|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
Еволюція територіальних одиниць імперії та місцевої влади.
|
|
Ще Фрідріх I Барбаросса до кінця XII в. практично "створив" імперське стан князів, намагаючись через васальну піраміду забезпечити стабільність і мир в німецьких землях. Залишаючись формально васалами імператора, світські та церковні князі стали здійснювати неподільну владу на переданих їм землях. Вирішальну ж роль у юридичному оформленні політичної влади князів на місцях відіграла діяльність Фрідріха II. У пошуках підтримки в боротьбі з папством він значно розширив права духовних і світських феодалів. "Закон на користь духовних князів" 1220 гарантував недоторканність церковного майна, повноту їхньої територіальної юрисдикції, право на мита, чеканку монети. Володіння духовної знаті стали практично недоторканними для імператорської влади. Аналогічні привілеї отримали по "Закону на користь сеньйорів" 1232 і світські васали імператора. У королівських містах заборонялось приймати втікачів людей феодалів і церкви. Крім того, у спеціальному едикті про міських комунах (1232 рік) заборонялося їх освіта без згоди феодального сеньйора.
Привілеї, отримані феодальною верхівкою, до середини XIII в. зробили територіальних князів самостійними носіями політичної влади в Німеччині. Від класичної феодальної роздробленості процес розпаду на територіальні князівства відрізнявся наступними особливостями. Це було дроблення держави не на вотчини, сеньйорії з їх васально-ієрархічної залежністю та імунітетами, а на відокремлені територіальні утворення з повною політичною владою князів. Князівства оформилися в незалежні державні утворення, невеликі королівства з системою загального підданства та власним апаратом влади та управління (князівський двір, рада, чиновники і т.п.). Підпорядкування князів імператору визначалося лише слабкими васально-леннимі зв'язками, оскільки васальні обов'язки князів зводились до участі в коронаційному поході на Італію, явці в курію і виставлення в разі війни певного контингенту воїнів.
Саме окремі "князівські" держави розвиваються в Німеччині за зразком централізованих західноєвропейських монархій. У них були створені професійні урядові та судові установи. Княжі території нерідко ділилися на графства, якими управляли міністеріали, призначувані князем (герцогом); багатьма містами також управляли призначені князем посадові особи. У великих князівствах були засновані канцелярії з нотаріусами, які розробляли проекти нормативних актів і реєстрували угоди. Пізніше великі території були розділені на кілька десятків адміністративних одиниць, які управлялися одним адміністративним і одним судовим чиновником, які, в свою чергу, спиралися на призначуваних чиновників і суддів дрібніших округів. Існувала також розгалужена система оподаткування підданих князівств.
Вища судова влада, передана князям на їх територіях, стала найважливішим, найбільш ефективним інструментом зміцнення їх самостійності, економічної і політичної влади в цілому. Крім того, злиття духовної та світської влади в руках "князів церкви" забезпечувало ідеологічне прикриття їх зростаючих прерогатив і, з іншого боку, забезпечило церкви особливу силу на території Німецької імперії.
В умовах слабкості центральної влади в Німеччині отримала значний розвиток і політична автономія окремих корпорацій - міст, їх спілок, релігійних об'єднань і т.п. Особливими політичними правами користувалися об'єднання северогерманских міст - Ганза (XIV-XVI ст.), Союз рейнських міст (1254), Швабський союз (XVI ст.), А також військово-релігійний Тевтонський орден (XII-XVI ст.).
