|
Найбільш великими абсолютистськими державами імперії були Пруссія і Австрія, між якими вже починалося суперництво за політичне верховенство в імперії.
Бранденбургско-Прусська держава було створено на початку XVII в. на землях колишнього Тевтонського ордена, колонізаторська діяльність та ідеологія якого заклали початку велікопрусского мілітаризму в Німеччині. Остаточне оформлення цієї держави відбулося в 1701 році, коли бранденбурзький курфюрст домігся титулу короля Пруссії.
Глава держави - король Пруссії - входив в імперську колегію курфюрстів. Вищим органом державного управління був Таємна рада при королі. Йому підпорядковувалися спочатку три директорії: фінансова, військових справ і королівських доменів. Особливе значення придбала директорія військових справ, яка відала організацією та озброєнням створеної в 1655 році постійної армії. Прусська армія була однією з найбільших в Європі і славилася своєю муштрою і паличної дисципліною.
Основними тенденціями розвитку державного ладу Пруссії в XVIII в. стали подальша централізація та мілітаризація державного апарату, піднесення військово-управлінських органів над цивільними. Значна частина повноважень Таємної ради переходить до генерального військового комісаріату. Відбувається злиття всіх директорій в єдиний військово-фінансовий орган на чолі з президентом-королем. На місцях земські радники (ландратами), що призначалися королем за рекомендацією дворянських зборів, підпадають під жорсткий контроль центральної влади і наділяються широкими військово-поліцейськими повноваженнями. Ліквідується міське самоврядування. Міські ради були замінені колегіями магістратів, які призначалися королем. На весь державний апарат були поширені військові звання, військова субординація і дисципліна.
За своїм політичному режиму Прусська монархія може бути охарактеризована як військово-поліцейську державу. У ньому отримали найширший розвиток свавілля влади, цензура і дріб'язкова регламентація не тільки державної, а й приватного життя підданих.
Австрія на відміну від Пруссії не уявляла собою централізованої держави. Вона була багатонаціональною країною. В Австрії панувало католицьке віросповідання. З XV в. королі Австрії ставали німецькими імператорами і Австрія вважалася їх доменіальним володінням.
Система центральних органів Австрії не була строго упорядкованою і постійно перебудовувалася. Вищим органом влади і управління разом з монархом був Таємний рада. Надалі він був замінений конференцією, яка стала постійним установою (з початку XVIII в.). Військовими справами відав придворний Військова рада. У 1760 році з метою об'єднання всіх галузей управління було створено Державну раду.
На чолі провінцій Австрійської монархії стояли намісники. Вони обиралися місцевими станово-представницькими установами і затверджувалися королем. У державах, що входили до складу Австрії, були сейми - станові збори. У містах управління знаходилося в руках виборних міських управ і бургомістрів. При королеві Марії Терезії (1740-1780 рр..) Найважливіші повноваження зосереджуються в руках королівських чиновників, виборні органи стають під контроль уряду.
У другій половині XVIII в. в Пруссії та Австрії проводилась політика так званого освіченого абсолютизму. Були зроблені певні буржуазні перетворення, рекламовані як плід співдружності государів з французькими просвітителями. За своєю суттю ця політика була спробою пристосувати суспільство і державу до ряду вимог, висунутих зростаючої буржуазією, не зачіпаючи при цьому найбільш істотних інтересів дворянства і засад кріпацтва.
