачити всі нескінченну безліч властивостей конкретного правового казусу. Умовно можна уподібнити право чорно-білій картинці (відбитку) реального невичерпного у своїй колірній гамі спостережуваного громадського відносини. У цьому факті вже об'єктивно закладена «пробельность» права; до того ж право консервативно, а громадська життя динамічне, включаючи і масову ментальність (одна з граней визначення обсягу тлумачення права). Право передбачає і диктує в цілому юридичну (формальну) тотожність фактично нетотожних випадків. У конкретному явищі в розрахунок приймається, перш за все, загальне, почасти особливе і, як виняток, одиничне. У цьому сенсі «всяке право є застосування однакового масштабу до різних людей, які на ділі не однакові, не рівні один одному; і тому« рівне право »є порушення рівності і несправедливість». Індивідуальне правове регулювання лише частково здатне «згладжувати» (долати) подібні обмеження загального (нормативного) правового регулювання. Нарешті, на межі правового регулювання неминуче впливають можливості «розумної людської діяльності», психологічні здібності людини до свідомого сприйняття правових приписів та їх здійсненню. Цей фактор вказує на особистісний аспект проблеми, припускаючи належний облік не тільки волі, а й інших особистісних властивостей людини як учасника організованих за допомогою права відносин. Невиправдане велика кількість, наприклад, дорожніх знаків (коли в наявності «знак на знаку») на вулицях з нескінченним безліччю вибоїн, що має місце нераціональність дорожніх розв'язок і т.п. далеко не завжди сприяють поліпшенню організації руху транспорту і пішоходів. Емоційно-психічні особливості індивіда, його конкретне психологічний стан також надають часом значущий вплив на здатність до вольових актам. Всі згадані чинники тісно взаємопов'язані між собою і тільки у своїй сукупності дозволяють усвідомити межі правового регулювання життєвих відносин у різних сферах життєдіяльності суспільства. Такий підхід видається вірним і для економічної сфери. Панував в недавньому минулому серед вітчизняних філософів, юристів і економістів погляд, що економічні відносини складаються мимо волі і свідомості людей і тому не можуть бути предметом регулювання, не витримує критики. У конкретних економічних відносинах завжди присутня людина як свідоме істота, осяяне волею і свідомістю, що ставить за певні цілі. Немає і не може бути будь-якого суспільного відносини, відірваного від такого суспільної істоти. Економічні відносини не є винятком. Отже, вони теж можуть бути і в реальній дійсності є предметом правового регулювання. Межі правового їх регулювання визначаються тими ж факторами, про які йшлося вище. До речі, державне регулювання економіки - це, головним чином, правове регулювання, причому, як нормативне (загальне), так і індивідуальне. Якщо держава здійснює свої завдання і функції правовими способами, то інше розуміння цієї проблеми стає безпідставним. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3.2.1. Межі правового регулювання " |
||
|
||