Найбільшим обсягом прав володіли в імперії так звані імперські та вільні міста. Імперські міста - безпосередні васали імператора - отримали більшу частину імператорських регалій (вищий суд, чеканка монети, військо). Їх обов'язки по відношенню до імператора зводилися до присяги вірності і прийому імператора з його двором. З XV в. імперські міста (Любен, Бремен, Гамбург, Аугсбург, Нюренберг та ін.) мали постійне представництво в рейхстазі. Що стосується семи вільних міст Німеччини, до яких відносилися найбільш старі єпископські міста (Майнц, Кельн, Трір, Вормс і т.д.), то вони отримали привілеї, як від німецького імператора, так і від володіють ними духовних князів. Ці міста були звільнені від податку і постачання війська і були центрами єпархії, церковно-світської управління єпархією і князівством. У XII-XV ст. ці міста користувалися самоврядуванням, в них обиралися бургомістри та члени міської ради, які вирішували місцеві питання, кримінальні та цивільні справи. Духовні князі зберігали юридичний контроль над цими містами за допомогою призначення головних чиновників міста - бургграфа, префекта, які керували здійсненням правосуддя.
Імперські і вільні міста Німеччини нерідко об'єднувалися в союзи, які проводили свою власну політику, не завжди збігається як з інтересами центральної, так і князівської влади.
У XIV в. окремі князівства-держави трансформуються в станово-представницькі монархії, що відрізняються відомим різноманіттям форм. У більшості держав сформувалося три замкнутих курії - духовенства, лицарів і городян. Зборів цих земських чинів всередині князівств називалися ландтагами. Ландтаги дещо обмежували владу князів всередині князівства і за структурою більше нагадували станово-представницькі установи Франції, ніж рейхстаг. Однак у більшості випадків ландтаги не користувалися вирішальним голосом при обговоренні обласних та державних справ. Правда, їх згоду обов'язково испрашивалось при вирішенні фінансових питань. Але в цьому випадку князь завжди міг отримати потрібне рішення за допомогою двох станів, вільних від сплати податків, але які брали участь у витрачанні цих коштів, - вищого духовенства та лицарства.
У XVI-XVIII ст. після релігійних війн кількість самостійних державних утворень в Німеччині ще більше зросло (їх стало більше 300), затверджується так званий князівський абсолютизм. Він відрізнявся від централізованих абсолютних монархій Заходу (як і станово-представницьких монархій) тим, що склався не в рамках всієї імперії, яка залишалася децентралізованою, а в межах окремих князівських володінь. Крім того, його затвердження - не результат тимчасової рівноваги сил феодалів і буржуазії. Навпаки, князівський абсолютизм являє собою торжество феодально-консервативних сил над буржуазним рухом і підпорядкування слабкої німецької буржуазії князям.
Не випадково абсолютизм утвердився раніше всього в Баварії (у першій третині XVII ст.), Яка відрізнялася економічною відсталістю. Князівський абсолютизм не зіграв жодної позитивної ролі, надовго закріпивши стан економічної і політичної роздробленості Німеччини.
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Інформація, релевантна " Еволюція територіальних одиниць імперії та місцевої влади. " |
- 4. Форми державного устрою
Форма державного устрою - це елемент форми держави, що характеризує внутрішню структуру держави, спосіб його політичного та територіального поділу та взаємовідносин між державою в цілому та її складовими частинами. Залежно від форми державного устрою розрізняють прості (унітарні) і складні (федерація, імперія) держави. Унітарна держава -
- Стаття 19 Держави, які мають більше однієї правової системи
1. Якщо держава складається з декількох територіальних одиниць, кожна з яких має власну систему права щодо зобов'язань з договорів, кожна така територіальна одиниця розглядається як окрема країна для цілей визначення застосовуваного права відповідно до цієї Конвенції. 2. Держава, в якій різні територіальні одиниці мають власну систему права
- Стаття 24
1. Якщо Договірна держава має дві або більше територіальні одиниці, в яких відповідно до її Конституції застосовуються різні системи права з питань, що є предметом регулювання цієї Конвенції, то вона може в момент підписання, ратифікації, прийняття, затвердження або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні
- Стаття 25