|
- Лекція 10.20. Приєднання білоруських земель до Російської імперії
прусський договір про 2 розділі Речі Посполитої. В результаті Пруссія займає частину польської території, Росії відводяться центральні частини білоруських земель і частково українські землі. Сейм Речі Посполитої, що зібрався 17 червня 1793 у Городні, визнав чергове захоплення територій. Почли 2 розділу Речі Посполитої найбільш активні верстви суспільства почали пошук шляхів порятунку свого
- Лекція 10.19. Територіальний поділ Речі Посполитої
1. Передумови першого поділу Речі Посполитої. Державно-правові реформи. 2. Конституція 1791 року. Магнати, міщани, духовенство, шляхта, конфедерація, генеральний податок, реформа армії, дессідентскій питання, державні трактати, консервативна шляхта, режим абсолютизму, деспотизму, окупація, інтервенти. Складна обстановка в країні, падіння престижу Речі Посполитої як
- Список основної літератури
Білих В. С. Податковий кодекс і цивільне законодавство: питання взаємодії / / Публічне і приватне право : проблеми розвитку і взаємодії, законодавчого вираження і юридичної практики: Матеріали Всеросійської науково-практичної конференції. Єкатеринбург, 1999. Білих В. С. Суб'єкти підприємницької діяльності: поняття та види / / Правове становище суб'єктів
- § 3. Форма державного правління
Форма державного правління - це елемент форми держави, що характеризує організацію верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємини з населенням (див. схему 12). Схема 12 --- --- | ФОРМА ДЕРЖАВНОГО | | ПРАВЛІННЯ |
- 3.3. Застосування колізійних норм
австрійського права. На закінчення слід зазначити, що в національному законодавстві більшості держав існує певна кількість норм, які підлягають переважному застосуванню незалежно від наявності або відсутності коллідірующіх з ними норм іноземного права Подібні правові приписи можна визначити як своєрідну позитивну застереження про публічний порядок. У таких
- § 5. Форма державного устрою
Форма державного устрою - це елемент форми держави, що характеризує внутрішню структуру держави, спосіб його політичного та територіального поділу, що обумовлює певні взаємовідносини органів всієї держави з органами його складових частин (див. схему 13) . Схема 13 --- --- | ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО
- § 3. Сутність держави: різні підходи
Сутність як філософська категорія означає головне, основне, необхідне в тому чи іншому явище. Отже, сутність держави є те найбільш характерне, значуще в ньому, що визначає його зміст, соціальне призначення та функціонування. Без глибокого і різнобічного розуміння природи і сутності держави неможливе грамотне, кваліфіковане управління ім. Об'єктивна
- 6.2. Колізійні питання права власності
Вихідним початком для розв'язання більшості колізійних питань права власності в МПП є використання прив'язки lex rei sitae (закон місцезнаходження речі). Саме відповідно до неї визначається, зокрема, коло і зміст речових прав, умови їх виникнення, припинення, зміни та переходу, суб'єктний склад власників і т. п. Практично у всіх країнах світу
- Глава 34 Державно-політична криза 1850-х рр..
Прусського варіанту "- зосередження земельної власності у вузькому колі власників і розвитку наймитства. Переважним здавався" французький варіант "- створення дрібної поземельної власності широкого кола власників. Прагнули уникнути революційних перетворень, а реформу провести в руслі законних заходів (за зразком Пруссії): викуп селянами землі у власність і
- 2. Інші обмежені речові права щодо використання чужих земельних ділянок
Поряд з сервитутами закон встановлює також обмежене речове право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, які у публічній власності, яке може належати тільки громадянам (ст. 265 ГК; ст. 21 ЗК), а також право постійного (безстрокового) користування такими земельними ділянками, суб'єктом якого можуть бути як громадяни, так і юридичні особи (ст. 268 ЦК;
- 2.3. Міжнародні договори
Міжнародні договори є угоди між державами та іншими суб'єктами міжнародного права, що розробляються на основі узгодження їх волевиявлень в метою однакового регулювання певних різновидів суспільних відносин. У сучасному світі нормативно-правове регулювання взаємовідносин суб'єктів різної державної приналежності вже не може
- 1. Основні системи континентального цивільного права
австрійське Загальне цивільне укладення було прийнято в 1811 р. за зразком французького Code civil, тобто за відсутності Загальної частини та об'єднанні в один розділ норм речового, спадкового і зобов'язального права. Проте надалі частноправовая доктрина сприйняла тут німецькі (насамперед пандектній) підходи, тому австрійське цивільне право слід відносити до германської гілки
- 5.2 Державна приналежність юридичних осіб
Юридичні особи - один з основних суб'єктів міжнародного приватного права. Їх правове становище визначається як внутрішнім правом окремих держав і створюваними на його основі установчими документами юридичної особи, так і, в окремих випадках, міжнародними нормативними угодами. У міжнародне право наступні два поняття є найбільш суттєвими для будь-якого
|