1. Якщо держава має дві чи більше територіальні одиниці, в яких з питань, є предметом регулювання цієї Конвенції, застосовуються різні системи права, вона може в момент підписання, ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи декілька з них і може в
- Стаття 26
1. Якщо держава має дві чи більше територіальні одиниці, в яких з питань, є предметом регулювання цієї Конвенції, застосовуються різні системи права, вона може в момент підписання, ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи декілька з них, і може в
- Стаття 24
Якщо будь-яка держава має дві чи більше територіальні одиниці, в яких застосовуються різні системи права з питань, є предметом регулювання цієї Конвенції, вона може в момент підписання, ратифікації або приєднання заявити, що ця Конвенція поширюється на всі її територіальні одиниці або тільки на одну чи декілька з них. Така заява може бути
- Стаття 23
Будь-яка держава, в якому його територіальні одиниці мають власні системи права з питань, які є предметом регулювання цієї Конвенції, не зобов'язана застосовувати дану Конвенцію при колізіях правових систем, що діють в таких територіальних
- Стаття 22
Якщо яка-небудь держава має дві або більше правові системи, застосовні на його територіальних одиницях, з питань, є предметом регулювання цієї Конвенції: а) будь-яке посилання на право такої держави буде вважатися посиланням на право такої територіальної одиниці; б) будь-яке посилання на звичайне місце проживання або місцезнаходження комерційного підприємства в такій державі
- Стаття 19
Якщо держава складається з декількох територіальних одиниць, кожна з яких має свої власні правові норми щодо договорів про представництво (агентських договорів), кожна така територіальна одиниця розглядається як держава для цілей визначення права, що застосовується відповідно до
- Контрольні питання
: 1. У чому полягали особливості адміністративно-територіальний поділу російського зразка 2. Назвати основні правові акти, що сприяють встановленню політики царату на Білорусі 3. Назвати органи місцевого територіального управління, установи на Білорусі у складі Російської
- Місцеве управління.
Введення адміністративного розподілу ще в Стародавній Індії було прямим наслідком складається системи експлуатації податного общинника-селянина. Імперії Гуптів і Харши, наприклад, були розділені на провінції, керовані начальниками прикордонних областей або намісниками. Провінції ділилися на округи. Найменшої адміністративної одиницею залишалася сільська громада. Мусульманські правителі
- Місцеве управління.
Місцевий державний апарат імперії в IV-VII ст. цілком базувався на позднеримской системі управління (розподіл на префектури, діоцези і провінції). Цивільна влада була відокремлена від військової і володіла в цей період пріоритетом над останньою. На чолі місцевого управління імперії стояли два префекта преторія. Ці вищі цивільні чиновники мали широку адміністративної, судової та
- Стаття 19
Для цілей визначення права, що застосовується відповідно до Конвенції, в тих випадках, коли держава складається з декількох територіальних одиниць, кожна з яких має свою власну систему права або свої власні правові норми відносно купівлі-продажу товарів, будь-яке посилання на право цієї держави повинна розумітися як посилання на право, чинне в даної територіальної
- 4.6 . Одиниця оподаткування
Під одиницею оподаткування розуміють одиницю масштабу оподаткування, яка використовується для кількісного вираження податкової бази. Так, масштабом податку з власників автотранспортних засобів є потужність двигуна автомобіля. Потужність може бути визначена в різних одиницях - в кінських силах або в кіловатах. Обрана одиниця вимірювання потужності в цілях оподаткування та
- Стаття 21
Будь-яка Договірна держава, що складається з двох або більше територіальних одиниць, кожна з яких має свої власні правові норми відносно договорів про представництво (агентських договорах), може в момент підписання, ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання заявити, що ця Конвенція застосовується до всіх територіальним одиницям або до однієї або декількох з них,
- Місцеве управління.
Особливою складністю в імперії Маур'їв відрізнялося адміністративний поділ і пов'язана з ним система місцевого управління. Лише частина території імперії перебувала під безпосереднім управлінням царя і його двору. Найбільшою адміністративною одиницею була провінція. Серед них виділялися п'ять найбільших провінцій, керованих царевичами, і прикордонні провінції, керовані іншими членами
|